Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович. Страница 32

Не будемо в цьому розділі відволікатися на студії професора В. Б. Кобріна. Поговоримо про це пізніше.

Зараз же пропоную звернутися до ще однієї праці професора А. П. Богданова "Курганне плем'я Московської губернії". Праця написана в 1865 році, тобто до появи книги археолога О. С. Уварова. І природно, А. Богданов у своїй книзі висловив абсолютно не залежні від О. С. Уварова думки. Це дуже цінно, тому що він займався й археологічними розкопками, і антропологічними дослідженнями останків, знайдених при розкопках.

Отже, відкриваємо роботу професора: "Дослідження курганів з антропологічною метою у восьми повітах Московської губернії та чимало розкопок, проведених особисто як мною, так і деякими особами, що побажали сприяти мені, дали нам можливість скласти курганну колекцію Московської губернії зі 133 кістяків, з яких більша частина збереглася вельми задовільно” (18, с, 5].

І далі автор пише:

"Розкопки курганів проведені були в повітах: Московському, Звенигородському, Можайському, Верейському, Подольському, Коломенському і Богородському. Розвідки провадилися також у повітах Серпуховському, Клинському і Дмитровському...". Нижче є виноска: "Уже по закінченні цієї статті я одержав від І. І. Ільїна 4 черепи з курганів Рузького повіту" [18, с. 6].

Прошу звернути увагу: професор А. П. Богданов працював по всій тодішній Московській губернії. Але особливо цінно те, що він досліджував західну й південно-західну частини губернії і підтвердив їхню цілковиту тотожність із розкопками північної і східної частини.

Звичайно, граф О. С. Уваров знав про проведену А. П. Богдановим роботу. У своїй книзі він навіть згадав про це. Однак дослідження й висновки А. П. Богданова проігнорував. Сподіваюся, читачі розуміють чому. Археолог О. С. Уваров, провівши розкопки 7729 курганів, виявив у них винятково мерян, тобто — фінський етнос. І якби він додав у свою роботу дослідження А. П. Богданова, хоча б археологічні. то не залишив би ні найменшої щілини для можливого "перетікання слов’ян". Він змушений був би відсунути "можливих слов’ян" на багато сотень кілометрів від кордонів Московської губернії. Але, як патріот Московії, цього зробити не міг. Тому на своїй карті, дотримуючись офіційної московської історичної доктрини походження великоросів, розташував на близькому заході "Мерянської землі" вигаданих "в’ятичів, кривичів і словенів".

У той час, коли краніологічні дослідження професора А.П. Богданова відсунули цих вигаданих слов’ян .на Південь і Південний Захід значно далі — до Чернігівської та Київської губерній, а на Північний Захід і Захід... до Мінська, Новгорода та Олонецької губернії". До речі, зверніть увагу: твердження професора А. П. Богданова, у нашому випадку, повністю базуються на фактологічному матеріалі, а написи графа О. С. Уварова "в’ятичі, кривичі, словени" ніякими доказами не обґрунтовані. Дивуватися не варто: це звичайне правило роботи російського вченого.

Професор А. П. Богданов, вивчаючи мерянські кургани, зробив попутно й ще один дуже цінний висновок: "Кургани, властиво, потрібно розподіляти, як відомо, не по повітах, а по ріках, поблизу яких вони й зустрічаються. "Кому невідомо, твердить Бабст, яку важливу роль відіграють ріки в історичних долях народів. Береги рік — це їхні колиски... Племена, які населяють одну річкову область, з’єднуються її руслами... в одне політичне тіло, розділяють спільні політичні вигоди, терплять ті ж негаразди. Ріки — це головні етнографічні рубежі" [18, с. 7].

Саме подібні висновки, укотре вже, свідчать про наявність великої московської брехні про "перетікання слов’ян у Ростовсько-Суздальську землю".

У слов’янських племен Дніпра і Двіни були свої річкові шляхи, які їх поєднували в єдине "політичне тіло". А колосальні простори їхніх рік дозволяли їм міграцію винятково на Захід і Південь. Не було в VIII—XIII століттях ніяких причин, що змусили б слов’янські племена зрушитися зі своїх рік і піти в глухе, тайгове безземелля. Не будемо забувати, що саме слов’янські племена вже до початку першого тисячоріччя сповідували землеробську культуру. Доречі, подібної думки дотримувався не лише професор А. П. Богданов, а й професор-історик Московського університету Іван Кіндратович Бабст (1823—1881).

