Альтернативна еволюція - Бердник Олесь Павлович. Страница 32

Це — виключено. Програма самозбереження структури заважає навіть найпрогресивнішим лідерам держав, які хочуть використати бюрократичний апарат для самотрансформації держави. Тиранія державної машини нездоланна, доки вона панує над культурою і духовністю. Адже саме духовність є тим зерном, що має зростити древо Зоряного Братерстві Народів, при якому всі насильницькі, бюрократичні структури примусу та поневолення розтануть у тумані минулих темних віків. Тому держави є природними ворогами всіх еволюційних перетворень, вони всіляко будуть заважати творчим силам народів (своїх і чужих) розкритися на повну силу.

Епоха духовності вимагає переходу від державницького насилля, сваволі до самоврядування, до створення національних громад, до об’єднання їх у Всепланетну Громаду Народів.

Такий шлях пролягає через формування Духовних Республік.

Що основне в цій ідеї?

Визначення примату, першості у динаміці народного, а відтак — загальнолюдського життя. Ми певні того, що назріває загальносвітова інверсія лідерства: не економісти повинні керувати творцями духовних вартостей культури (а це ж головні скарби еволюційного духу народів!), а навпаки — на чолі національного життя повинні стати мислителі, учені, письменники, митці, філософи, педагоги, мрійники, духовні подвижники, футурологи, казкарі, пісенники, творці культури. Економічний бік життя має відступити на другий план, як фізіологія загальнопланетного організму.

Історичний досвід підтвердив, що панування групи над цілим — катастрофічне в будь-якому вияві: церква, партія наукова еліта, мистецька асоціація, політична банда, підпільна мафія — всі неминуче зазнають краху, якщо ігнорують волю Цілості.

Сподівання на геніальні директиви, осяяння, з’їзди, перевороти, доктрини, катехізиси — марні! Доречне лише розкріпачення всіх душ, всіх індивідуальностей, всіх племен, народів, всіх прагнень і волінь. Таке кредо зоряного ступеня еволюції. Стереотипи історичного балагану зазнали фіаско. Тепер слово за ентузіастами.

Відтак, Космічна Епоха вимагає не лише техногенного виходу в безмірність, не лише інформаційної революції, а — насамперед — безстрашних кроків у таємничі світи внутрішніх Космосів.

Чи можуть бути офіційні органи та організації гарантами такої перебудови в сфері духовності й культури?

Марна річ!

Вони лише інструменти для виконання наказів «згори». Скажуть — розвивати культуру! Будуть! Але як? Ми вже давно бачимо результати такого «розвитку», хапаючись за голову. Скажуть — нищити! Спопелять дощенту, ще ретельніше, аніж це звеліли ті, котрі наказали.

Тому гарантом має стати безсмертне серце Нації, уособлене в минулому, сучасному, прийдешньому в ентузіастах духовного ступеня національного життя. Духовна Січ, Духовна Республіка має стати реальністю.

Двадцятий вік розвінчує всі міфи. Міфи науки, міфи соціології, міфи релігії, міфи мистецтва, міфи окультних доктрин.

Наука стала прислужницею диктатур та бюрократій. Вона створила потвору атомно-інформаційно-космічного техногену, бездушного монстра, який вже готується пожерти власних творців та благодійників — мислячих істот.

Соціологія ошукала, обдурила народи ідеями земного раю. Жодна обіцянка не виконана: політичними катаклізмами користуються лише лідери тих чи інших держав або партій, проте й вони рано чи пізно зазнають нищівної катастрофи, спостерігаючи марність і злиденність всіх кабінетних доктрин, ворожих життєвій динаміці.

Мистецтво стало камуфляжем соціальних виразок або цинічним копирсанням у смороді тих виразок.

Релігія лише декларувала грядуще оновлення Буття, проте віддала його на поталу міфічним силам потойбічності, ігноруючи потужну творчу потенцію народів у реальному житті.

Банкрутує людство у всіх своїх задумах — гордовитих і далекосяжних. Куди йти? Задля чого? Ніхто не вірить в ідеали політичних лідерів чи релігійних жерців — усе перетворилося на барвисте лахміття планетарної гри.

