З півночі - Грабовський Павло Арсенович. Страница 7

ГРИЦЕВІ ГАДКИ

(Переробка)

Затихає всюди,

Гірш мороз крепить;

Спати вклались люди,

Та не всяке спить.

Грицеві цікаво:

Ніч ясна така...

Блідний промінь мляво

По стіні блука...

Сумно крізь віконце

Молодик зорить...

Ба... Чого ж пак сонце

Ярко так горить?

Начитав про лиса...

Хитрий - кат бери...

Страшно серед ліса

Темної пори...

Повно скрізь ведмедів;

Виє вовцюга...

Всього б там угледів...

От хоча б яга...

Кажуть, ніби в ступі

Їздить без коня...

Мало чого глупі

Плещуть навмання...

Є місця, чувати,-

Круглий рік весна...

Добре б побувати,

Що за сторона...

Мабути - далечко...

Може, там пташки

Саме в’ють гніздечко,

Розцвіли квітки...

Що нам з того? Годі!

Квапся заробить,

Батькові в пригоді

Трохи пособить.

І за це спасибі:

Є бідніші нас;

Ми собі при хлібі,

А ті й так під час.

Тих згадати треба,

Так міркую я;

За отих до неба

Вся мольба моя.

Боже правди милий,

Друже бідарів!

Визволь люд похилий

З вічних тягарів!

Хай дуки байдужі

До братів своїх -

З голоду та стужі

Вирятують їх.

Щоб усіх огріли

Ласка та привіт,

Щоб усі зуміли

Полюбити світ!

Отак догадався

Серед ліжка Гриць;

Як уже не клався -

Набік, горілиць,-

Сон не йде хлоп’яті,

Нужаться гадки...

Хоч давно по хаті

Вже хропли батьки.

ОСІНЬ [8]

Осінню дмухнуло -

Висохли квіточки;

Хмуро, безпритуло

Глянули садочки.

Жовкне і травиця,

Така її доля,

Хіба зелениться

Хлібець серед поля.

Хмара небо криє,

Сонечко не блисне,

Вітер вовком виє,

Дощ потоком висне.

Швидко погнав води

Струмок бистрохвилий;

Пташка від негоди

Подалася в ірій.

ІІ

Тільки ж то сіромі

Нема куди дітись;

Гибіти у стомі,

Без кінця нудитись...

Ще й не знати - за що,

За чию провину,

Всяк кричить «ледащо»

На дрібну людину.

Восени чи влітку,

Взимку чи весною

Борба без просвітку

З долею сумною.

Весна - краса року,

Осінь - то відрада,-

Гукає (нівроку)

Співацька громада.

Осінь всім багата,

Досить є надворі,

Не пустує хата,

Надбано в коморі.

Аж тріщить по клунях...

Не життя, а солод!

Так бринчать на струнах;

Справді ж - лютий голод.

Всюди - пекло. Зайдеш

Часом до хатини -

Хоч котись, не знайдеш

Ані стебелини.

Осінь - це потрібна

Праці нагорода...

Що ж така безхлібна,

Скрутна для народа?

На гірке життя уродився я...

На гірке життя уродився я,

Не зазнав і раз щастя змолоду;

Знудьгувалася вся душа моя

Серед вічної стужі-холоду.

На шляху моїм скрізь хрести самі

Якась іродська сила ставила,

Святу молодість підтяла в ярмі,

Мети людської нагло збавила.

Слівця щирого не сказала ще,

Не дала мені втіхи жадної...

Люди, де ви є? Гострий біль пече;

Не знести журби безпорадної.

Все кругом мовчить; все кругом чуже...

Хоча б капелька долі власної,

Так нема її та й не буде вже...

Сниться мла труни передчасної.

Над проваллям я тяжко сльози ллю,

Вкрай розпукою серце змучене...

О, дмухни, розвій всю нудьгу мою,

Почуття нове, з ділом злучене!

Не дмухне воно, не розвіє сліз;

Знову ділові не віддатися:

Неминуче щось мене тягне вниз,

Більш не здужаю з ним змагатися.

На гірке життя уродився я,

Не зазнав і раз щастя змолоду...

Люди, де ви є? Мре душа моя...

О, не кидайте серед холоду!

вернуться

- Перша половина вірша «Осінь» (16 строчок) є перекладена, а друга - моя власна. (Приміт. П. Грабовського).