Роман про Батьківщину - Матіяш Дзвінка. Страница 8

пальці тремтять і пахнуть бальзамом зірочка, бо я вірю, що він лікує застуду і постійно ним

користуюся. Пальці в мене схудли, і персні, які я ношу не знімаючи, можуть із них

поскочуватися. Ах, як це все тяжко й невирішально, як це безглуздо. Офеліє дівчинко це ти

даремно так гірко ридаєш, все одно твоя біда нікого не цікавить тобі залишиться тільки

глибока вода там де стіл під білим обрусом сім хлібів покладено для литій стражденна моя

Офеліє німфо з косою русою пригадай мене в своїй молитві

Ах, Господи, я раню себе щодня повільно й меланхолійно, мабуть, я інших також раню,

тільки це не тому, що я цього хочу, а тому, що так тепер у мене виходить. Тому мені дуже

потрібна Твоя порада і Твоя міцна десниця на чолі у мене. Ах, Господи, Твої пальці не

пахнуть ні бальзамом зірочка, ні жодними іншими ліками, ні аптекою. Я навіть не знаю, чим

вони пахнуть. Мабуть, правильно було би сказати, що вони пахнуть Тобою. А про Твій запах

нічого не можна сказати напевно, тобто його не можна і іписати нашими словами, ми знаємо

замало слів. Ти пахнеш усім або нічим не пахнеш. Цікаво, які запахи Тобі подобаються,

Господи? І що Тобі взагалі подобається по-справжньому? Може, Ти любиш слухати

вечорами музику, якщо на небі бувають вечори? Може, Тобі також подобається джаз у

виконанні ангелів? Чи, може, Ти прихильник етно? А навіть якщо Тобі подобається рок, я

зовсім не здивуюся. Може, Тобі подобаються кімнатні квіти, і Ти сам вирощуєш калачики в

горщиках? А може, Ти більше любиш квіти на грядках і садиш гладіолуси, а коли вони

відцвітають, викопуєш їхні цибулинки? Чи вони ніколи не відцвітають, Твої гладіолуси?

Може, у Тебе є колекція шедеврів світової лірики? Може, щось інше? Якщо Тобі подобається

наша любов, то це дивно, бо ми не вміємо Тебе любити. Бо Ти не всім відкриваєш таємниці

своєї любові. Не знаю, чи ми Тобі подобаємося. Але якщо Ти нас створив і передбачив,

якими ми будемо, то, мабуть, ми Тобі подобаємось і такими, якими у нас виходить бути.

Вільними від Тебе, себто самотніми і без любові. Ах, Господи, дуже дорого нам доводиться

платити за свободу.

* * *

Боже Ти посадив мене у створену Тобою землю і не поливаєш. Не поливаєш і думаєш, що я

зможу витримувати спеку, не кажу вже про морози, а вони неодмінно прийдуть раніше чи

пізніше. Я ж не кактус, щоб уміти жити без води і щоб сонце не завдавало мені ніякої шкоди,

я ж не одне з численних морозостійких дерев, які все витримують, які навіть не відчувають,

як холод доторкається до їхньої кори і вона грубішає. Я відчуваю все, мабуть, значно більше,

ніж мені треба відчувати, сонце випалює мою шкіру, моє листя осипається від морозу й

снігу, який приносять Твої зими, не можу без Твоєї опіки, без Твоєї води, без Твого тепла, а

Ти залишаєш мене наодинці із незрозумілими мені природними явищами, з якими я не знаю,

як упоратись. Найгірше, коли земля навколо мене замерзне, бо тоді я вже напевно не зможу

вийти, не зможу виборсатися, не зможу повитягувати своє коріння, а воно дуже глибоко у

замерзлій землі, вона міцно його обіймає і не випустить, я не зможу піти, а я дуже хочу

втекти звідси, Господи, і чому Ти мене не відпустиш, ну, а якщо Ти вже цього так не хочеш

із незрозумілих мені причин, тоді не треба залишати мене напризволяще, візьми мене за

руку, Господи, бо мені дуже важко самій по льоду ходити.

