Князі Острозькі - Хаврук Ярослав Ярославович. Страница 16

Згадуючи навчальний заклад в Острозі, православні схильні були іменувати його школою та академією, а католики (можливо, також протестанти) – колегіумом, ліцеєм і гімназією.

На нашу думку, активна діяльність В.-К. Острозького з організації релігійно-культурного й освітнього осередку в Острозі стала стимулом для перетворення єзуїтської колегії у Вільно на академію, що відбулося в другій половині 70-х рр. ХVI ст. У цій колегії працював, а потім з 1579 р. був ректором Віленської академії П. Скарга, який уважно стежив за тим, що робить В.-К. Острозький.

Цікаві свідчення про Острозьку академію подані в поемі С. Пекаліда «Про Острозьку війну…». С. Пекалід називав Острозьку школу «тримовною гімназією». У цьому творі автор, зокрема, зазначає, що «славу античних часів» Острогу принесли «вільні науки». Це можна зрозуміти так, що в цій «тримовній гімназії» відбувалося вивчення так званих семи вільних наук – граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії, музики. Про вивчення цих дисциплін в Острозі свідчив і полемічний твір «Пересторога».

Хоча С. Пекалід не розшифровує, які три мови вивчалися в Острозькій гімназії, однак не важко здогадатися, що це були латинська, грецька й старослов’янська. Саме про вивчення цих трьох мов свідчать інші джерела. Поет розглядає Острог як осередок, де процвітають культура й наука:

Ще в одному місці С. Пекалід називає місцеву школу в Острозі «ліцеєм», де відбувається викладання вільних наук:

Із контексту поеми випливало, що Острог випереджав інші культурні осередки (принаймні в східноєвропейському регіоні).

Творці Острозької академії запозичили гуманістичну концепцію тримовного навчального закладу, яка набула в той час поширення в Західній Європі. Прихильники цієї концепції виходили з того, що знання трьох класичних мов – староєврейської, грецької та латинської – є необхідною умовою для кваліфікованих богословських студій над Святим Письмом. Тримовні навчальні заклади в Західній Європі стали альтернативою традиційних університетських структур. Запозичуючи вищевказану концепцію тримовного навчального закладу, творці Острозької академії трансформували її у відповідності до існуючих культурних традицій Східної Європи.

Острозька академія, з одного боку, виступала як гурток вчених (переважно богословів та філологів), а з другого – як навчальний заклад, де реалізовувалася концепція гуманістичного навчання. Схоже, вона була багатоступеневою школою, яка включала початковий, середній та вищий рівні. Пізніше приблизно така сама схема багатоступеневого навчання існувала в Києво-Могилянській академії.

На першому етапі учні оволодівали руською грамотою, що мала старослов’янську основу. В острозьких книжників навіть сформувався своєрідний культ старослов’янської мови як мови божественної. Для навчальних потреб учнів-початківців у Острозі було здійснено кілька видань букварів цієї мови. Можливо, були й інші їхні видання, але вони не дійшли до нас, оскільки букварі завдяки інтенсивному використанню швидко зношувалися та знищувалися.

На наступному, середньому етапі відбувалося вивчення грецької та латинської мов. Причому рівень їх викладання був достатньо високим. Також відбувалося студіювання семи «вільних наук». Принаймні в нас є прямі й непрямі свідчення того, що тут вивчалися граматика, риторика, арифметика, музика, астрономія. Не викликає особливих сумнівів викладання інших предметів із комплексу семи «вільних наук».

На вищому етапі відбувалися богословські студії. У перші роки існування школи вони були пов’язані з підготовкою тексту Біблії, до чого залучалися й окремі учні академії. Пізніше, у 80—90-х рр. актуальною для Острозької академії стає богословська полеміка з католиками й прихильниками унії. Тут з’являється низка богословських творів полемічного спрямування. Передусім слід відзначити «Книжицю» Василя Суразького. У той час в Острозі підготували низку перекладів богословських праць із грецької мови.

