Елементарні частинки - Уельбек Мішель. Страница 54

Деплешен похитав головою, очі його палали, він не намагався більше приховати своєї схвильованості. Туристи тим часом розійшлись, у кафе крім них не залишилося нікого.

— Справа ця, звичайно, дуже тривала, — провадив далі Мішель, — структури, які підлягають мутації, не мають апріорних відмінностей. Але тут мають виникнути передумови структурної стабільності на субатомному рівні. Якщо пощастить зробити розрахунок стабільної структури, хоча б щодо кількох сот атомів, питання залишиться одне — про силу впливу… Зрештою, я, здається, трохи просунувся.

— Все це таке невизначене… — голос Деплешена пролунав цього разу замріяно і протяжливо, як у людини, яка передбачає безкінечно віддалені перспективи, вдивляється у примарні, невідомі умовиводи.

— Мені потрібна можливість працювати абсолютно незалежно, поза ієрархією Дослідного центру. Тут є речі, які можна припустити лише як чисту гіпотезу; пояснювати це надто довго, надто важко.

— Звичайно. Я напишу Уолкотту, він керівник центру і непогана людина, він не стромлятиме палиці в колеса. Ви, здається, свого часу вже працювали разом? Та історія з коровами…

— То пусте.

— Не переймайтесь. Я йду на пенсію, — цього разу в його усмішці промайнула гіркота, — але мого впливу ще вистачить, аби все владнати. В адміністративному плані ви зберігатиме те становище тимчасово відрядженого, яке буде поновлюватись із року в рік так довго, як тільки ви забажаєте. Хоч би хто став моїм наступником, не існує жодної небезпеки, що це рішення буде переглянуте.

Трохи згодом вони розпрощалися біля Пон–Руаялю. Деплешен простяг Мішелю руку. В нього не було сина. Його сексуальні пристрасті позбавили його такої можливості, а сама ідея шлюбу з обопільної згоди завжди здавалася йому сміховинною. За ті кілька секунд рукостискання він усвідомив, що потрапив до сфери піднесених переживань, потім зізнався собі, що смертельно втомився, а тоді обернувся й пішов геть набережною повз крамниці букіністів. А Джерзінські ще якусь мить дивився вслід людині, що віддалялась у світлі згасаючого дня.

2

Наступного дня, під час вечері в Анабель, він пояснив їй чітко й аргументовано, чому йому слід їхати до Ірландії. Програма, яку йому в майбутньому слід було виконати, тепер повністю окреслилась, і все постало в чіткому взаємозв’язку. Її суть полягала в тому, щоб не зосереджуватися лише на ДНК, а розглядати живу істоту у всій її цілісності як самовідновлювальну систему.

Спочатку Анабель нічого не відповідала, вона намагалася приховати розгубленість — і не могла, її рот трохи скривився. Потім налила йому вина, для цього вечора вона приготувала рибу; її квартирка більше ніж будь–коли нагадувала корабельну каюту.

— Ти не запропонував мені їхати з тобою… — ці слова прозвучали в тиші, і запала глибока мовчанка. — Тобі навіть на думку таке не спало, — мовила вона здивовано з майже дитячою образою і розридалася. Він не поворухнувся. Якби він у цю хвилину підійшов до неї, вона б його мабуть відштовхнула, людям випадає плакати, а іноді їм тільки це й лишається. — А ми з тобою добре ладнали, коли нам було по дванадцять років, — сказала вона крізь сльози. Потім підвела на нього очі. Обличчя рідкісної, чистої краси. — Зроби мені дитину. Мені необхідно, щоб поруч хтось був. Звичайно, тобі не доведеться ні ростити її, ні опікуватися нею, у тебе навіть не буде необхідності знайомитися. Я не прошу тебе любити — ні її, ні мене, просто подаруй мені дитину. Знаю, мені вже сорок: хай так, я ризикну. Тепер це мій останній шанс. Іноді я жалкую з приводу своїх абортів. Однак перший чоловік, од якого я завагітніла, виявився лайном, другий — безвідповідальним нікчемою; коли мені було сімнадцять, я навіть уявити собі не могла, яке коротке життя, які недовговічні наші можливості.

Щоб зібратися з думками, Мішель запалив сигарету.

— Це дивна думка, — промовив він крізь зуби. Дивна ідея — репродукувати себе для життя, яке не любиш.

Анабель підвелась і почала поступово роздягатися.

— Хоч би як там було, давай кохатися, — сказала вона. — Ми цього не робили щонайменше з місяць. Відтоді, як я перестала приймати пігулки, минуло два тижні, і день у мене сьогодні сприятливий.

