Вирвані сторінки з автобіографії - Матиос Мария Васильевна. Страница 57
P.S. Далися мені ті промови!
Ця - не виголошена, але надрукована в газетах, - ясна річ, прозвучала би 9 березня 2005 року дисонансом. Один мій знайомий сказав: «Як добре, що ти її тоді не прочитала на сцені. А газет вони не читають. Газети читають люди».
Інший мій, справжній, приятель, 9 березня 2010 року, після отримання мною із рук Президента України В. Януковича Шевченківської премії, присудженої професорові Римського університету Оксані Пахльовській, і виголошення мною У Каневі її лауреатської промови (за її письмовим дорученням), сказав: «Ти, Маріє, підписала собі вирок».
Певна річ - вони ж вищі Закону і прокурора.
Ось я й мучуся, бо маю причину: чому я тоді не виголосила відмову Оксани Пахльовської
від Шевченківської премії (а могла ж, холєра, могла - мала на те підстави!)? Україна нарешті здобула би повноцінного «відмовника» від премії держави. Я би мала титул найбільшої української авантюристки, а може, дисидентки. А професор Пахльовська, з якою наше знайомство вимірювалося п'ятьма хвилинами на Форумі видавців у Львові 2008 року, хіба після того спростовувала би мою політичну дотепність у присутності таких людей і в такому місці?! Адже Пахльовська - донька Ліни Костенко. А кров є кров! Рідна!
А така була нагода! Така нагода! Минуло ж тільки два тижні після інавгурації Президента України Віктора Януковича.
...А ось і речові докази моєї провини перед владою «розливу»-2010:
Рим, 8 березня 2010 р.
«До уваги вельмишановної Пані Марії МАТІОС,
Заступника Голови Комітету
з Національної премії України
імені Тараса Шевченка
Від: Проф. Оксана Пахльовська,
зав. Кафедри україністики
Факультету літератури і філософії
Римського університету «Ла Сап'єнца»,
доктор філологічних наук,
провідний науковий співробітник
Інституту літератури НАН України
Вельмишановна Пані Матіос!
Дякую за офіційне повідомлення про присудження мені Національної премії України імені Тараса Шевченка.
На превеликий жаль, змушена повідомити, що через об'єктивні обставини не зможу взяти участь у церемонії нагородження. У зв'язку з цим прошу Вашої ласки особисто прийняти за мене цю високу нагороду. Наперед вдячна.
І прошу сказати кілька слів про символічний аспект цієї нагороди.
Нагорода, що має ім'я Шевченка, - це не так премія, як моральний імператив, вага відповідальності перед вічністю - і сучасністю - цього Поета.
Україна - вкотре! - знаходиться в облозі. В облозі риторики. Імітації. Обману. Насилля над її історією.
В облозі фальшивої любові до України і реальної до неї зненависті.
Основна цьому причина: як і в XVII столітті, XIX чи ХХ-му, Україна перебуває в епіцентрі протистояння Росії та Європи.
Тому в день народження великого поета країни ми насамперед маємо почути його Слово, те Слово, яке Поет, як старозавітний пророк, поставив «на сторожі» нації. До цього нас змушує інтелектуальна чесність.
Поет, якого російська держава боялася так, що заборонила не лише писати, а й малювати, із засланських своїх степів бачив не лише нову Україну, а й майбутню Європу. В тодішній Європі - поряд з Міцкевичам і Байроном, Гайне і Леопарді - Шевченко був одним з найрадикальніших поборників свободи - свободи кожної окремої людини, свободи кожного народу - від Фінляндії до Кавказу, від азійських країн до Молдови, Чехії, Польщі. А свобода - це базова цінність європейської цивілізації.