Життя повертає нас до первинних чуттів, нерушимих і ясних вартостей. І найзначніша поміж ними — Нація, Народ. Дивовижна творча суть людських громад, котра виникла, народилася у безмежжі віків, подарувала своїм дітям чудоподібне Слово, пісню, думку, казку, мислення, естафету єдності, вірності, мужності, творчості.

Хто ж ти, Український Брате?

Древня земля від Карпат до Кавказу?

Але ж земля виникає й зникає, тоне в океані і встає з морських глибин. Хіба захочеш ти мурувати Храм Нації-Матері на хисткому ґрунті планетарних континентів?

Хто ж ти? Священний Славута-Дніпро? Легендарний Дунай? Замріяний Псло або Дон?

Але ж води дніпровські, дністровські, дунайські та потоки інших численних рік несуть свої хвилі в море, в океани Землі, стають хмарами, дощами, травами, підземними озерами, солоною кров’ю білих, чорних, жовтих, червоних людей і тварин, білими хуртовинами над Європою, Америкою чи Антарктикою.

Хто ж ти? Задумливі Карпати, вікові ліси, неозорі степи, лелеки, що повертаються з чужинецького вирію?

Але ж прекрасні гори є і в інших краях, і ліси гімалайські, сибірські або канадські не гірші від наших, і лелеки такі ж самісінькі в Словаччині чи Хорватії, у Румунії або Польщі.

Ти, Український Брате, невмирущий дух правічних волхвів, войовників, сіячів і мандрівників, матерів і хліборобів, кобзарів і характерників, шукачів небувалого і козаків — лицарів Запорізької Січі, вірних дівчат, котрі не діждалися своїх коханих з кривавих походів.

Ти — це дух казки, що несе в глибинних символах великий смисл Буття. Ти — це пісня народу, весела й сумна, зажурлива й буряна, громова й нечутна. Ти — це любов і обурення повстанця, волелюбність і творчість ремісника, пісенника, будівника, поета, митця, садівника, мрійника, сіяча. Ти — це вічне прагнення до всеохоплення Сущого, до Преображення життя за законом краси й любові.

Ось чому ворожі сили всіх віків жадали одняти від тебе саме творчу суть національного духу, обмежити твій вияв лише зовнішніми лаштунками дії — землею, кордонами, урядами, політичними структурами, — тобто смертними, плинними, випадковими історичними формами. Якби ти назавжди прийняв ці — лише ці, безумовно, потрібні — ознаки національного життя, то прирік би себе на деградацію і смерть творчого духу.

Але час настав! Ти пробудився. Пора збагнути необхідність створення письменами власного життя Книги Буття Святої, Духовної України, легендарної Духовної Республіки, стратегічний шлях якої пролягає у безмежжя думки, слова, творення і дії.

Спробуємо навести кілька фрагментів грядущої Хартії Української Духовної Республіки, щоб уявити масштаби і стратегію найактуальнішого планетарного дійства.

ХАРТІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОЇ

РЕСПУБЛІКИ

Українська Духовна Республіка, або Свята, Духовна Україна покликана до життя не умоглядними теоріями, а внутрішнім прагненням народного духу до саморозкриття. Дії та цілі, в яких донині розкривався творчий потенціал племен і націй, недостатні для розквітання невичерпної суті духу, бо вони обмежуються, головним чином, біологічною функціональністю і виводять з неї навіть ідеологічну та духовну базу. Тісні для національного духу також рямця державності й географічно-економічні риштування, бо вони спрямовують творчість народів у архаїчні колії примітивного життя.

Настав час нового ступеню буття для народів. Цей ступінь органічно виростає з минулих досягнень безлічі поколінь і творчих осяянь національного генія. Головне — вчасно відчути необхідність нового народження і рушити йому назустріч.

Численні соціальні концепції спрямовують розум людства до асиміляції націй як тимчасових історичних об’єднань людей, котрі, буцімто, в епоху всеоб’єднання людства стають антагоністами і викликають почуття взаємовиключення й ненависті.

Такі концепції глибоко помилкові, злочинні й катастрофічні для Людини як творящої істоти. Нація — не є плід концепцій, теорій чи якогось вчення. Це стихійна космоісторична реальність, така ж глибинна й самодостатня, як існування Всесвіту, як індивідуальність Людини, як нерушимі константи буття.