Львiвська гастроль Джимі Хендрікса - Курков Андрей Юрьевич. Страница 51

Тиша ніби сміялася зараз над його підозрілістю. Він стояв, притулившись до цегляної стіни, і відчував, як ось-ось увірвуться в його вже стомлені думки їдкі сумніви відносно власного розуму й узагалі нинішнього дня, що так погано й сумно почався і так по-дурному й безглуздо закінчувався.

Але сумніви не встигли виплисти на поверхню. Ті самі двері, до яких було метрів тридцять, відчинилися знову, і з парадного будинку обережно виглянув, а потім і вийшов чоловік у довгому пальті й капелюсі. Це був той самий чоловік, який буквально кілька хвилин тому туди поспішно заходив.

Тонкі губи Рябцева ледь помітно відбили напружену посмішку мисливця, що примітив дичину. Підозріла поведінка чоловіка в пальті мовби доводила своєчасність появи Рябцева саме в цьому місці.

А чоловік у пальті озирнувся на всі боки, потім перейшов дорогу на червоний сигнал світлофора і, ще раз роззирнувшись, обережно зайшов до під'їзду наріжного будинку.

– Цікаво, – прошепотів Рябцев, не рухаючись із місця.

Його очі тепер зосередилися на темних вікнах цього будинку, немовби чули, що зараз одне з них спалахне жовтим світлом, підказавши Рябцеву, куди хотів потрапити чи й потрапив цей підозрілий нічний мандрівник, який щось чи когось тут шукає.

Давній професійний інстинкт підбадьорив Рябцева. Він навіть напружив на мить м'язи рук, перевіряючи свою боєздатність. Проте рушниця залишалась у нього за спиною. Руки не тяглися до зброї. Напевно, тому, що чуття старого кадебіста підказувало: якщо перед ним і супротивник, то супротивник слабкий і такий, що не являє загрози. Сильні супротивники не оглядаються на всі боки в очікуванні небезпеки.

Двері будинку на розі по інший бік вулиці знову відчинились, і з парадного вийшов той самий чоловік у пальті й капелюсі. Знову зупинився, оглядівся на всі боки й раптом присів навпочіпки, завмер у такій дивній позі, упершись ліктями в коліна й обома долонями підперши підборіддя.

Рябцев гмикнув, вражений його поведінкою. У нічному незнайомцеві тепер не залишалося ні краплі від можливого ворога або супротивника. Вся його підозріла поведінка була перекреслена цією позою. «Може, він п'яний і шукає малознайому жінку, щоб проситися до неї переночувати?» – припустив Рябцев, уже готуючись «відклеїтися» від стіни й повернутися до свого «piaggio».

Проте вночі часовий проміжок між рішенням і дією подовжується, ось і в цей момент не встиг Рябцев зробити крок у бік моторолера, як чоловік звівся на ноги, в його руках раптом спалахнув ліхтарик, і він рішучішим, ніж раніше, кроком рушив до найближчої брами і сховався в ній.

Рябцев знову напружився. Крадькома пройшов метрів сім ліворуч, аби опинитись якраз навпроти цієї брами по інший бік вулиці. Двір, до якого вела арка брами, був звідси не видний. Темрява в обмежених стінами будинків просторах завжди насиченіша й густіша.

Раптом темряву двору прорізав промінь потужного ліхтарика. Промінь пройшовся по землі двору, вихлюпнувся на мить в арку, освітивши її частину й випавши жовтою плямою на тротуар і на бруківку. Й одразу ж повернувся до двору. І згас.

Рябцев швидкими кроками перетнув бруківку, заглянув у двір, але там знову було темно. Темно й тихо.

Спантеличений, колишній капітан КДБ нечутно дійшов до внутрішнього краю арки. Темрява перед його очима повільно розділялася на стіни-вікна будинків і на великий двір-колодязь між ними. Ні променя ліхтарика, ні чоловіка, що зайшов до цього двору, Рябцев зараз не бачив. Він якнайакуратніше й абсолютно беззвучно зробив три кроки з арки і за ріг, де притулився спиною до стіни й зараз же відчув деяку незручність через те, що приклад рушниці, яка висіла на ремені за спиною, втиснувся йому в лівий бік. Шарудячи рукавами плаща, Рябцев стягнув рушницю з плеча, опустив на землю. Тепер стояти було зручніше. І ніщо не відвертало його уваги від углядання в темряву двору і вслухання в його тишу.

