Ukrainian dream «Последний заговор» - Зима Василь. Страница 9

— Я люблю тебе, Марку, — підвелася й пішла до кімнати. Він продовжував сидіти на підлозі та дивитися на гроші, які зараз видавалися йому зовсім непотрібними й не вартими того, щоби заради них ризикувати життям і лягати під товстих, спітнілих мужиків.

Марк зайшов до спальні й, сівши біля Мартіни, довго дивився на полицю з книгами, а потім зняв футболку та розтягнувся на ліжку. Мартіна глянула на його голий торс і мимоволі затримала погляд. Торкнулася пальцем грудей, потім повільно провела ним по животу і зупинилася біля пояса. Марк ніяк не реагував на ці ніжні дотики, він уже міцно спав.

— Навіщо ти сказала, що він мені не подобається? — Мартіна гладила рукою йому живіт.

— А хіба він тобі подобається? — дивилася задумливо на сплячого Марка.

— Дуже.

— А як твій турок?

— Блядь, а не турок. Та я його терплю. Знаєш, — поклала руку Марку під голову. — У нас із ним такий секс був позавчора! Я не вибачила йому ані зрад, ані рукоприкладства і розумію, що не можу лягати з ним у ліжко. І ти розумієш, коли переступаєш цей кордон дозволеного і робиш те, чого не можна, кайф такий, що просто!.. — виразила на обличчі захоплення й радість. — А він же не як усі, він кінчає чотири рази поспіль, я від нього до ванної ховаюсь. Чекаю, поки засне. А твій Марк тебе зраджує? — Пестила пальцями його волосся.

— Ні.

— Ти впевнена?

— Так. Цілком. Досить про це, — лягла біля Марка і торкнулася вустами його щоки, обняла за шию, притислася міцно-міцно й завмерла.

— Ти щаслива дівчина, — Мартіна сказала це м'яко й занадто серйозно, щоби можна було сприйняти її слова за жарт.

— Дуже! — заплющила очі.

Вони спали, міцно обійнявшись, і на обличчі в обох застиг вираз того щастя, яке буває лише в дитинстві, коли ти віриш у любов, мир і не боїшся прокинутись і не побачити поряд мами чи того, кого любиш. Мартіна довго на них дивилася, потім нахилилася до Марка та поцілувала в уста, він тільки тихо застогнав і прошепотів щось крізь сон, потім ще міцніше обійняв Дашу і притулився до неї так, ніби хотів сховатися в її обіймах від того зла, яке чигало на нього в цім світі. Мартіна вимкнула світло і, виходячи з кімнати, подумала, що тільки в обіймах коханої людини й можна сховатися від зла, ненависті та холоду. Ніч.

Розділ 7 (Chapter 7)

— Вы хотели, чтобы я увидел этого парня? Так я его увидел, — він увійшов до кабінету й зупинився навпроти столу, за яким сидів середніх років мужчина і вдихав цигарковий дим.

— И что ты скажешь?

— Шиз полный.

— И что? — струсив попіл.

— Личность очень интересная, — поклав на стіл папери.

— Ну? — швидко проглянув написане і, знявши окуляри, зупинився поглядом на склянці з чаєм.

— Родом из-под Крыжополя, отца нет, мать в больнице. У нее с сердцем что-то.

— Конкретней.

— Оно увеличено. Сердце.

— Давай дальше.

— Гм. Не женат. Хотя перевалило за двадцать семь. Закончил университет Шевченко. Философ. Лейтенант запаса. Владеет несколькими иностранными языками.

— Какими? — загасив сигарету. — Я тебя что, каждый раз буду переспрашивать?

— Испанским, английским и русским.

— Русский теперь тоже считается иностранным. Ну-ну.

— Встречается с девушкой, зовут Дашей, фамилия — Мащенко.

— Отчество.

— Святославовна.

— А не Славика ли Мащенка она дочь? — устав із крісла, пішов до вікна.

— Какого именно?

— Того. Именно того Славы Мащенко, который пару дней назад гостил у меня на даче, именно того Славы Мащенко, — нервово.

— Так у него сын, сыну ж там лет пять, а недавно еще один родился, тому вообще два месяца. И жена у него молодая, двадцать шесть лет ей, зовут Сашей.