Археологічні дослідження А. П. Богданова цінні також тим, що вони повністю суголосні з археологічними дослідженнями О. С. Уварова і становлять із ними єдине ціле. Його ж антропологічні дослідження підтвердили, що всі черепи останків мерянських курганів доліхоцефальні (довгоголові), як у центрі "Мерського стану”, поблизу озер Неро і Клещино (Переяславське і Ростовське), так і на заході й півдні Московської губернії. І ці останки доліхоцефалів містять усі могили до Київської землі IX—XIII століть. Куди, природно, не входила "Залешанська земля" — майбутня Московія.

Проробивши колосальну роботу з вимірювання курганних черепів, А. П. Богданов писав: "Що ж можемо ми виявити як із дослідження самих лише черепів, так і з вивчення таблиць вимірів для з’ясування фізичної будови курганного племені?..

По-перше. Загальний огляд курганних черепів Московської губернії переконує в єдності курганного племені, тому що майже всі черепи мають виразно виражені відомі ознаки, характерні для цього племені, і видаються надзвичайно подібними. Череп, якщо дивитися на нього зверху і збоку, є доволі довгим і вузьким... Особливо прикметне в курганного племені — виразний розвиток потиличної частини черепа. Ця характерна форма потилиці, вузькість і довжина черепа — головні особливості курганного племені...

По-друге. Аналіз числових величин з таблиці IV і їхніх співвідношень дає нам більш певну відповідь щодо форми черепа...

На підставі сказаного, я гадаю, ми маємо право зробити висновок, що типовий череп нашого курганного племені є субдоліхоцефальний" (в:а) х 100<75. себто — довгоголовий, — В.Б.) [18. с. 16—19].

На всій території Московської губернії "курганне плем’я" належить до єдиного фінського етносу. Ніяких "слов'янських доважків" не виявлено.

На завершення III розділу професор мовби підсумував свої висновки про московитів:

"У VIII—X столітті (принаймні така думка тих археологів, порадами яких я міг користуватися) у Московській губернії жило Курганне плем'я, імовірно займалося скотарством і мисливством. Плем’я жило по Москві-ріці та її притоках і, ймовірно, лише воно володіло всіма угіддями місцевості: якби було кілька племен, то, не кажучи вже про те. що не було б такої єдності у фізичній будові його, були б сварки, війни, і з'явилися б бойові кургани... Між 134 черепами, що є у мене, немає жодного, який би виявляв сліди поранення, сліди битви..." [18, с, 21].

Маємо виразне свідчення російського професора про належність усіх черепів "курганного племен і’ Московської губернії єдиному довгоголовому племені. Курганне плем'я" жило на всіх ріках Московської губернії, було єдинородним і не відчувало тиску далеких йому племен. Однак А, П. Богданов проявив деяку скромність, коли обмежив час проживання "Курганного племені" Московської губернії лише VIII—X століттями. Читачі розуміють, навіщо російсьюгй професор опускався до дрібної неправди. Велика Енциклопедія (ще російська), том 13. видана в Санкт-Петербурзі в 1903 році, поправила професора А. П. Богданова і підтвердила факт проживання ' Курганного племені’’ у Московській губернії в X—XII сторіччях. До речі, і розкопки археологів засвідчили (у тому числі й самого А. П. Богданова) саме VIII—XII століття (перший період). Не забудемо, що існував і "другий період" мерянських курганних поховань. Як бачите, все це навіть дуже цікаво.

Кожен московський професор "стрибав у кущі", де тільки дозволяла можливість.

Читаємо Велику Енциклопедію:

"Древнє населення Московської губернії ще належить до епох уживання кам’яних знарядь, але про антропологічний тип цього населення не збереглося даних. Набагато більше даних про так зване Курганне плем’я, що жило тут, як гадають, у X—XII століттях і залишило після себе численні могили, кургани із залишками древньої культури, хоча й грубої, але вже знайомої і з бронзою, і з залізом. Це бідне й мирне населення, яке не залишило у своїх могилах ні золота, ні монет, ні зброї (а це вже неправда! — В. Б.), найімовірніше... і є та фінська народність, що відома під ім’ям Мері" [7, с. 444].