Ukrainian dream «Последний заговор» - Зима Василь. Страница 8

— Брат, ну ты даешь! Я думал, так себе, студент какой-нибудь. Морду за бабу набили, так он едет к маме лечиться. А ты непрост, смотрю.

— Простіше не буває. Я згадав, де чув твій голос!

— Где?

— Ти Кіріл. Ти телефонував мені на програму. Пам'ятаєш? Я Марк Лютий. Ти ще путівку виграв до Львова.

— Марк, — він щиро усміхнувся й навіть випустив із рук кермо, стишив ходу і поплескав Марка по плечу, — я же во Львов еще так и не съездил: времени все нету. Но на той неделе, решено, еду. Беру Натаху и вперед.

— У мене дуже добра пам'ять на голоси, — глянув у вікно. — Тут ліворуч і он біля того під'їзду.

— У меня в этом доме друг живет, — пригальмував, вимкнув фари, мовчав. — Слышь, а че на тебя черные наехали, у тебя с ними какие-то непонятки? И вообще, ты с ними какими краями пересекся?

— Довга розмова, Кіріл, — дістав із кишені гроші.

— Спрячь деньги. Ты меня обидеть хочешь?

— Ні, — м'яв купюру в руках. — Кіріл, ти про того хлопця пам'ятаєш?

— Какого? — дістав цигарку, затягнувся.

— Малого. Ти його батька вбив.

— А, про пацаненка? Да, я помню. Только нет его, пацана того.

— А що з ним?

— Хрен его знает. Его дома нет. Я приходил по адресу, думал денег дать, еды принес. Соседка сказала, что бабку его схоронили на днях, а маманя, коза эта, вообще сбежала. Ей лет двадцать отроду, соска. Я видел ее.

— І що тепер?

— Не знаю. Я деньги на счет переведу, ты там протруби по радио, шо все в ажуре, бабки есть, пусть заберут.

— А з малим як?

— Искать буду. И ты ищи, Марк. Он на улицу сбежал, факт. Его цыгане или наши бомжары приручат и посадят где-то денег просить. Хорошо, если не покалечат. Может, с беспризорниками по теплотрассах шарится, а может, уехал куда, хотя это вряд ли: малой он еще и дурной к тому же. Нет, скорее всего, дышит щас где-то клеем, или водку учиться пить, или девкам письки лапает.

— Думаєш?

— Да не бойся, найдем. Телефон свой дай. — Марк дав візитку. — Все, обустроим дело как надо, иди давай, мне Натаху ехать забирать.

— Вона не дома? — Дверцята відчинилися.

— Не, в клубе танцует. Она стриптизерша, — витримав паузу, потім усміхнувся, глянув на Марка: — Но с мужиками не спит. Она у меня красивая, Марк. Я ей пообещал: с делами разгребусь, денег заработаю, и уедем с ней из этой сраной страны, надоело дерьмо жрать, в дерьме жить и на дерьмо смотреть.

— А куди поїдеш?

— Да хоть в Барбадос, мне посрать, только бы подальше отсюда. Давай, друг, — подав Маркові руку, той її міцно потиснув, кивнув головою і зачинив двері.

Пішов до під'їзду, не озирався. Чув, як виїжджала з двору машина. Двері були зачинені. Він набрав код, клацнув замок, зайшов усередину. Консьєржка дивилася на нього спідлоба.

— Я в сто вісімнадцяту.

— Знаю, — перевела погляд на телевізор.

Даша стояла в дверях, непричесана й напівгола, він одразу зрозумів, що вона трохи випила і що в неї в гостях подруга. Марк зачинив за собою двері і сперся на них спиною. Даша увімкнула світло і зойкнула.

— Я впав, — кидаючи сумку на підлогу.

— Давай я оброблю рани. Боже, дурень, бився з кимось. Ти ж бився, Марку, що ти брешеш? Іди сюди, — схопила його за руку й потягла до спальні. На ліжку, в якому він із Дашею вперше займався сексом, сиділа її подруга Мартіна і пила вино. Марк багато чув про цю дівчину, але бачив її вперше.

— Привіт. — Мартіна поставила келих на підлогу й закинула ногу на подушки.

— Я знаю, що тобі зовсім не подобаюсь, тому припини робити вигляд, що рада мене бачити.

— Фу, який хам, — вона поглянула невдоволено на Дашу і, вигнувшись, наче кішка, солодко потягнулася.

— Дивно, що в тебе не хрустять кістки, — Марк усміхнувся і, заплющивши очі, терпляче чекав, поки Даша протре рани спиртом.

— Я ще молода, крім того, постійно займаюся сексом, бігаю зранку та відвідую спортзал.

— Ясно. Ай! — прикусив губу і застогнав.

— Нехай поболить, будеш знати, як битися.

