Степан Бандера - Частій Р. В.. Страница 2

За давністю років неможливо встановити: чи було це доручення дорослих – перебратися через кордон і передати якісь відомості, чи це була просто хлоп’яча затія. Хай там як, але достоту відомо, що в 1922 році, тринадцяти років, Бандера гімназистом-третьокласником вступив до підпільної націоналістичної організації школярів і став членом «Пласту». У Стриї він входив до керівництва П’ятого куреня пласту імені князя Ярослава Осмомисла, а пізніше, вже після закінчення гімназії – Другого куреня старших пластунів, загону «Червона калина», аж до заборони «Пласту» польською владою в 1930 році. До речі, саме через отриману в дитинстві хворобу всі його старання вступити до «Пласту» в першому і в другому класах були марні. У 1922 році через пухлину в коліні він провів навіть близько двох місяців у лікарні.

Окрім легальних молодіжних організацій, як уже мовилося вище, виникали і нелегальні, зокрема «Група української державної молоді», до якої належали Степан Охримович, Юліан Вассиян, Іван Габрусевич, Богдан Портних, «Організація вищих класів українських гімназій», з лав якої вийшли такі відомі діячі, як Роман Шухевич, Володимир Янів, Богдан Кордюк, Зенон Коссак, Степан Ленкавський. Після злиття деяких розрізнених організацій у 1926 році виник «Союз української націоналістичної молоді» (СУНМ), що його очолив Осип Боднарович, а до керівництва (Проводу) цієї організації входили Степан Охримович, Богдан Портних, Степан Ленкавський, Іван Габрусевич.

Однією з видатних постатей молодіжного руху 1920-х років у Галичині був Степан Охримович, який, власне, і залучив до підпільної діяльності свого молодшого колегу по гімназії Степана Бандеру. Знайшовши в бібліотеці місцевої «Просвіти» праці Миколи Міхновського, зокрема його «Самостійну Україну», Охримович захопився і почав давати їх читати своїм друзям, зокрема й Степанові.

Практично впродовж усіх шкільних років і пізніше, живучи у Львові, Степан Бандера старанно займався спортом, проявляючи завидні успіхи завдяки своїй фізичній будові (середній на зріст кремез), завзятості і витривалості. У вільний час він співав у хорі, грав на гітарі, мандоліні, захоплювався надзвичайно популярними у той час шахами. При цьому ніколи не палив і не вживав спиртного.

Успішно склавши в середині 1927 року випускні іспити, Степан Бандера збирався вступати до Української господарської академії, що розташовувалася в Подебрадах у Чехії. Проте польська влада відмовила видати йому закордонний паспорт. Тому хлопець був змушений залишитися на рік у батьків, господарюючи й виконуючи культурно-просвітницьку роботу в рідному селі. Він успішно працював у читальні «Просвіти», вів любительський театральний гурток і хор, організував спортивне товариство «Луг», а також вів роботу по лінії підпільної УВО в навколишніх селах.

У вересні 1928 року Степан переїхав до Львова для навчання на агрономічному відділенні Вищої політехнічної школи (Політехніки). Тут він учився до 1934 року. Два перші роки навчання проходили у Львові, а наступні два більшість предметів, семінарських і лабораторних занять проводилася в Дублянах, біля Львова, де знаходилася агрономічна філія Політехніки. Після закінчення повного курсу навчання слухачі отримували диплом інженера-агронома.

Усі шість років навчання в Політехніці життя Степана Бандери було повне подій, але документальних відомостей про них залишилося небагато. Тим більше що життя його в цей період ділилося на дві геть різні сфери: перша, офіційна, – навчання в Політехніці; друга, таємна, – підпільна робота в ОУН, яку він почав рядовим членом.

На перший погляд, викликає здивування вибір агрономічної професії людиною, яка вже вирішила для себе, що робити в житті – бути професійним революціонером. Ба більше, як згадував член ОУН, але не прихильник Бандери П. Балей, Степан «на порозі двадцятого року життя… уголос мріяв стати “гетьманом”». Хоча це бажання навряд чи можна йому закинути: адже, врешті-решт, поганий той солдат, який не мріє стати генералом.