Вона притисла долоні до свого живота, потім її руки ковзнули до грудей, вона трохи розсунула ноги. Анабель була прекрасна, бажана, сповнена кохання, чому ж він нічого не відчував? Це було незбагненно. Він знову запалив, але раптом помітив, що його роздуми ні до чого не ведуть. Зробити дитину, не зробити — все це не з тих рішень, які людська істота може здійснити раціональним шляхом. Він розчавив недопалок у попільниці і буркнув: «Згоден».

Анабель допомогла йому роздягтися і легенько потерла у нього між ногами, щоб він зробив усе як слід. Він не відчув нічого особливого, крім ніжності і жару її піхви. Незабаром він завмер без руху, вражений геометричною очевидністю злягання, зачарований пружністю і розкішшю слизових оболонок. Анабель притиснулася своїми губами до його, обвила його руками. Він заплющив очі, більш чітко відчув свій статевий орган і відновив рухи вгору–вниз. Незадовго до еякуляції він побачив видіння, на диво реалістичне — злиття гамет і одразу ж перший клітинний поділ. Це було мовби заглядання наперед, маленьке самогубство. Хвиля усвідомлення цього вивергнула потужний струмінь сперми. Анабель теж відчула це. У неї вирвався вдоволений стогін, і вони обоє залишилися лежати нерухомо.

— Вам би ще місяць тому слід було здати мазок, — утомленим голосом сказав гінеколог. — Натомість ви перестали приймати пігулки, не порадившися зі мною, а крім того, примудрились завагітніти. Ви ж уже не дівчинка!

Повітря в кабінеті було прохолодне і трохи вологе. Вийшовши на вулицю, Анабель здивувалась яскравому світлу червневого сонця.

Наступного дня вона зателефонувала. Клітинне дослідження вказувало на досить серйозні аномалії; слід було зробити біопсію і мазок зі слизової оболонки матки.

Щодо вагітності, то, безперечно, саме тепер слід одмовитися від неї. Буде краще, коли ви повторите її на здоровому підґрунті. — Голос лікаря був не стурбований, а наче трохи нудний.

Отже, Анабель пережила свій третій аборт — зародкові було не більше двох тижнів, тож вистачило короткої аспірації. Апаратура значно удосконалилася з часу її колишньої операції, і на її подив усе закінчилось менше ніж за десять хвилин. Результати аналізу були отримані через три дні.

— Що ж, — немолодий лікар виглядав компетентним і замордованим, — на жаль, я припускаю, що у вас рак матки в передінвазивній стадії. — Він знову начепив окуляри і заглянув у бланки, вираз переконливої компетентності при цьому помітно посилився. Він не був глибоко вражений: рак матки часто зустрічається у жінок саме в період перед менопаузою, а те, що в неї не було дітей, ще й посилює чинник ризику. Методи лікування добре відомі, тут у нього не було жодних сумнівів. Необхідно провести очеревинну гістеректомію та білатеральну сальпінго–офоріектомію. Нині такі операції добре освоєні, ризик ускладнень близький до нуля.

Він глянув на Анабель: кепські справи, вона не реагує, застигла в повній прострації, схоже, це ознака нервового нападу. Як правило, у таких ситуаціях лікарям рекомендується направляти пацієнтку до психотерапевта для допоміжного лікування — він уже й аркуш з адресами приготував, — а головне, акцентувати увагу на «ключовій думці»: втрата спроможності до народження дітей зовсім не означає кінець сексуального життя, у деяких пацієнток навпаки бажання помітно погострюються…

— Отже, у мене видалять матку… — сказала вона недовірливо.

— Матку, яєчники і фаллопієві труби; таким чином, виключається будь–який ризик поширення хвороби. Я пропишу вам замісну гормональну терапію — хоча її все частіше прописують навіть у ситуації простої менопаузи.

Вона повернулася до своїх рідних у Кресі–ан–Брі; операцію призначили на 17 липня. Мішель разом з її матір’ю проводжав Анабель до лікарні в Мо. Вона не боялася. Хірургічна операція тривала трохи довше двох годин. Вона прийшла до тями наступного ранку. У вікні побачила блакитне небо, дерева, які похитували кронами на легкому вітерці. Вона практично нічого не відчувала. Їй лише хотілося глянути на шрам унизу живота, але вона не наважувалася попросити про це медсестру. Дивно було усвідомлювати, що вона та сама жінка, але дітородні органи у неї видалені. Слово «ампутація» якийсь час крутилось у неї в голові, потім його замінив більш жорстокий образ. «Мене випотрошили, — прошепотіла вона, — вони випотрошили мене, немов курку».