Оленіада - Роздобудько Ирэн Виталиевна. Страница 10

— Дякую... — скромно сказала Зоя і стишила крок, помітивши, що внизу на духівника чекала упряж.

— Жєнчін! — гукнув до неї чорношкірий красень. — Жєнчін!

Зоя зупинилася, подумки моделюючи пропозицію щодо продажу рогу.

— Жєнчін, ві такой красівій... — продовжував чорношкірий.

Зоя зашарілася.

— Такой красівій... А ві хочете буті багатій і щасливій?

Зоя розгубилася. Такого в неї ще не було, щоби ось так одразу...

Він поліз до своєї шуби і почав порпатись у великій нагрудній кишені.

Зоя ошаліла від несподіваної удачі. Зараз він дасть їй візитівку і запропонує зустрітися. Вона впевнено кивнула, мов зачарована, слідкуючи за його рукою. Чорна рука з двома діамантовими каблучками нарешті випірнула з кишені. У ній була брошура «Як урятувати свою безсмертну душу? Десять корисних порад». Зоя механічним жестом узяла книжечку. Чорношкірий торкнувся рукою її чола, зробив кілька пасів і швидко побіг сходами вниз. Задзеленчали дзвіночки, рипнули полози, в повітрі просвистіло пужално...

Упряж розтанула в хурделиці.

Зоя плюнула собі під ноги. План Василенка провалився...

У квартирі Семена Петровича Василенка панував безлад. Діти бавилися з Пантелеймоном. Оксанка зав’язувала йому на рогах стрічки, Павлик намагався дресирувати, даючи команди «сидіти-лежати», олень мукав і витягував шию до кухні, де теща варила йому баняк перлової каші.

Тесть, запросивши у свій куток за шафу сусідського ветерана, вголос читав газету з останніми новинами, Ілона Павлівна прала.

Скориставшись цією метушнею, Василенко прокрався до телефону і набрав номер Зої. З передачі, яку вони подивилися всією родиною, він не зрозумів, чи вдалося Зої вийти на покупця. До того ж, ніби щось відчувши, Ілона Павлівна зауважила, що остання з виступаючих — справжня курва і вона не здивується, якщо завтра та опиниться в президії. Як на гріх, тесть, хоч і був підсліпуватим на одне око, сказав, що бачив «тую курву» в районній перукарні і двозначно поглянув на зятя: «Навіть знаю, хто з тою курвою має справи. Але за дві гривні не скажу...»

— Ну як? — прошепотів у слухавку Семен.

— Хочеш урятувати свою грішну душу? — іронічно промовила Зоя. — Порада перша: щоденно міняй шкарпетки! Порада друга: не їж на ніч варених яєць! Порада третя: більше ніколи сюди не телефонуй! — І в слухавці залунали довгі гудки.

І це була остання крапля в остаточному громадському визначенні Семена Петровича. Двадцять відсотків накрилися. Кохання брутально потоптали. Діти дістали. Дружина... тесть... теща... Ягель?!

Василенко поглянув на годинник: було пів на першу ночі.

— Всім — спати!!! — несподівано закричав він моторошним голосом.

З кімнати басом відгукнувся голодний Пантелеймон, теща вронила баняк з перловкою, ветерани за шафою поквапились дзенькнути чарками, Ілона Павлівна вимкнула пральну машину, діти заревіли.

— Тато збожеволів, — пошепки повідомила їм Ілона Павлівна.

Усі пішли спати...

Нарешті Василенко міг зосередитись. Узяв радіоприймач, зайшов до ванної, накрутив іноземну хвилю, припав вухом до приймача.

«...чуми добре зберігають тепло в умовах похолодання... — говорив голос ламаною українською мовою, — п’ятсот тисяч чумів виділили своїм братам із Півдня трудівники Півночі...»

«До чого тут чуми?» — здивувався Василенко, вимкнув приймач. Охопив голову руками. Повідомлення начальника про скорочення штату не давало йому спокою. У серці здіймалась люта класова ненависть.

«Доведеться каструвати Пантелеймона... — подумав Василенко. — На знак протесту! В ім’я патріотизму! І нехай усе горить синім полум’ям! Ще побачимо, хто кого?!»

Населення хати старанно сопіло, вдаючи глибокий безтурботний сон.

«Учора в газеті писали, як один оскаженілий покидьок уночі порішив усю свою родину...» — з тривогою думала Ілона Павлівна, намацуючи під матрацом «Венетто» качалку для тіста.

Тесть, накрившися ковдрою і підсвічуючи літери сальною свічкою, дочитував газету і жував огірок. Теща вже хропла.

Василенко зайшов до Пантелеймона, почухав улюбленця поміж рогами, — олень довірливо потягнувся до рук господаря, обнюхуючи — чи не приніс той щось смачненьке.

Наступні дві години сцена в оленячій кімнаті дуже нагадувала оповідання Антона Павловича Чехова про візника Іону. Олень слухав довгу сповідь хазяїна і пряв вухами.

— Ось так, брате, — закінчив свою промову Семен. — Треба — то треба... Я тебе добре розумію: не хочецца... А кому, скажи, хочецца? Пробач, друже...

На ранок він остаточно визначився: завтра ж він вступає в партію «Гегемонів» і першим поведе Пантелеймона на кастраційний пункт!

У квартирі Ройтбергів теж не спали. Дружина, одним оком поглядаючи в телевізор, щось плела з вовни, насмиканої з Сема. Валентин Самсонович у глибокій задумі сидів під торшером, гортав нову газету. Редактором був його колишній товариш. Око зупинилося на статті, що мала назву «Мороз посилюється»:

Ройтберг відкинув газету. Поглянув у вікно на свою стайню.

І прийняв остаточне рішення: завтра ж він піде записуватися в групу підтримки партії «Наше — Краще!».

Він люто блимнув на дружину, котра плела рукавички. Спиці, мов два скальпелі, загрозливо зблискували в її руках. Вона гнівно сопла. Кастрації не буде, вирішив Ройтберг.

Зої знову снилася чудова вечірка. Цього разу її учасниками, крім самої почесної гості — Зої Павлівни Пікач, убраної в шкіряний корсет від Дайани Стежкиної, були зірки шоу-бізнесу. Публіка сиділа за столами, що прогиналися під тягарем червоної ікри в великих кришталевих тазах. На сцені витанцьовував стриптизер. Він був убраний у хутряні шорти, жилет та унти, на голові мав капелюх із рогами, на руках — рукавички, що формою нагадували копита. Атмосфера була напруженою.

— Дивіться, це — Зоя Пікач! — почула Зоя з-за столика, де сиділа сама Патрісія Поваляй.

Дівчата в люмінесцентних ліфчиках з групи «Імодіум», плутаючись у своїх довжелезних ногах, підійшли до столика Зої Павлівни і по черзі приклалися до її руки з двома діамантовими каблучками. Рука Зої чомусь виявилася чорною, із рожевою долонею. Зоя зробила кілька пасів у повітрі. До неї підскочив офіціант: