Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович. Страница 4

О. С. Уваров, як розуміють читачі, відносив Мер і Мерзлячку землю до Русі. Але це — велика неправда!

Достеменно знаючи з древніх літописів, що по периметрах озер Перо і Кленовий (Ростовське ой Переяславське) жили мерини, археолог спочатку провів розкопки багатьох сотень могил на берегах цих озер, установивши їхні базисні дані. І лише отеля, за очевидними ознаками, установив тисячі інших курганів, які належать мері. Притому О. С. Уваров усі могильні розкопки, як свої, так і чужі, міг вільно порівнювати за часом їхнього закладення, тому що наявність монет як у базисних, так і в периферійних курганах, разом з об’єднавчими мерянськими ознаками, чітко вказували на їхнє походження і час поховання.

Археолог О. С. Уваров на багатьох сторінках своєї книги подає базисні ознаки меря: житло, місця їхнього розташування; предмети побуту; види одягу, прикрас; види зброї, ножів; місця ой способи поховань тощо.

Книга О. С. Уварови "Мерини та їхній побут за курганними розкопками", 1872 року видання, є в Національній бібліотеці України і перебуває в чудовому стані, хоч на час моєї роботи з книгою їй виповнилося більш як 130 років. Це означає, що багато десятиліть вона була захована від читачів і не видавалася на руки простим смертним. Можна лише подивуватися, чому книга не була знищена більшовиками.

Отже, звернімося до свідчень великого вченого і, природно, почнемо із самих курганів та поховань. Ось як про це сказав археолог:

"...іноді вони спалювали тіло, на іншим разом ховали його, але в обох випадках завжди насипали курган. Тому кургани мерянських цвинтарів містять рядом могили з паленими кістами і могили з похованими тілами... Таке одночасне існування двох способів поховання доведене, крім того, тими курганами, в яких обидва способи поховання зустрічаються разом під одним і тим же насипом" [4, ос. 6].

Автор на тій же сторінці підтверджує свої висновки розкопками біля села Верисько та розкопками біля села Велика Бремсберга. В одній із могил: "палені кістки; між ними знайдені: срібна монета короля Оттона X століття, що слугувала підвіскою, серпа мідна з трьома дутими срібними кульками, намиста.., залізний молоток і уламки глиняного зображення руки ой кола... На глибині двох аршинів знайдено три черепи... поруч із одним черепом бужі намиста... і бронзова підвіска у формі невеликого чотириногого звіра: біля другого черепа — бронзове плоске кільце ой одинадцять позолочених намисто".

О. С. Уваровит велику увагу приділяв описові одягу і особливо прикрас, які використовували миряне. Послухаймо: “...чоловіки і жінки носили одяг з товстої вовняної матерії... Меряни мали звичай прикрашати цей одяг пришивкою із металевих підвісок з найрізноманітнішими Малюнками, які надавали усьому вбранню того своєрідного характеру, що вирізняв усі племена фінського походження від інших народів. До обох плечей, наприклад. мерини пришивали бронзові трикутні прорізні бляхи з підвішеними до них маленькими трикутниками або бубонцями...

Шкіряний пояс складався з доволі широкого ременя... чоловіки ой жінки підвішували до пояса найбільш необхідні... предмети, як-то: ключ, ножик, кресало, голка, шило, брусок або точильний камінь, кістяні гребені" [4, ос. 5].

"Починаючи опис із головних уборів, ми бачимо, що чоловіки ой жінки однаково прикрашали себе на скронях металевими кільцями.., зі срібного або мідного дроту... Разом зі скроневими кільцями збереглися також і шкіряні ремені (на голові. — В. Б.), на які просмикувалися ці кільця, і разом зі скроневими кільцями ой ременями знаходили ми іноді залишки темно-русого волосся... на шиї Меряни носили прикраси двоякого орду: або металеві гриви, здебільшого срібні обручі, або намисто із різноманітних бурс, підвісок і срібних монет" [4, ос. 4].

"Браслети зі срібла та бронзи і такі аж персті носили не лише всі Меряни без розмежування статі, але навіть і діти. Вони, за свідченням розкопок, мали таку пристрасть до прикрас цього орду, що надівали часто по два браслети на кожну руку і по персню на кожен палець..." [4, ос. 6].

