Роман про Батьківщину - Матіяш Дзвінка. Страница 10
вистачає жити повільним і дуже спокійним життям в очі тобі наливається світло сонячні
криниці в очах у тебе дівчинко заплющ очі і не розплющуй їх дуже довго сонячні зайчики
граються на твоїх щоках сонячні зайчики визбирують твої сльози
годинникарі роблять годинники лялькарі роблять ляльок квітникарі працюють у своїх
квітниках садівники доглядають свої сади таксисти приростають руками до керма я не знаю
до чого я хочу щоб приросли мої руки навчи мене чогось моя земле лагідна
Хочу мати дочку, сьогодні я зрозуміла це і зраділа. Дівчинку, яка виростатиме у мене під
серцем, як квітка. Дівчинку, яку поїтиму молоком свого тіла. Дівчинку, що буде частиною
моєї шкіри. Дівчинку, в якій упізнаватиму себе. Дівчинку, з якою ходитиму вулицями і
розповідатиму їй різні історії. Бо я знаю багато цікавих історій.
А тепер у мене немає нічого ні для кого. У мене навіть себе немає для себе самої. Мої дні
розсипаються непомітно, я ніби не звідси, я ніби з іншого часу, тому я вчуся чекати і вчуся
терплячості, я стаю кухлем, який чекає, поки в нього наллють молока чаю кави води квасу
пива дешевого вина, я стаю авторучкою, яка чекає, коли її візьмуть до рук і почнуть писати
нею листа записку вірш роман або малювати на аркуші паперу квіти кораблики будинки
жіночі обличчя у стилі модільяні лабіринти хрести літаки що летять до своїх аеродромів, я
стаю корабликом, який чекає, поки вщухне буря у калюжі, бо тут щойно проїхав автомобіль,
і його власник чи власниця пустить його у плавання, я стаю дзеркалом, яке чекає, поки в
нього загляне молода і втомлена жінка юна дівчинка з великими очима, повними подиву, я
стаю фарбою, яка чекає, поки у неї вмочить пензля сумний художник, який малюватиме
сонце на склі на стінах на підлозі, я стаю дверима, які чекають, коли їх відчинять і зайдуть у
кімнату з високою стелею, я стаю деревом, яке чекає свого цвіту, яке чекає своїх плодів, яке
чекає, коли з нього осиплеться жовте листя, я стаю світлом, яке чекає тих, кому воно має
світити
здається все навколо плавиться я також плавлюсь як твердий сир тільки я не такого жовтого
кольору від спеки у мене починається тобто загострюється атрофія мозку мислення почуттів
відчуттів голосу на лобі виступають краплі поту і над верхньою губою це ще більш
неприємно ніж на лобі але немає сенсу витирати цей піт бо все одно через хвилину максимум
він виступає знову одноразових серветок не вистачить у мене в кишені є старий картатий
носовичок але я не хочу ним користуватися тому що він у мене останній хоча у кишені він у
мене вже лежить декілька місяців це точно мені його шкода тому що мені багато чого і
багато кого шкода носовичків і людей я не хочу ні про що думати надворі 35 градусів вище
нуля може навіть 38 а там де зовсім погано може бути й сорок це дуже важко щодня по
скільки градусів куди вони дивляться там у небесній канцелярії хоча здається в інших
країнах ще гірше у Франції в Італії в Іспанії у Німеччині там де пересихає ельба а також на
всьому африканському континенті і в америці північній та південній добре що я не там а тут
хоча тут мені також погано від спеки небо дуже високе і яскраве на нього важко дивитись очі
сльозяться і я починаю думати що обов'язково треба піти і купити лампочку бо у коридорі
перегоріла лампочка і якщо її не купити то там не буде світла і не буде нічого видно нікому і
мені також і якщо я її не куплю то ніхто її не купить і коли прийдуть мої друзі доведеться
зустрічати їх у темряві і вони мене не зрозуміють їм це може не сподобатися може вони
образяться і підуть геть тому обов'язково треба купити лампочку треба зробити над собою
зусилля треба зібрати волю в кулак у правий а якщо не допоможе то і в лівий і встати і
обов'язково піти по лампочку не забути взяти гроші поки що вони у мене є на лампочку мені
