Князі Острозькі - Хаврук Ярослав Ярославович. Страница 15

Частині козаків, у тому числі К. Косинському, пощастило сховатися за мурами П’ятки. Вони попросили миру. Переговори тривали близько тижня, поки сторони не дійшли згоди. Щодо козаків, то до них князі Острозькі не чинили репресій. Козацьку стихію було повернуто в попереднє русло. Однак ця подія стала знаковою, започаткувавши конфлікт між старою аристократичною Руссю і Руссю новою – козацькою. Чи розумів це В.-К. Острозький? Не беремося судити. Однак немає сумніву, що війна з козаками К. Косинського стала важливою подією для нього і його княжого дому. Свідченням тому є згадувана поема придворного поета Острозьких С. Пекаліда «Про Острозьку війну…», яка вийшла друком у Кракові. Цікаво, що в ній ми не бачимо ненависті до козаків, вони не змальовані в чорних фарбах, радше, подаються як достойні суперники князівського війська.

Невдовзі після війни з К. Косинським В.-К. Острозький зустрівся з проблемою, яка зіпсувала йому останні роки життя. Мається на увазі церковна унія, про яку поведемо мову окремо. Боротьбі з нею князь віддав багато сил. Саме ця боротьба створила Василю-Костянтину імідж ревного захисника православ’я.

Благочестивим православним князем він постав у Острозькому літописцеві, де про його смерть сказано наступне: «Року 1608, місяця лютого, дня 23, в суботу першу в Піст Великий, Василій, князь Острозький, воєвода київський, помер і був похований у Острозі того ж року, травня 17. Був він великим шанувальником віри православної, монастирі побудував, маєтності понадавав, навіть і міським церквам маєтності надав, на шпиталь і на школи надав місто Сураж з селами, був богобійний, нищелюбивий, смиренний, приступливий кожному і найубогішому…»

Очевидно, прах князя поховали в Богоявленському соборі на замковій горі в Острозі. Проте не мине і тридцяти років, як онука Василя-Костянтина, Ганна Алоїза Ходкевич, що стала ревною католичкою, вчинить погром цього храму. Потім його поруйнують козаки під час Хмельниччини. І аж до кінця ХІХ ст. цей величний храм стоятиме пусткою. Десь там лежатиме і поруйнована, забута могила В.-К. Острозького. У цьому можна вбачати зловісну символіку.

Та все ж здобутки Василя-Костянтина, особливо у сфері релігійно-культурній, продовжили своє життя. Про них, власне, і піде далі мова.

Культурні проекти Василя-Костянтина Острозького

Ще за життя про В.-К. Острозького утвердилася думка як про щедрого фундатора й протектора православної церкви, а отже, і як про мецената православної культури. Таким він постає на сторінках анонімного полемічного твору «Перестороги», що з’явився в останні роки життя князя. Пам’ять про його фундаційну діяльність на користь православної церкви зберігалася протягом кількох десятиліть і після його смерті. У «Палінодії» З. Копистенського йдеться про те, що В.-К. Острозький шанував духовенство і «знаменитоє добродійство церквам показав і учинив».

Відстежити всі нюанси фундаторської діяльності В.-К. Острозького на користь православної церкви практично неможливо. Далеко не всі документи, які стосуються цього питання, дійшли до нашого часу. Відомою стала Суразька фундація, здійснена В.-К. Острозьким у 1585 р. До неї ввійшли замок і місто Нове (тобто місто Сураж), села Сураж (Старий), Турове, Оношківці, Ходаки, Зіньки (перші й другі), Ісерна, а також двір і село Тетерівка. Суразька фундація була здійснена як «багатопрофільне» церковне надання. Вона використовувалася для потреб шпиталю в Острозі і для фінансування релігійно-культурної діяльності, зокрема функціонування Острозької академії. Так, «патроном шпиталя і всіх іменій до того шпиталя належачих» був Василь Андрійович Малюшицький, якого деякі дослідники ототожнюють з Василем Суразьким – знаним письменником-полемістом, одним із помітних діячів Острозького культурного центру. «Дозорцею добр Суража і шпиталя острозького» був Сава Фляка (Флячич), який обіймав посаду ректора Острозької академії.