Відповідь на питання «чому агрономія?» фактично лежить на поверхні. Робота на землі подобалася юнакові, він до неї звик ізмалечку, адже працював у господарстві і діда, і батька. Можливо, Степан хотів, як припускають деякі дослідники, після того як Україна стане незалежною державою, за прикладом одного з римських імператорів – Діоклетіана, жити в селі і вирощувати якщо і не капусту, то які-небудь інші овочі. Хоча, звичайно, ця версія здається фантастичною, бо така людина, як Бандера, з його прагненням до влади, навряд чи залишила б політичну арену навіть у незалежній Україні. Тому найбільш вірогідним буде таке припущення: навчання на агрономічному факультеті давало Степану більше вільного часу для того, щоб працювати у тій, другій, нікому, окрім дуже вузького кола довірених людей, не відомій царині своєї діяльності – в підпіллі ОУН. Тим більше, що вчився Степан Бандера не дуже успішно, брав декілька академічних відпусток, і врешті так і не закінчив курс. Через свою активну політичну діяльність й арешт диплом Бандера отримати не зміг.

З осені 1928 року до середини 1930-го Степан мешкав у Львові, потім два роки в Дублянах і знову у Львові в 1932—1934 роках. Під час канікул він жив на селі у батька, де також виконував як легальну, так і нелегальну національно-політичну роботу.

Цим селом була Воля-Задеревацька, де священик Української греко-католицької церкви Андрій Бандера отримав парафію і правив служби Божі в місцевій церкві, що збереглася досі. Готуючись до приїзду багатодітного священика (на той час мати Степана Бандери у віці 33 років померла від туберкульозу), місцева людність якнайскоріше побудувала йому будинок, що згодом на багато десятків років пережив своїх мешканців (у післявоєнні роки цей будинок уцілів лише тому, що в добротному «бандерівському гнізді» селили приїжджих учителів, що завжди мали житлові проблеми).

Цікаво, що школа у Волі-Задеревацькій виникла завдяки енергії та наполегливості Степана Бандери. Молодий Бандера, приїхавши додому на канікули, прямо запитав у селян: «Чому школу не будуєте?» Ті відповіли: «Будматеріалів немає, а панський ліс – під особливою охороною». «А ніч для чого?!» – кинув клич майбутній націоналіст № 1, і незабаром народ зібрав у центрі села достатню кількість будматеріалів, з яких і звели першу за всю багатовікову історію Волі-Задеревацької школу.

У студентські роки Степан Бандера продовжив брати активну участь в організованому українському національному русі. Він був членом українського товариства студентів політехнічної школи «Основа» і членом гуртка студентів-селян. Якийсь час працював у бюро товариства «Сільський господар», яке розповсюджувало прогресивну агрокультуру на західноукраїнських землях. Від товариства «Просвіта» у вихідні дні та свята він їздив у навколишні села Львівщини з лекціями. Продовжував Степан і активно займатися спортом, спочатку в «Пласті», потім в Українському студентському спортивному клубі (УССК) і якийсь час у товариствах «Сокіл-батько» і «Луг» у Львові. Особливо помітними були його успіхи в легкій атлетиці, плаванні, в лижному спорті і баскетболі, що, до речі, вельми дивно при його невеликому зрості. Також Степан багато подорожував.

А ось достовірних відомостей про захоплення Степана слабкою статтю практично немає. Більше того, ніде в літературі не розповідається, як Степан познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ярославою Опарівською. Тільки Роман Малащук у своїх мемуарах згадує, що Степан і Ярослава познайомилися в другій половині 30-х років, коли дівчина вчилася у львівській Політехніці. Проте в той час Бандера сидів у в’язниці. Відомо, що 20 березня 1939 року Ярослава Опарівська разом із великою групою студентів була арештована поляками. Після розпаду Польщі вона опинилася в Кракові, де, очевидно, і познайомилася з Бандерою. Незабаром вони одружилися.

Отже, можна сказати, що фактично нічого не відволікало Степана Бандеру від підпільної роботи. Більшу частину своєї енергії і часу Бандера в студентські роки віддавав революційній, національно-визвольній діяльності. Іноді, як уже наголошувалося, вона заважала навчанню.