Шевченко ніколи не пішов на компроміс із владою у сказавши словами царя Давида:
Тому його Голос розхитав фундамент Імперії. Тому його Голос розколював мури в'язниці під назвою СРСР. Ці дві антилюдські системи впали. Поет сьогодні з нами. Але нещадне його бачення сьогоднішнього суспільства:
Презирливий його лазерний погляд на український політикум:
Непримиренний його моральний вирок одержавленому православ'ю:
Тривожне його питання:
Ствердна його відповідь:
Вергілій українського Пекла, нам з вами Шевченко залишив заповіт:
Лише це дасть нам право на надію:
Вогненна печать Генія на сувої національної Історії:
P.S. Курсивом виділено текст, прочитаний мною від імені Оксани Пахльовської у Каневі.
9 березня 2010 року відповідно до Указу Президента України № 285/2010 від 4 березня грошова частина кожної Шевченківської премії була зменшена на 30 тисяч гривень порівняно з 2009 роком. На запитання журналістів про причину «урізання» премії заступник глави Адміністрації Президента Г. Герман лагідно порекомендувала українським письменникам жити скромно, «як жив Шевченко». Рекомендацій про обов'язкове заслання для «скромних» не було.
15 березня. 2010 року
Заступнику Глави
Адміністрації Президента України
п. Г.М. ГЕРМАН
Шановна Ганно Миколаївно! Мій лист, а також прохання про робочу зустріч у зручний для Вас час зумовлені винятково прагматичною оцінкою подій 9 березня ц. р., а також бажанням у подальшому не допустити «виникнення проблем» на безпроблемній території.
Я вважаю, що служби нової Адміністрації Президента, які розробляли сценарій участі Президента в церемонії нагородження лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка, також у розв'язанні інших питань, пов'язаних із премією, свідомо чи від незнання заподіяли шкоди, а великою мірою - спричинили дискредитацію Президента України в перші два тижні виконання ним своїх конституційних обов'язків. Це неприпустимо з огляду на те, що Шевченківський Комітет асоціюється саме із Президентом України, оскільки є державним органом і має статус спеціального органу при Президентові України.
Гіперболізований, багато в чому зумисне створений суспільний та медійний розголос навколо подій 9 березня в Каневі, на мою думку, є цілком штучним. Особливо стосовно фінансової проблеми, пов'язаної із премією. Така ситуація зумовлена, очевидно, тим, що особи, які консультували Вас чи інших чільних представників Адміністрації Президента, були або некомпетентними, або лукавими, або свідомо мали на меті ввести в оману тих, хто впливає на прийняття рішень Президента України.
Недоречні перестрахування, прямі порушення «основного закону» Шевченківської премії - Положення про премію...» - спричинили напругу середовищі тієї частини української інтелігенції, яка не мала жодного наміру конфронтувати чи робити демарші під час церемонії вручення. Присутність на церемонії М. Андрусяка і не-відмова від премії О. Пахльовської були найбільш переконливими доказами цього.
Жаль, що нова Адміністрація Президента саме 9 березня не скористалася унікальною можливістю подати приклад розуміння ролі й значення найвищої державної нагороди України якою є Шевченківська премія, а також продемонструвати взірець конструктивного діалогу Президента та культурної еліти України, до якого еліта була готова.
Це зумовило необдумані, емоційні коментарі із двох сторін стосовно премії та самого Комітету, що, безперечно, не сприяє порозумінню та прийняттю конструктивних рішень в майбутньому.
Вважаю, що на сьогодні ще є всі підстави і можливості дезавуювати рішення про необґрунтоване зменшення фінансової частини премії порівняно з минулим роком, оскільки його биде легко арґументувати громадськості (виключно у рамках чинного законодавства та чинного «Положення про Національну премію...»).
Вважаю за необхідне обговорити з Вами питання подальшої діяльності Комітету з Національної премії України імені Т. Шевченка, оскільки він був, є і залишатиметься одним із головних чинників формування позитивного іміджу Президента України нарівні із Комітетом з державних премій України у галузі науки і техніки, а також Комітету з державних премій у галузі архітектури та будівництва.
Сподіваюся на Ваше розуміння, оскільки знаю, що Ви щиро дбаєте про імідж Президента України. Але не забувайте, що в Україні є немало громадян, які також не менше думають над тим, як відновлювати зруйноване і будувати мости порозуміння в усій Україні, а не містечково чи регіонально.
З повагою