Егоїст - Гримич Марина. Страница 33

— Я ж не самовбивця, — відмовив той і відчинив дверцята своєї красуні-машини.

— Тільки тихіше на віражах, — попередила Марина.— Мене закачує.

— Та знаю, знаю! — посміхнувся Георгій. — Ще досі пам'ятаю свою першу заригану машину.

— Ой, не треба! — попросилася Марина.

Обоє згадали, як Георгій на зароблені в будзагоні гроші купив машину. І першу поїздку за місто вони здійснили на Борисів день народження, після чого Георгій з Мариною — як найбільш тверезі — розвозили довго і нудно по хатах і гуртожитках всіх своїх друзів: одних заводячи попід руки, інших — мало не заносячи на своєму карку. Марину під кінець розвозки так закачало, що при в'їзді у її власний двір вона не витримала.

— Ти через цей випадок не вийшла за мене заміж? — посміхнувся Георгій.

— Ага! Я тобі ще довго не могла дивитися в очі!

— Даремно! Моя мама мала хворий жовчний міхур, її також часто нудило. Я це цілком нормально сприйняв.

— Так чи інакше, але це була доля: нам не можна було одружуватися. І ми правильно зробили. З тобою я була б нещаслива. Стала б істеричною, злою, заздрісною і ревнивою бабою! А з Ігорем я розцвіла: і як жінка, і як особистість.

— Слухай, я давно вже хотів спитати тебе або Ігоря: ви так майстерно граєте в «голубочків»... Це щиро?

— Граємо? — здивувалася Марина. — Ти ж, як і я — овен. Овни не вміють прикидатися. Овни — не артисти. У них на морді написано: чи вони люблять, а чи ненавидять!

Георгій замислився й автоматично натиснув на газ. Дорога його заспокоювала.

— Липинський, я ж просила! — дорікнула Марина. — Я люблю швидкість, тільки не на кримських дорогах! Ой!

Георгій її не чув. Він мчав, як несамовитий. Марина зрозуміла: зараз чіпати його не можна. Тож на всяк випадок пристебнулася ременем і вп'ялася в дорогу очима.

Липинський любив кримські краєвиди. Добре, що в Україні є Крим. Георгій не поділяв думки, що Крим був відданий Україні Хрущовим під впливом емоцій. Це неправда. Хрущов був шоумен і зробив з передачі Криму Україні політичне шоу. Насправді ж у цьому існувала господарська доцільність. Зміна субординації — це був розумний прагматичний крок господаря. Шкода, що в України руки до Криму не доходять...

— їдемо через Сімферополь чи по узбережжю?— спитав Георгій.

— Через Сімферополь. Тут дорога краще-. Тільки не жени! У мене діти малі! А ти ще своїх навіть не народив!

Ці Маринині слова примусили знову ж таки замислитися над тим, що його чекає в майбутньому.

— Як ти думаєш... — почав він, але не закінчив свою думку. Він просто не знав, як її сформулювати.

— Я не думаю — я знаю. Саме вона, Єва, — твоя доля, — переконувала його Марина.

Георгію полегшало. Отже, він чинить правильно.

— А як мені бути з її анархістськими уподобаннями? Марина здивувалася або зробила вигляд, що здивувалася.

Цих жінок не розбереш. — Якщо чесно, то людини, більш віддаленої від анархії, ти не знайдеш... Вона такий педант!

Марина сміялася.

— У школі вона завжди здавала свою контрольну роботу найпізніше, хоча розв'язувала все найшвидше. А знаєш — чому? Вона виводила своїм каліграфічним почерком кожну цифрочку!.. Це мене так дратувало! Адже я повинна була встигнути все скатати! А якби ти знав, як вона прасує!

«Невже краще від мене?» — подумав Георгій.

— Говорячи про анархізм, я маю на увазі її політичні уподобання, — уточнив він.

— Тобі що — жити з політичними уподобаннями?

— Ти не розумієш: вона член терористичної групи! Марина розсміялася.

— То це зона підірвала «близнюків» у Нью-Йорку?

— Точніше, — поспішив виправитися Георгій, — це не тероризм, а щось на зразок кревної помсти...

Марина покрутила пальцем біля скроні. Георгій зрозумів: Марина нічого не знає. Або дуже добре це приховує. Він замовк.

— Це в тебе такі еротичні фантазії? У суперджентльмена кохана жінка — терористка. Яка романтика!

Георгій чекав, поки вона замовкне. Нарешті вона стишила голос:

— Якщо серйозно, я здивована, що ти так блискавично прийняв рішення одружитися.