Скрипнули двері, відчиняючись. Четверті або п'яті від арки. З них вийшов уже знайомий очам незнайомець. І просто під низькими вікнами першого поверху пройшов до наступних дверей. Зайшов до парадного, притримавши двері, щоб не грюкнули.

Рябцев оцінив ситуацію. Якщо він, цей чоловік, перевіряє всі парадні, то незабаром він зробить «коло» по прямокутному двору й опиниться біля дверей останнього парадного, всього метрів за п'ять од Рябцева і від краю арки.

Рябцев озирнувся на всі боки поглядом, уже звиклим до темряви. Сховатися тут було ніде. Виходити на вулицю теж не мало сенсу. Але ж треба було зрозуміти причину дивної поведінки цього чоловіка. Що він може шукати по парадних?! Рябцев замислився, і знову йому стало некомфортно від власних думок, які підказували йому, що він просто даремно витрачає час, маючи справу чи то з божевільним, чи то з людиною, що страждає від лунатизму або чогось подібного.

Але ці нікчемні думки хоч і з'явилися в голові Рябцева, та вплинути на його рішення ніяк не могли. Та й чоловік у пальті й капелюсі раптом надто квапливо вийшов із парадного і, зупинившись та притримуючи двері відчиненими, посвітив ліхтариком усередину й тільки потім причинив їх за собою. Постояв там із хвилину й вирушив до наступного парадного.

Рябцев, який раптом зрозумів, що коли просто спостерігатиме за тим, що відбувається, то рано чи пізно захоче спати, вирішив прискорити події. Він, забувши про залишену на землі рушницю, пройшов до першого ліворуч од арки парадного і зайшов усередину. Ліхтарика в нього, на жаль, не було. Але в парадному горіла тьмяна лампочка, і в її світлі колишній капітан оглянув стоптані, давно не фарбовані дерев’яні сходи, залізні, нещодавно поставлені двері квартири номер один праворуч і ліворуч, у глибині, низенькі, півтораметрові дерев’яні дверці, за якими, мабуть, починався підвал. Ці дверці були напіввідчинені. Рябцев підійшов. У ніс ударив запах вогкості. Він відчинив двері й побачив перед собою всипані сміттям сходи вниз. Дістав мобільник, підсвічуючи ним, почав спускатися.

Відійшовши кілька метрів од останньої сходинки, Рябцев спіткнувся об лежбище, зроблене зі старої канапи. Опустився навпочіпки й освітив мобільником найближчий простір. Перед ним розкинулося житло явно інтелігентного бомжа. За лежбищем стояв табурет. Під ним – декілька тарілок і пластикове відро з водою. На табуреті – третій том повного зібрання творів Івана Франка.

– Авжеж, – видихнув, підводячись, Рябцев. – Усюди життя.

Екран мобільника погас. Житло невідомого бомжа знову занурилось у темряву. З боку відчинених дверець до підвалу проникало тьмяне світло. Треба йти. Зараз знову захрускотить під ногами сміття на сходинках. Бомж, який читає Франка, міг би й підмітати свої сходи! Рябцеву зробилося сумно.

А в парадному грюкнули двері. І хтось зайшов гучно, по-свійському. Зайшов і зупинився. Рябцев завмер.

«Може, це знову той, у капелюсі?» – подумав Рябцев.

Зовсім поряд чиркнув сірник. Почувся шурхіт одягу. Хвиля нового світла викотилася з відчинених дверець до підвалу і впала на сходи. Й услід на верхню сходинку опустився грубий чорний черевик, і другий черевик тут же опустився поряд. Судячи з їхнього розміру, чоловік, якого ще не було видно повністю, був набагато більший за Рябцева.

Рябцев зробив кілька кроків у глибину підвалу, й тут голова його вдарилась об щось закруглене. Він обмацав рукою перешкоду і зрозумів, що це водопровідна труба. Холодна й мокра.

– Хто тут? Аню, ти? – нервово запитав чоловічий голос. Власник грубих черевиків обережно спустився вниз, тримаючи в руці запалену свічку. Він зупинився біля нижньої сходинки й підняв свічку вище, оглядаючись на всі боки. Через декілька секунд він завмер, і Рябцев зрозумів, що його помітили.

– Руки вгору! – рикнув колишній капітан КДБ. – І залишайтеся на місці, інакше стрілятиму!

– Не треба! – тремтячим голосом попросив чоловік і підніс ліву руку вгору до правої, в якій він тримав запалену свічку. – Хто ви?

– А ви хто? – запитав Рябцев, нервозність якого була заспокоєна страхом незнайомця, що так легко підніс руки вгору.