— Он с первой женой развелся и оставил ей детей. Узнай, Даша случайно не одна из них?

— Да хорошо, узнаю.

— Не хватало еще, чтобы этот Марк влез в семью олигарха. Это все? — відвернувся від вікна.

— Нет. Еще есть пара фактов. Вот, один очень интересный. Марк профессионально занимался айкидо, у него четвертый дан. Раньше участвовал в подпольных боях без правил. Говорят, зарабатывал там неплохие деньги.

— Под кем этот бизнес?

— Это Арцания. Он имеет с этого деньги.

— Слышишь, а четвертый дан — это что значит?

— Это значит то, что меня, к примеру, он уложит секунд за шесть.

— Ясно. Да чего ж он хочет, журналист хренов? — Знову сів у крісло і, попорпавшись у шухляді, дістав якісь записники. — Узнай, откуда у него деньги. То ли Слава ему башляет, то ли Арацан свою блудливую черножопую руку приложил, то ли хер его знает. Да, на, вот тут телефоны, свяжись с этими ребятами, пусть они с ним поработают.

— В смысле?

— Телефоны на прослушку поставят, наружное наблюдение организуют, Дашу под колпак возьмут, маму проведают пару раз. Если мальчик — простачок, оставим в покое, пусть и дальше своим онанизмом занимается. А если он готовится что-то учудить, я его раздавлю на хер. У меня президентская кампания на носу, а он тут в свободу слова играется. Не, ну нормально? Чудак просто так шпарит в общенациональный эфир, шо в голову взбредет, цифры там разные, мнения чьи попало, ни тебе цензуры, ни хотя бы какого-то контроля, нихера. Репортеры без границ. Иди работай. И скажи Свете, чтобы документы подготовила, у меня сегодня доклад в Кабмине.

— Хорошо. Когда что, я позвоню.

— Давай, — той уже відчинив двері. — Слышь, а как ты с ним встретился?

— Легенду придумал, типа он мою девушку на дискотеке клеил, увиделся, поговорил. Так, под бандита закосил.

— Он испугался?

— Нет. Хоть бы что. Башню ему давно сорвало и унесло ветром в неизвестном направлении.

— Может, он идейный?

— Не знаю. Вряд ли. Подорванный — точно, а насчет идейный — нет, не скажу.

— Где он на мою голову взялся? Закрыть программу, хай подымут, убить его — вонять будет долго, не хочу, тут еще с Гонгадзе не улеглось. Эх, ладно, иди рой землю. Там посмотрим.

Він вийшов, а мужчина підійшов до телефону, узяв слухавку, набрав номер.

— Алло, это Урманис. Да. Да, с министром. Соедините. На линии?

— Я слушаю, Ян.

— Боря, у меня одно дело к тебе. Подсобишь?

— Что за дело?

— Мальчонку пугнуть нужно.

— Кто у нас мальчонка?

— Да так, хулиган один, образумить бы его, а то совсем уже распоясался.

— Не вопрос. Данные сбросишь по факсу мне лично.

— Буду должен, Боря.

— Что за формальности? Все сделаем.

— Пока.

— Бывай.

Він підійшов до вікна, визирнув на вулицю, там, під стінами Кабміну, стояли мітингувальники й вимагали скасувати ПДВ на книги. Він помітив, як кілька чоловік підпалили рукописи, і ті спалахнули яскравим полум'ям. Міліціонери хотіли загасити, а потім відійшли й дивилися, як палахкотить багаття і згорають чиїсь думки. Йому стало нецікаво, він зашторив вікно та пішов до виходу. Віце-прем'єр із гуманітарних питань Ян Урманіс спізнювався на обід, під Кабміном його чекала машина.

Розділ 8 (Chapter 8)

Коли Даша прокинулася, Марка в ліжку вже не було. Вона стягнула з голови ковдру, намацала рукою трусики, потім глянула на себе в дзеркало — воно висіло якраз навпроти ліжка — і, протерши очі, знайшла ногами капці й побрела на кухню.

— М-а-а-арку, — вона завжди зверталася до нього ось так, протягуючи єдиний у його імені голосний.

— Я. — Він сидів на підлозі під батареєю і гриз телефонну антену. Поряд із ним лежали шматочки шоколаду й чашка з недопитою кавою.