Моксель, або Московія. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович. Страница 5

Така правда про західну межу мерянської землі Саме Валдайська височина, яка переходить на півдні в Бельську, В’яземську та Смоленську височини, і стала західним рубежем мерянської землі Про що свідчать і назви рік: Угра, Воря, Вазуза та інші в Калузькій і Смоленській областях.

Древня земля мері містила не лише характерні, тільки їй приналежні, поховання та могильники. Вона багато в чому характеризується і самим словом меря. Адже це слово збереглося до XIX століття, часу проведення розкопок графом О. С. Уваровим, у сотнях назв: сіл, селищ, рік, озер і урочищ. Так, Ростовське озеро в давнину звалося Неро; з озера Клещино витікає ріка Велика Нерль. Неподалік тече ріка Мала Нерль. Сподіваюся, зрозуміло, що Мерль і Нерль — слова тотожні. Одна із приток ріки Ока зветься — Перська. У ріпу Волга біля села Нікольське впадає ріка Меря. На річці Волхонка, в Московській губернії, лежить село Меря. Можна навести багато інших подібних назв. Лише на карті "Мерянської землі" археолог О. С. Уваров подав назви 37 населених пунктів, які походять від слова "меря!'", як ось: Мерлево, Мереново, Мергілово, Мерзлево, Чамерово, Мерялово, Меревкино, Мерлиновка. А паралельно — назви п’яти населених пунктів, які походять від назви іншого мерянського озера — Клещино.

У 1859 році археолог М. М. Журавльов, проаналізувавши тисячі назв сіл, селищ, рік і урочищ Ярославської губернії, встановив, що корінними мешканцями губернії, котрі дали ці імена довколишньому світові, були фінські племена, і в цих назвах читається відбиток, "не споріднений зі слов’яно-руською мовою".

Граф О. С. Уваров навіть бідкався, що, "на жаль, ми не маємо подібного повного матеріалу для інших суміжних губерній, як, наприклад, для Московської, Костромської, Вологодської, Новгородської, Тверської тощо" [4, с. 8].

Ітут же уточнив: "корінні мешканці цих місцевостей були одного племені або належали до племен споріднених".

Ясна річ, граф О. С. Уваров добре знав: в імперії суворо заборонені подібні дослідження, що стосуються Московської губернії. І навіть сам археолог потрапив під "ковпак заборон", бо вимушено вказав на своїй карті, на захід від Москви, вигаданих "словенів" і "кривичів”. Саме в такий спосіб на той час "родичалась" мерянська земля зі словенською.

Отож археолог О. С. Уваров пише:

"Крім цих назв, що зберігають досі ім’я Мері майже в первісній його цілості, ми маємо ще інші назви селищ, більш-менш суміжних, у яких ім’я Мері чується в першому або останньому складі. Такі селища безсумнівно вказують — до яких меж поширювалася Мерянська земля, і часто ті ж назви повторюються як на окраїнах, так і на середині цієї землі, неподалік від Переяславського або Ростовського озер [4, с. 8—9].

Далі автор подає масу однокореневих назв, пов’язаних зі словом меря в Ярославській, Володимирській, Московській, Тверській, Костромській, Вологодській, Нижегородській, Рязанській і Тульській губерніях. А підсумовує цю тему так:

"Коли в Тульській губернії, у назвах: Мерлево й Мерлиновка, повторюються тільки ті назви, які ми вже зустрічали в Нижегородській і Ярославській губерніях, де безсумнівно жили меряни, тоді подібні назви стають найпереконливішими доказами. Назва Мериново, яка бере початок від колиски Мерянського народу, поблизу озера Клещино, і повторювана без жодних змін у Вологодській, Нижегородській, Тверській і Ярославській губерніях, усього 8 разів, не допускає будь-якої можливості звичайного співпадіння" [4, с. 10].

Чудові дослідження провів граф О. С. Уваров! їм неможливо заперечити навіть нині. Єдиний недолік: археолог, як завжди, змовчав про те, що схожу ситуацію маємо і в Московській губернії, хоча й навів у губернії не просто однокореневі слова, а й навіть саму назву меря. Так зветься селище в Богородському повіті. Доводиться заповнювати недомовки археолога.

Однак не лише слово меря пов'язане з мерянською землею. Необхідно звернути увагу на безліч назв сіл, селищ, рік, урочищ, котрі виразно свідчать про належність тих слів фінському етносу. Ось що з цього приводу пише граф:

"Після назв, які характеризуються співзвуччям із назвою Мері, перейдемо до таких назв, що не мають слов’янського кореня і вражають своїм чужинським походженням. Цих назв багато збереглося на всьому просторі Mepянських поселень" [4, с. 10—11].