Згадай мене Господи коли прийдеш у царстві Твоїм коли будеш у царстві у себе Господи не

забувай про мене я не знаю що зможу Тобі відповісти коли ти будеш мене запитувати Твої

питання важкі Ти так багато поставив перед нами що витримують тільки поодинокі що Ти

скажеш слабким адже вони не можуть зійти із широких доріг Ти казав що широкими

дорогами ходять беззаконні але вони хотіли не порушувати Твоїх законів просто у них не

вийшло нічого може Ти також посадиш їх за Твій стіл скажи Господи хто розділить разом із

Тобою таємну вечерю кому Ти митимеш йоги і хто схилить голову Тобі на груди хліб і сіль

за Твоїм столом солодкі більше нічого не треба Твоя любов ранить Господи ми прийдемо до

Тебе тією дорогою якою зможемо ноги у нас натерті волосся у нас посивіло зір притупився

але ми впізнаємо Тебе навіть якщо будемо незрячі ми прийдемо як друзі Твої бо ми почули

Твій голос і запам'ятали його Ми приходимо до Тебе лагідні ми простили своїм ворогам і

полюбили їх ми забули образи і рани наші завдані любов'ю вже зарубцьовані наші серця

м'які та гарячі ми приходимо голодні й спрагнені ми давно не мали і ріски в роті але Ти

почастуєш нас своєю вечерою ми приходимо убогі в кишенях у нас порожньо бо ми не

збирали собі скарбів на землі губи у нас пересохли бо ми не хотіли іншої води окрім живої

нас гнали і переслідували ми багато втрачали ті кого ми любили від нас відверталися а ми

відверталися від тих кого не змогли полюбити на наших серцях залишалися рубці наші друзі

зачиняли перед нами двері коли надворі був дощ сніг і мороз і нам не було де голови

прихилити ми боялися що загубимось і що поруч із нами не залишиться нікого хто міг би

розрадити у хворобах у стражданнях у помилках у прикрощах

Ми прийшли до Тебе щоб схилити голови Тобі на груди

Знаючи що Ти нас чекаєш і що за Твоїм столом знайдеться місце і що Ти відчиниш перед

нами двері як гостинний господар У царстві Твоєму пом'яни нас Господи

* * *

Сон спокійний і легкий мені опустився на вії... заснути і не більш і знати що скінчиться цей

сон хоч би яким він був. Сон рятує, бо можна ні про що не думати. Ні про хліб насущний і

способи його роздобування. Ні про воду живу, й мертву, й пекучу. Ні про друзів і ворогів. Ні

про людей, які нас покидають і яких ми покидаємо. Ну, й нічого поганого не можна вчинити,

ніякої скверни поширити. Тому іноді я шкодую, що не можна весь час спати, уникаючи

спокус, бажань і помислів марних. А часом прокидаюсь і зненацька ні з того ні сього

починаю думати про мурашники моєї батьківщини. Мурашники висотних будинків,

мурашники вагонів метро та ескалаторів, мурашники супермаркетів, базарів, стадіонів,

танцмайданчиків, шкіл, дитсадків, більших і менших підприємств. Усе це дуже й дуже

заплутано, бо всі ці мурашники існують за своїми часом зовсім химерними законами. Усі

принаймні метушаться, дехто має мету, дехто навіть до неї приходить. Мурахи дуже сильні и

витривалі, хоча їх легко роздушити зверху, якщо наступити на них черевиком і так

потримати ногу. Люди моєї батьківщини, напевно, багато могли би розповісти про це

останнє, щодо перших двох якостей, я не дуже певна, що вони їм притаманні. Хоча хто його

знає. Я телефоную Ґеникові, щоб довідатися, що він про це думає. Про батьківщину, ясна

річ, бо ж ніщо інше мене тепер всерйоз не обходить. Ґеник каже, що батьківщина в глибокій

дупі, і я розумію, що ось мені й матеріал для подальших роздумів. Пожива для зголоднілого

й виснаженого мозку. Поезія у прозаїчні будні. Моя печальна й багатостраждальна

батьківщина дуже-дуже далеко зайшла. Так, що може звідти не вийти. Нам усім тоді

доведеться поспішити за нею (тим, хто хоче її наздогнати, ясна річ). Ну, а хто не хоче, всі

залишаються на місцях і не рухаються... зрештою, це також буде тема якихось роздумів.

Хоча чого це вона багатостраждальна, моя батьківщина. Насправді вона відморожена. Моя

відморожена батьківщина плаче гіркими слізьми. Мені самій хочеться заплакати, так мені

шкода чогось стає усіх відморозків, які неприкаяно тиняються по світі зі своїми

невирішеними проблемами, змерзлими пальцями на руках і ногах, непраними шкарпетками,

протертими черевиками, порожніми кишенями, нерозчесаними головами та великими

серцями, очі у них сльозяться від вітру й сонця, пальці у них тремтять від алкоголю й