Я вже писав, що археолог у своїх дослідженнях рухався від центру горянській землі, від так званого "Перського стану", до окраїн губерній: Московської, Тренерської, Ярославської, Костромської, Володимирської, Рязанської. На карті "Горянської землі", складеній графом і доданої до книги, крапками та номерами позначені місцевості, де виконувалися розкопки або самим графом, або його помічником Павлом Степановичем Щавельним, але значною мірою — їхніми сучасниками-археологами. Таких місцевостей на карті позначено 26. Дуже важливо простежити географію зазначених місць розкопок, які О. С. Варову використав для порівняння з курганними розкопками "Перського стану".

Отже, номерами 1 і 2 позначені окремо розташовані ой розкопані масиви курганів біля (міста) Мурома: 3, 4 — біля (міста) Коломни, вздовж Москви-ріки; 5 — у Бронницькому повіті Московської губернії; 6 — у Богородському повіті тієї ж губернії; 7 — у Московському повіті біля села Сетуні; 8 — у Московському повіті біля сіл Черкизово, Ростокино та біля села Успенського; 9 — у Подольському повіті біля с. Бабарикино Московської губернії; 10 — у Звенигородському повіті Московської губернії; 11 — у Можайському повіті; 12 — у Верейському повіті тієї ж Московської губернії; 14 — у Весьєгонському повіті на річці Сорогожа Тверської губернії; 15 — у Вишневолоцькому повіті на лівому березі річки Волчина Тверської губернії: 16 — в Устюжському повіті біля великої Боровицької дороги Новгородської губернії: 17, 18, 19 — біля озера Неро поруч із (містом) Ростовом Ярославської губернії; 20 — біля Галича-Мерського Костромської губернії; 21 — біля річки Волга, вище міста Ярославля, біля повороту ріки на південь; 22, 23 — уздовж річки Клязьма, біля (міста) Володимира Володимирської губернії; 24 — біля річки Теза, східніше (міста) Суздаля Володимирської губернії; 25 — на річці Сіть Ярославської губернії: 26 — на річці Молога, де в неї впадає річка Сіть (дивись нижче карту Мерянської землі).

Звернімо особливу увагу на західні кордони мерянської землі — Калузьку, Московську, Тверську та Ярославську губернії, оскільки граф О. С. Уваров підтримував імперську шовіністичну вигадку про проживання, як мовиться, "впритул до мері!" — "в’ятичів, кривичів і словенів новгородських". Ми ще побачимо, що ця так звана теорія була елементарною облудою. Однак, як розуміють читачі, учений не міг у ті часи повністю вийти за рамки існуючої проімперської "ідеї". Головне в іншому: всі проведені розкопки в Московській, Тверській і Ярославській губерніях були ідентичні розкопкам курганів "Мерського стану": ті ж предмети побуту, ті ж прикраси, ті ж методи поховання, той же час поховань — IX—XVI століття. Ці свідчення стали незаперечними, і важать вони більше, ніж звичайні слова.

Звертає на себе увагу той факт, що навіть розкопані кургани в Устюжському повіті Новгородської губернії засвідчили своє мерянське походження. Тут не могло бути по-іншому. Якщо ми подивимося на географічну карту, то побачимо, що розкопки місцевостей 14, 15, 16 проведені у верхів’ях ріки Молога. А зовсім поруч — Валдайська височина. І зрозуміло, що Валдайський вододіл став межею мерянської землі Точнісінько таку ж картину ми спостерігаємо в Московській губернії, де нам також пропонують повірити, що меря ніяк не могла по своїх ріках — Москва, Волга, Ока, Протва, Пахра, Нара та Руза дістатися до східної і північно-східної частини смоленської землі. Але кожен розуміє, що зупинитися на півдорозі (на половині ріки) меряни не могли. Вони дійшли до верхів’їв цих рік. А ось перевалити через плоскогір’я та поплисти по інших ріках на захід вони не змогли, не мали можливості з багатьох причин. Але це тема іншої розмови. І,як побачимо надалі, найближчі розкопані могили кривичів були знайдені лише на заході Смоленської губернії.