Автор подає сотні чужих слов'янській мові слів — назв озер, рік і селищу Московській, Володимирській, Ярославській і Костромській губерніях. Я спочатку хотів навести повністю цей чудовий букет слів. Але вирішив не втомлювати читача і обмежився півсотнею назв. Ось деякі з них: Селища: Шипуліно, Шупалово, Шульпіно, Шугарово, Саурово, Сорпово, Весь, Кіжила, Брембола, Веськово, Шокпюво. Маймори, Юкша, Шухра, Тума, Бікань, Воржа, Шопша, Угож, Тара, Учма, Копор'є, Гекма, Лохово, Сора, Лушма, Вигор, Ягорбино, Некоузь, Керіуй, Шарша, Сагда, Міча, Андоба, Ізма, Какша, Печенга, Номаа, Тунбаль, Москва, Шуда, Кострома, Чухлома, Хомкіно, Бакі, Урень, Надога, Воча, Молога, Дешано.

Виписані з величезного, до речі, не остаточного списку, лише п’ятдесят назв селищ.

Усі назви — фінського походження. Кожен розуміє: лише корінний народ (меряни) міг дати ці назви своєму довкіллю.

А ось деякі назви рік: Кубра, Клязьма, Судогда, Нерехта, Пекша, Гза, Ірміз, Ухтома, Вязьма, Оновод, Сувод, Теша, Унжа, Пеза, Сара, Векса, Ватпка. Волга, Войга, Ухра, Угра, Молога, Сіть, Сога, Согожа, Іть, Жіздра, Моса, Музга, Шула, Ушлома, Цина, Era, Вонога, Учара, Пера, Раха, Вага, Кутьма, Лyxa, Руза, Пахра, Москва, Протва, Нара, Ока, Кострома, Сендега, Шурма, Шуя, Воча, Томга. Майже не звіряючись із книгою О. С. Уварова, я подав читачеві перші, що потрапили на очі на обласних картах або ж збереглися в пам’яті, назви півсотні річок. Ясна річ, пізніше звірив їх зі списком річок, які подав археолог. Звертаю увагу: фінські назви — переважно з Московської, Ярославської, Володимирської, Калузької та Костромської губерній. Не включені до переліку назви рік таких споконвічно фінських земель, як Рязанська і Тверська.

Вдячна людська пам’ять фінського етносу дотепер дбайливо зберігає своє древнє коріння. Не споріднений мерянському племені народ ніколи не зберіг би на тисячі років чужі для себе слова. Сподіваюся, ця істина не потребує доказів.

А ось, приміром, винятково по пам’яті, після прочитання книги О. С. Уварова, кілька мерянських назв озер: Неро, Клещино, Ісара, Сеньга, Кіздра, Варех, Сахтино, Семіно, Вашкіно, Сурмоє, Ягорба, Утрехт, Гадш.

"Чимало із цих назв як вод, так, і селил; повторюються в доволі віддалених між собою місцевостях, доводячи цим не лише свою етимологічну єдність або близькість, але також і єдність походження перших мешканців цих країв. Тільки той самий народ міг, розкинувши свої селища на великому просторі, повторювати ті ж імена або давати назви однакового етимологічного походження... Ця близькість була вже помічена М. М. Журавльовим стосовно деяких назв Ярославської губернії; але вона може бути поширена й на суміжні губернії, які також були заселені древньою Мерею" [4, с. 12].

Як хотілося б, щоб ці істини нарешті дійшли до ошалілих "хоронителів" брехливих імперських теорій про "слов’янське походження Московії" та про "братерство трьох слов’янських народів".

Археолог О. С. Уваров у своїй книзі подав сотні прикладів мерянських назв селищ, рік і озер — однокореневих слів. До речі, до однокореневих він відносив безліч мерянських назв рік. Наприклад: Волга, Вольга, Войга, Ворга, Воля, Вокшера, Ворсма, Вонога, Вончила, Вонгіль, Волготня. Але чомусь граф забув додати назви рік Смоленської губернії, які мають той же мерянський корінь. Послухайте: Воря, Вотря, Воп. Навіть великі російські дослідники були не до кінця щирими й чесними. Вони тією чи іншою мірою були завжди заражені бацилою московського шовінізму. Про це завжди необхідно пам’ятати.