Точно невідомо, до якого часу функціонувала Острозька академія. Т. Кемпа вважає, що вона почала занепадати в останні роки життя В.-К. Острозького, особливо після 1603 р., коли князь був частково паралізований. Остаточний же занепад академії вчений пов’язує з діяльністю Г. А. Ходкевич, особливо після того, як за її допомогою в Острозі була заснована єзуїтська колегія. Подібні думки висловлювали й інші автори. Напевно, академія припинила своє існування наприкінці 30-х чи на початку 40-х рр. ХVII ст. Однак, хоч би там як, можемо констатувати, що цей вищий навчальний заклад проіснував тривалий час після смерті його фундатора.

Острозька академія дала значний імпульс для розвитку освіти на теренах України, а також на інших землях, де домінувало православ’я та старослов’янська мова як мова культури. Цей заснований В.-К. Острозьким навчальний заклад наблизив існуючу тут школу до європейських зразків. Вона послужила взірцем для братських шкіл і стала предтечею Києво-Могилянської академії, а також інших «слов’яно-греко-латинських» шкіл.

Ще одним важливим культурним проектом князя В.-К. Острозького стали підготовка й видання Біблії. Цю книгу справедливо можна вважати видатною пам’яткою української та європейської культури. Будучи надрукованою на початку 80-х рр. ХVІ ст., вона набула значного поширення з-поміж православних слов’ян, а також молдаван та румунів. Це видання шанували й представники неправославних віровизнань, віддаючи належне ерудиції острозьких книжників. Шанобливе ставлення до цієї Біблії як з боку православних, так і з боку представників інших християнських конфесій сприяло тому, що збереглося чимало примірників цього видання – близько 400. Вони зберігаються в музеях, бібліотеках, архівах не лише України, але й Росії, Білорусії, Польщі, Литви, Румунії, Ватикану, Греції, Сербії, Угорщини, Чехії, Естонії, Голландії, Болгарії, Франції, Великої Британії, США, Канади, Австрії, Німеччини, Фінляндії, Узбекистану, Киргизії тощо.

Дослідники сходяться на думці, що активна робота щодо підготовки Острозької Біблії розпочалася в середині 70-х рр. ХVІ ст. Саме в березні 1575 р. управителем Дерманського монастиря В.-К. Острозький призначив Івана Федорова (Федоровича). У 1575 чи 1576 р. виник гурток учених, які працювали над підготовкою до друку Біблії. Паралельно з цим вони викладали в Острозькій академії, готуючи для себе заміну і залучаючи учнів для перекладу й редагування біблійних текстів. Робота над повним корпусом Біблії була складною справою. Необхідно було зібрати різноманітні тексти, відредагувати їх.

Чи не найголовнішою проблемою, яка постала перед редакторами, було питання, який текст взяти за основу для Острозької Біблії. Про це, зокрема, йдеться в першій передмові до цього видання, написаній від імені В.-К. Острозького. Там говориться, що не було знайдено жодної книги Біблії, куди б входили всі книги Старого Заповіту, перекладені старослов’янською мовою. Утім, таку книгу відшукали у великого князя Московського Івана Васильовича (Грозного), яку в нього випросив Михайло Гарабурда, писар Великого князівства Литовського. Очевидно, малася на увазі Геннадієва Біблія, але про неї говорилося так, ніби вона була перекладена ще за часів Володимира Великого. Було знайдено також багато інших біблійних текстів різними мовами й досліджено їх. Проте між ними були значні відмінності, що дуже збентежило князя. Далі В.-К. Острозький говорить про те, що сумнівався, чи зможе довершити працю, яку розпочав. Зрештою, вирішив не припиняти роботу. Він добув біблійні тексти з римських країв, канадійських островів, грецьких, сербських та болгарських монастирів, а також з Константинополя. Порівнявши тексти, князь вирішив зупинитися на грецькому перекладі Сімдесяти двох, оскільки той найкраще узгоджувався з єврейським та слов’янськими текстами.