Князь В.-К. Острозький намагався «не світити» Острозьку академію як православний навчальний заклад вищого типу. Заснувавши її у своєму приватному місті, він не звертався до короля за офіційним дозволом, який давав би право на її легальне функціонування. Отримати таке право для православної школи було нереальним. Як і нереально було отримати офіційний дозвіл на фундацію для такої школи. З цією метою В.-К. Острозький «замаскував» фундацію, надавши її на шпиталь. Приблизно так само пізніше чинили засновники братств. Наприклад, при заснуванні Луцького Хрестовоздвиженського братства його ініціатори зверталися до короля Сигізмунда ІІІ Вази з проханням дозволити їм благодійницьку діяльність на користь бідних, відбудувати богадільню, побудувавши при цьому ще церкву й школу. Дійсно, з часом це братство перетворилося на потужну релігійно-культурну інституцію, яка фактично виступила продовжувачем традицій Острозької академії. Суразька ж фундація, надана офіційно на шпиталь, неофіційно надавалася на потреби школи й мала освітній характер. Ганна Алоїза Ходкевич, онука В.-К. Острозького, забрала цю фундацію в православних і в 1640 р. віддала її для єзуїтського колегіуму в Острозі. Зрештою, після ліквідації ордену єзуїтів Суразька фундація перейшла на потреби Вищої Волинської гімназії (Кременецького ліцею), яка стала предтечею Київського університету. Таким чином, В.-К. Острозький хай навіть дуже опосередкованим чином спричинився до появи нині найбільшого університету України.

Щодо Острозької академії, то точна дата її заснування невідома. Вважається, що сталося це в середині 70-х рр. ХVI ст. Часто називається дата 1576 р. Хоча, як зазначалося, академія вперше згадується в заповіті Гальшки Острозької за 1579 рік.

Не виключено, що поява Острозької академії була своєрідною відповіддю з боку Василя-Костянтина як покровителя православної церкви на експансію католиків-єзуїтів.

Зрозуміло, процес становлення академії не був «одномоментним», а план її створення, очевидно, виношувався ще раніше. На жаль, ми мало знаємо про освіту самого В.-К. Острозького. Є відомості про те, що Василь-Костянтин здобував її вдома. Зокрема, згадується, що, коли йому було шістнадцять літ, при ньому перебував бакалавр, який, очевидно, навчав латинської мови.

Ще до заснування академії В.-К. Острозький помітно цікавився релігійним просвітництвом. У середині 60-х рр. ХVІ ст. спілкувався з князем Єжи ІІ П’ястом, який у своїй резиденції м. Бжегу заснував у 1564 р. гімназію, котра стала значною освітньою інституцією на теренах Польщі. Зберігся лист В.-К. Острозького до Єжи ІІ П’яста від 1567 р., у якому Василь-Костянтин просив, аби Єжи передав йому книги релігійного змісту, що могли б використовуватися для богословських студій.

Говорячи про заснування Острозької академії, дослідники, як правило, «не помічають» важливого родинного факту в біографії В.-К. Острозького. Як уже зазначалося, у 1570 р. при пологах померла його дружина Софія, народивши йому сина Олександра. Василь-Костянтин відразу забрав новонародженого до себе в Дубно, де містилася його резиденція, і там опікувався ним. Очевидно, в особі Олександра він бачив наступника «по православній лінії». Якраз у середині 70-х рр. ХVІ ст. (у 1576 чи 1577 р.) Олександра треба було віддати навчатися «руської науки». Ймовірно, В.-К. Острозький, бажаючи залишити при собі сина, спеціально збирав кваліфікованих учителів, котрі могли б дати його нащадку належну «православну освіту». Судячи з полемічного трактату «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького, учителем княжича Олександра виступав автор цього твору. Його також вважають ректором Острозької академії. Учителі, приставлені до Олександра, могли скласти ядро цього навчального закладу.

Починаючи з 80-х рр. ХVI ст. згадки про Острозьку школу як навчальний заклад вищого типу можна надибати в різних документах. Єзуїт Антоніо Поссевіно, який був посланий римською курією на Схід Європи для вивчення релігійних проблем, у 1581 р. писав, що «деякі князі, як, наприклад, в Острозі і Слуцьку, мають друкарні і школи, у яких підтримується схизма».