Роман про Батьківщину - Матіяш Дзвінка. Страница 21

я ще не знаю яке у мене буде заняття тому я почуваюся трохи безпорадно коли дивлюся на

юлині ножиці

вчора юля зателефонувала до мене голос у неї був тихий і ніби безбарвний ти не хочеш

постригтись я кажу що може би й не проти чи це обов'язково сьогодні так каже юля бо я

невдовзі їду я би дуже хотіла когось постригти куди ти їдеш я їду додому надовго назавжди

добре я хочу постригтися заходь до мене вже тепер юлине обличчя біле очі здаються

більшими й круглішими сьогодні вона не схожа на хлопчика вона схожа на перелякане оленя

я майже напевно знаю що юля плакала тільки я не хочу в неї цього запитувати юля стриже

мене дуже довго алтан хайша золоті ножиці миготять у неї в руках швидко швидко тільки на

один момент затримуються в повітрі мабуть у неї затремтіла рука я питаю ти справді їдеш

так юля сміється я дивуюся що її сміх такий безпорадний тобі обов'язково їхати так тому що

я вже скучила за своїм морем а море скучило за мною я дуже хочу побачити море я хочу

спитати а як же володя і те що вони мали прожити разом до смерті але це питання застрягає

у мене в горлі як вишнева кісточка ти думаєш так треба я думаю так треба я тут непотрібна і

що нічого не можна змінити юля заперечливо хитає головою двері зачиняються і

відчиняються переповнені поїзди їдуть у різних напрямках часом нічого змінити не можна

я рада що невдовзі побачу море дім це те до чого звикаєш і без чого не можеш жити потім

ми дивилися фільм про фріду кало фріда малює метелика на гіпсі в якому лежить фріда в

чоловічому одязі сідає перед дзеркалом і обрізає собі волосся фріда схожа на молодого

чоловіка блискучі пасма чорного волосся на підлозі мені здається що юля зараз заплаче вона

пильно дивиться на екран очі у неї жовтішають і стають як осіння вода що гойдається але не

виливається з очниць плакала вона вже потім коли ми додивилися фільм

я даремно сюди приїхала тобто недаремно бо мені треба було приїхати бо я не змогла б

інакше тільки дуже шкода що все так закінчується що все закінчується але тут мені все одно

було сумно тому що в мене не було нікого тільки одна людина це все-таки мало адже в мене

не було свого міста а тут усе не таке ні я нічого не хочу сказати ти не думай воно гарне

просто тут люди всі самі по собі і володя сам по собі навіть коли він готує рис із овочами і

каже що мене любить і насипає у рис карі щоб він був жовтий дуже багато карі і потім він

увесь ним пахне і знову каже що дуже мене любить і знаєш я вже почала забувати запах моря

і сама перестала пахнути морем я пахну карі і рисом і короткочасною любов'ю а коли я сюди

приїхала то ще ним пахла і шкіра у мене була солона володя каже ти моя солона дівчинка

соляна дівчинка дівчинка з морської солі насправді я ніколи багато не плачу це тільки тепер

я розтікаюсь як морська вода я також трохи як море підполковник казав правду треба

триматися дому свої стіни тримають тут мене ніякі стіни не тримали тільки щоб було куди

повертатися ти так схожа дівчинко на мою внучку моїй внучці чотирнадцять і вона дуже

любить морозиво я купую їй морозива по три пачки і вона одразу все з'їдає отака в мене

внучка добре що ти доню не була на війні у Єгипті коли був насер хоча коли був насер тебе

ще не було на світі правильно я кажу чи ні і тобі не треба на війну тільки не проїдь свою

зупинку я до кінцевої ти мабуть дочко із дому втекла ти ще молода щоб так поїздами їздити

я твоїм батькам хочу подзвонити скажу що ти знайшлася бо вони тебе напевно шукають у

тебе ж є батьки у всіх є батьки не можна тікати дитино з дому якби ти на війні була ти би з

дому не тікала добре що тобі дочко зубів не вибивали на війні не тільки зуби вибивають я

писав щоденники все записував чотири зошити списав як там було у Єгипті в афганістані у