— Я взагалі не приймав ніякого рішення. Якщо чесно, то я Євдокію зовсім не знаю. Слова про одруження злетіли з язика абсолютно несподівано для мене самого.

— Отож! — зітхнула Марина. — 3 тобою завжди було важко... А тепер тебе, старого холостяка, приборкати неможливо. Розбирайтеся самі без мене!

— А чого ж ти їдеш туди?

— Яв Ялті погано себе почуваю. Хочу бодай кілька днів відпочити в іншій кліматичній зоні.

Вони вже дісталися Сімферополя і з'їхали по об'їзній дорозі на феодосійську трасу.

— Що сталося з Ольгою? — спитав у Марини Георгій.

— Вона тебе досі любить. Навіть Борис уже з цим змирився. У них дуже нещасливий шлюб.

Георгій наморщив лоба.

— Тільки ти не думай, що причина в тобі. Вони просто не пара. Адже Борис одружився на Ользі також не з любові. До речі, в нього є коханка?

— Немає.

— Я так і думала. Треба віддати належне Борису, він один із небагатьох, який не зробив типового кроку успішного сорокарічного чоловіка — не пішов «по другому кругу», тобто не одружився вдруге. Я думаю, у нього проблеми зі здоров'ям. Порадь йому, як друг, узятися за себе.

— Марна справа. Він належить до тих людей, які нехтують здоров'ям.

Марина погодилася.

— А що з твоєю фірмою? — поцікавилася вона. Георгій знехотя розповів їй про ситуацію. Звичайно, вона

не розуміється на всіх нюансах, однак має нюх. Вона вміє слухати. А вислухавши, починає фразою: «Нюхом чую...» Ось і зараз вона уважно вислухала його, а коли він закінчив, сказала:

— Ти не дуже побивайся, Георгію. Нюхом чую, все буде гаразд. От побачиш: ти ще виграєш від цього!

Повірити їй було дуже важко, просто неможливо. Однак він знав: Марина рідко помиляється. І все-таки заперечив їй:

— А мені здається, що тобі таки доведеться замовляти циганський табір на мій похорон...

Вони наближалися до Феодосії.

— Куди їдемо?

— Треба на карту зиркнути. Євдокія в селі квартир}' наймає...

— Чому не в санаторії чи не в готелі?

— Вона любить природний відпочинок. А тут гарний клімат для астматиків. У неї син хворий.

Перед вказівником населеного пункту Георгій спинився.

— Нарушаєм... — пожартувала Марина. Георгію було не до жартів.

— Я боюся! — признався він. — Мій приїзд означатиме, що я вже остаточно все вирішив. А я вагаюся.

— Ну то повертай! Мені теж не дуже хочеться бути третьою зайвою поміж вами. Ти їдь назад, а я не признаюся, що їхала з тобою і що ми разом відпочиваємо... Хочеш? — Хочу! — зрадів Георгій цій пропозиції. Однак, завівши двигун, передумав: — Не хочу!

Він рвонув машину, і вони влетіли в приморське село, здійнявши за собою куряву.

Під'їхавши до будиночка, шо стояв на невеличкому пагорбі над морем, Георгій побачив Євдокію у ситцевому платті, білій сільській хустці на голові. Вона розвішувала на мотузки випрану білизну. Озирнувшись на звук машини, вона так і завмерла, а її руки вчепилися у прищіпки на мотузці.

Вона була дуже природна і дуже чиста. її смаглява шкіра відтіняла білосніжну хустку, що стримувала неслухняне волосся. Вона дивилася на нього поглядом, яким зустрічає дружина рибалки свого чоловіка, що повертається з моря після небезпечного шторму. В її очах було те, що завжди шукав Георгій в жінках: надійність, чесність, благородство і жіноча сила. Він зрозумів, що зробив правильно, приїхавши сюди.

Марину з хлопчиками поселили в одній кімнатці, а Липинський опинився з Євою в іншій, з виглядом на море. У цій невибагливій хатині Георгій уперше за багато років відчув душевний спокій і скімливе ностальгійне тремтіння: він неначе опинився у своєму дитинстві. Колись вони з мамою винаймали подібний будиночок на морі, біля якого ріс садочок з персиками та смоквами.

... Щоранку Георгій, Євдокія, Марина і двоє хлопчиків снідали у дворі під великою шовковицею, а потім ішли на

море. А море тут було зовсім не таким, як у Ялті. Воно було м'яким і доброзичливим. У будь-яку пору дня.