вистачить треба купити лампочку і хліба насущного тому що його також немає додому треба
хліба й світла може ще чогось треба але цього я не можу згадати я тільки думаю як добре що
мені не треба цигарок наприклад алкогольних напоїв від цього всього я дуже спокійно можу
відмовитися тобто мені навіть відмовлятися не треба бо мені це все взагалі ніколи не треба
воно мені ні до чого мені треба тільки лампочка та й то навіть не мені а в коридор щоб мої
друзі бачили тому що мої друзі для мене дуже важливі і хліб тому що він усім потрібен я
куплю батон і насмажу моїм друзям грінок із тертим сиром тільки спочатку треба щоб у
коридорі було видно я вкручую лампочку і тепер у коридорі світло я заплющую очі і потім
знову їх розплющую світло навколо мене залишається
я хочу тобі сказати я вже давно хочу тобі сказати тільки не так голосно треба говорити ми
одне одного все одно почуємо пахне розплавлений асфальт і тремтять пелюстки білих і
червоних гладіолусів я не знаю чому ти вирішив що треба мені подарувати гладіолуси хоча
ні я люблю гладіолуси це я просто так кажу тому що я багато чого кажу просто так не
думаючи коли розгублююсь і не знаю що сказати це насправді дуже добре що ти даруєш
мені гладіолуси що вони білі й червоні що вони від тебе руки в мене вологі це все спека
бабуся продає груші вона витирає мокре обличчя рукавом краплі поту в неї над губами я
думаю що біля неї пахне домашнім коров'ячим молоком іще від когось пахне свіжою
молодою петрушкою прянощами і пашить жаром із кіоска в якому засмаглий молодик готує
шаурму люди говорять і їхні голоси на спеці міняють свої кольори я кохаю тебе більше за
життя білі і червоні і сині квіти гойдаються навколо мене багато квітів люди впадають
хвилями у підземний перехід метро і хвилями викидає їх назовні ми здається їм заважаємо
треба було би відійти тільки ноги вростають у розплавлений асфальт більше за життя тебе
кохаю краще ми відійдемо куди нам іти з тобою руки очі плечі нігті на руках і на ногах
тремтячі повіки білки з почервонілими прожилками пушок на щоках матова шкіра темно-
коричневі цятки родимок раковина вуха краплі поту над губами губи тремтять кохаю тебе
більше за життя
Я закушую губи, я закушую губи легенько, бо вони у мене і так пошерхлі і завжди трохи
щемлять, і мені все доводиться користуватися бальзамом для губ — усі 12 місяців, бо взимку
і влітку в мене болять губи Мої знайомі навіть дивуються, бо майже щоп'ятнадцять хвилин я
починаю шукати по кишенях куртки чи наплічника тюбик бальзаму і пояснюю, що в мене
завжди шерхнуть губи, хоч яка там пора року. Мої знайомі часом співчутливо кажуть: тобі
просто не вистачає вітамінів. Мені й справді не вистачає вітамінів. І багато чого іншого мені
також не вистачає.
мама насмажить нам млинців із яблук ми будемо їсти їх зі сметаною тато зварить нам міцної
кави всім крім мами бо вона її ніколи не п'є вона п'є тільки слабенький чай або кидає у
кухоль листочки м'яти і заливає їх окропом і п'є цю зелену воду каже що так їй найкраще ми
сідаємо за стіл усі разом і за столом більше немає місця з нами також наш рудий пес це було
так страшенно давно тепер у нас на кухні порожньо стіл накритий іншою скатеркою і ми не
сідаємо за нього разом
Нам бракує аристократизму, нам бракує свободи думки, нам бракує щирості висловлювання,
і культури взаємин, і економічної стабільності, і бізнес-етики, кондиціонерів у громадському
транспорті, цілодобового безкоштовного інтернету в університетах та поза ними, також
безкоштовних цілодобових туалетів і високої заробітної платні для вчителів, лікарів та
інших, до них подібних, ах, моя дорога батьківщино, розташована майже у самому серці
Европи, як нам із тобою не пощастило. Хоча тобі з нами, здається, також.
Коли не вдається заснути, я з головою накриваюся ковдрою і розповідаю собі казку. Була