Карабасі в чечні на Придністров'ї от треба дати комусь грамотному щоб списали в книжку

нехай хтось грамотний спише хай люди читають і знають як там було там у мене про все є

ось і ти можеш про мене книжку написати я не вмію писати книжки я тільки вмію стригти

людей і вирощувати квіти хочеш приїжджай до мене я тобі покажу ці зошити почитаєш

приїжджай у моє село я по тебе машину вишлю я по тебе вишлю волгу тільки на війну тобі

не треба

люди як перелітні птахи вони перелітають з місця на місце тільки не завжди вони летять

туди де тепліше у києві взимку холодно я довго звикала б до ваших зим до ваших снігів до

несолодких динь до кислого винограду до того що повітря не пахне морем до того що люди

інакше сміються нкжше бачать я не знаю як я без нього житиму навіть коли в мене буде море

потім я розповідала юлі про своїх риб на стіні юля хитає головою і каже пюди такі різні тобі

ще треба багато побачити приїжджай до мене ми будемо ловити мідій я покажу тобі свою

оранжереіая обіцяю юлі що неодмінно приїду

юля каже ти подивись на себе у дзеркало я схожа на хлопчика так як юля хлопчика із

фіалковим волоссям я усміхаюсь до відображення юлі за спиною у себе вона також

усміхається ми прощаємося неназавжди двері за мною зачиняються

я розтягуюсь на килимі дивлюся на своїх риб мені здається що я пливу ми кораблі кудись

дуже далеко і навколо мене море гостинне і привітне и щиро дивуюся коли чую телефонний

дзвінок але вирішую не брати трубки батьків удома немає а я на морі отже мене теж немає

але телефон не вгаває і нарешті я розумію що комусь не хочеться залишати мене в спокої

алло привіт це олег я щиро дивуюся мені навіть на думку не спадало що це олег може так

довго чекати поки я підійду до телефону я хотів би зайти до тебе й до твоїх риб олегів голос

густий і трохи захриплий я чую як він дихає і мені здається що таке дихання буває у дуже

добрих людей і розумію що я за ним скучила і що треба щоб він прийшов заходь

ти можеш зайти до мене щоб мені не було сумно правда я довідалась що сумую тільки

щойно добре що ти прийдеш

я відчиняю двері олег переступає поріг цілує мене в щоку і трохи здивовано дивиться на

мою зачіску і на фіалкове волосся мене постригла юля на прощання бо вона поїхала додому а

пофарбувалась я ще раніше а чому у фіалковий колір бо я хотіла трохи побути фіалкою я

сміюсь і мені смішно з того що можна так сміятися голосно легко і безконечно і люди

насправді не бувають фіалками хоча яка різниця бувають чи не бувають якщо дуже захотіти

можна бути ким завгодно цікаво чи фіалки сміються потім я розповідаю Олегові про юлю від

початку до кінця про гойдалки море та оранжерею про золоті ножиці про хронотоп про те як

юля плакала про підполковника про війну про те що можна все залишити задля того щоб

жити з кимось аж до смерті й потім виявиться що нічого з того не вийде і доведеться

повертатися туди куди вже не хочеться повертатись і що я не знаю як це все залишити і що я

мабуть іще дуже мала і нічого у мене в житті не ставалося ми сидимо з олегом на підлозі у

мене в кімнаті олег каже що це дуже дуже сумно те що я про юлю розказала і дуже шкода що

вона поїхала і більше не повернеться я би не хотіла залишити все задля когось і не знати чи

це потрібно і що про інших людей я нічого не розумію насправді вони такі дивні і все так по-

інакшому роблять тому мені простіше так як є з рибами на стінах тому що вони мене

розуміють і що на війну я також не хотіла би потрапити бо я дуже боялася б і ти знаєш я

взагалі майже всього боюся

олег торкається мого волосся тобі дуже пасує такий колір ти і справді як фіалка я сміюсь і

кажу що тоді треба намалювати на стіні мій портрет і малюю фіалку олег питає а може ти

мене також намалюєш а ким би ти хотів бути я хотів би бути собою тоді я малюю хлопця

який дивиться на фіалку я малюю його очі багато очей бо важливо як він дивиться все решта