Листи в Україну. Вибране - Андрухович Юрий Игоревич. Страница 7
ФОТОЕТЮДИ
Етюд серпня
серпень жарінь розпашілого глека
жовто спахнули дахи і портали
книга яку неуважно гортали
раптом сліпучо заквітла мов спека
серпень ріка невимовно солодка
плинуть будівлі старої сецесії
чиста й тонка світляна поволока
вкрила дерев полудневі процесії
с
ерпень моя невблаганна ідилія
теплого воску олійна держава
вулиця скрипка соната неділя
гостра як жала
тривожна
тужава
Етюд неспокою
трава на камені вона
вночі росте у ранах дому
трава лунка немов луна
рослинне тіло в кам’яному
і ми так часто не спимо
і наслухаємо допоки
нічна трава зітхає мов
нічні озера і затоки
себе вганяючи мов клин
у ці крихкі тріскучі плити
запасти в усмішки щілин
триматись каменя і жити
хоча б між рейок і коліс
між днями виникне і снами
висока й чиста ніби ліс
трава яка прийде за нами
Вуличний етюд
вітер то птах опівнічний змах
що там за вікнами в сонних домах
тьмяні жарівки свічковий сад
тихі водойми таємних кімнат
риби на стінах безгучно шепочуть
з кранів іржаві потоки хлюпочуть
отже прийшла кристалічна тверда
з чорних лісів запізніла вода
промінь метелика в люстро влетів
місячно вигнуті спини котів
чаші чарки на серветі
сервант
погруддя мислителя (може кант)
іноді з піни фіранки лице
визирне
ніби чекав я на це
Етюд з воронами
на цьому світі стільки ірреального
шукаємо тверду земну основу
грудневе пиво біля кафедрального
і сірий день мугиче боса-нову
відлига як сльоза над містом лине
автобуси приходять і відходять
і в наших кухлях писаної глини
колишеться гірка бурштинна подать
ми так цього тепла затято прагнули
як вимерзле сплетіння винограду
ворони ці маленькі чорні ангели
збирають на фронтоні чорну раду
і тане сніг в якому так намішано
пісок і сіль тяжкі земні мірила
а ми в холодні кухлі тепло дишемо
і дивимось як мають чорні крила
НОВІ ЕТЮДИ БУДІВЕЛЬ
Касарня
ми навіть її не бачимо і не знаємо яка вона
адже вдосвіта вибігаємо з неї і повертаємось
коли споночіє
певно вона мурована
ще й досі в ній пахне людським потом
і сіном зі стаєнь гусарського реґімента
здається має кам’яні сходи
а коли ми шкребемо її безкінечно чорну підлогу
відламками шкла і тупими бритвами
то здається шкребемо спину великого кита
вгрузлого в мілину
у листопадовій пітьмі шостої ранку
лунає сурма побудки
розлучивши кожного з його нічними дівчатами
і під хрипкі погрози капралів
друга чота зіскакує на голови першій
ми ніяк не можемо розтулити очей і руки
все ще тягнуться за дівчатами котрі відпливають
і так починається день
Вокзал
отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд
слідуючи за дороговказами поспішаємо
крізь тісні коридори між клунками й валізами
нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням
повисла запорошена тьмяна
флорентійська люстра
стискаємо спітнілі мідяки як пружину
шикуємося в безладні черги
над нами гіпсовий настінний путті десятих років
дме в позолочений ріжок іноді
глянемо в бік знудженої блондинки
що притулившись до колони їсть яблуко
врешті виринаємо
на пропахлому пивом і трояндами пероні
когось цілуємо просимо не забувати сумніваємося
чи знайшли своє місце
аж поки не відірвемось від землі
і м’яко рушимо
заспокоєні дивимось з вікон як жовкнуть
перші дерева в приміських лісах
Університет
ми послуговуємось мертвими мовами
ходимо безпорадні серед астролябій реторт
черепів
з висоти земляного валу слухаємо
дзвін миколая на брукованому подвір’ї слухаємо
красномовного ритора заляпаного крейдою цицерона
на уроках медицини зазираємо в очі
мерцям
ховаємо в кишенях тютюн і нецнотливі малюнки
вранці чемно ступаємо за капеланом
жбурляємо в котів малими філософськими камінцями
опівдні втікають від нас
найдотепніші силогізми і формули адже
поруч за крутими вогкими мурами
саме розвішує щойно випрану
мокру ваговиту
білизну
медова служниця підстарости