— Дурна ти, Дашо. Я взагалі не лікуватися прийшов, ти хотіла поговорити. Так говори давай.

— А чому ти думаєш, що не подобаєшся мені? — Мартіна сказала це дуже тихо.

— Даша сказала. За її словами, ти хочеш, аби вона одружилася лише з мільйонером і жила, як у казці. Я не мільйонер, і якщо життя зі мною й можна буде назвати казкою, то дуже вже страшною, — знову скрикнув і відчув, як кров потекла на груди.

— Ми поговоримо пізніше, Марку. Зараз у нас із Мартіною інша тема.

— Мене не цікавлять ваші теми. Давай закінчуй процедури, я маю зателефонувати.

— Гад ти, Марку, — наклеїла на підборіддя пластир і, приклавши мідний медальйон до брови, чмокнула Марка в губи. — Я з тобою тепер довго не зможу цілуватися.

— Даремно ти жартуєш, мала, я не буду з тобою миритися і цілуватися теж не буду. Те, що ти трахалася з мужиком, — твої проблеми. Моя проблема лише одна я тебе любив, і в мене таке відчуття, що цей мужик трахнув мене.

— Гад, гад, — кинула бинт на підлогу і, впавши на ліжко, закрила обличчя руками. Схлипнула кілька разів.

— Ти мені просто скажи, хто він. От і все. Чуєш, скажи його ім'я, Дашо! — підійшов до неї, торкнувся рукою чола. — Мені не треба нічого більше.

— І мене? — подивилася йому в очі, її очі були червоними від сліз і дивилися щиро й віддано. Він знав: так дивляться ті дівчата, які вже ніколи тебе не зрадять. Мовчав, і вона зрозуміла, що, допоки не скаже імені, він не заговорить із нею.

— Гончаренко Петро, — повернулася до стіни і втерла долонею сльози.

— Це той тип із мерії, який відповідає за транспорт і їздить на чорному «порше»?

— Так, тільки в нього сірий «порше», — підвелася й пішла на кухню.

— Стій, — притиснув до дверей. — Ви робили це в нього на дачі?

— Е-е-ей, — Мартіна помахала рукою, — ви не забули? Я іще тут.

— Ні, у нього на квартирі, — зробила вигляд, що не почула подругу.

— Мартіно, ми знаємо, що ти тут, — глянув у її бік, — і цього достатньо. Дашо, — приклав уста їй до чола. — Ти робила це просто так, чи він тобі подобався, чи ти просто не задовольняєшся сексом зі мною, чи ти була п'яна й тобі було байдуже, з ким це робити, чи ти робила це тому, що більше не було чого робити, а може, він тобі погрожував?

— Марку! — відштовхнула його, вийшла в коридор. — Іди сюди, — гукнула, він пішов слідом, — на, дивись, дивись ось на це. — Вона дістала із сумки жмут грошей і кинула йому до ніг. — Ось заради чого я трахалася з цим жлобом, ось заради цих п'яти тисяч доларів. Заради цих п'яти тисяч, яких тобі постійно не вистачає на твою програму, саме заради того, щоби ти не ламав собі голову, де взяти гроші, а міг спокійно, — наголошую, спокійно — робити свою справу, справу, яка, до речі, подобається половині цієї країни, так ось заради того, щоби ця справа жила, я й лягла до нього в ліжко, — голосно вдихнула повітря і, спершись на стіну, сповзла на підлогу.

— Скажи мені, Дашо, — він розщепив свою сумку й дістав пакунок, набитий грішми, сів навпочіпки і, тримаючи його на пальці в неї перед очима, дуже тихо. — Навіщо я сьогодні ризикував здоров'ям і життям, виходячи на ринг проти здорових, сильних бійців після того, як уже чотири роки взагалі не заходив до спортзали, га? Ні, ну ти скажи мені, навіщо? — Пакунок упав на підлогу. — Я чоловік чи ти? І хіба я коли-небудь жалівся на те, що мені важко, що мені потрібна чиясь допомога, що мені не вистачає грошей і мені нема де їх узяти? От що мені робити, мила? Ти скажи мені, що я маю зробити?

— Що хочеш.

— Що хочеш, що хочеш… — опустив голову.

— У тебе знову кров на підборідді і око вже геть запухло, — провела рукою йому по голові. — Дурненький ти мій.

— Та ні, — зустрівся з нею поглядом, — ні. — В його очах вона раптом побачила таку спустошеність і біль, що їй стало дуже шкода цього високого сильного хлопця, який насправді зовсім беззахисний перед цим великим і безжальним світом.

— Скажи мені бодай щось. — Вона зрозуміла, що ті слова, які зараз скаже, він запам'ятає на все життя і саме ці слова й будуть правдою, яку він так давно хоче від неї почути.