Літопис Руський. Повість минулих літ - Літописець Нестор. Страница 35
Коли ж почув це Святополк, що йде Ярослав, то спорядив він воїв без числа, і русів, і печенігів, і виступив супроти нього до [359] [города] Любеча по той бік Дніпра, а Ярослав — звідси.
У РІК 1016
У РІК 6524 [1016]. Прийшов Ярослав на Святополка, і стали вони насупроти обаполи Дніпра. І не одважувалися ні сі на тих рушити, ні ті на сих, і стояли вони три місяці одні проти одних.
І став воєвода Святополків Вовчий Хвіст [360] глузувати з новгородців, їздячи коло берега [і] говорячи: «Чого прийшли ви зі шкандибою оцим? [361] А ви теслярі є! Ось ми заставимо вас хороми зводити наші! [362]» Це почувши, новгородці сказали Ярославу: «Завтра переправимось на них. Якщо хто не піде з нами, то ми самі його порубаєм».
А було уже в заморозь, і стояв Святополк межи двома озерами, і всю ніч [ту] спав, упившись із дружиною своєю. Ярослав же назавтра, приготувавши до бою дружину, перед світом переправився, і, висівши на берег, одіпхнули вони човни од берега. І пішли [війська] одні проти одних, а коли зійшлися докупи, то була січа люта, і не можна було із-за озера печенігам помагати [Святополкові]. І притиснули Святополкових воїв до озера, і ступили вони на лід, і обломився лід із воями Святополковими, і багато втопилось у водах, і одолівати почав Ярослав. Побачивши ж [це], Святополк побіг. І одолів Ярослав, а Святополк утік у Ляхи [363].
Ярослав же сів у Києві на столі отчім. Було ж тоді Ярославу літ тридцять і вісім [364].
У РІК 1017
У РІК 6525 [1017]. Ярослав увійшов у Київ [365], і погоріли церкви.
У РІК 1018
У РІК 6526 [1018]. Рушив Болеслав, [князь лядський], зі Святополком на Ярослава, з ляхами. Ярослав же зібрав множество русі, варягів, словен, рушив супроти Болеслава і Святополка, і прийшов до [города] Волині, і стали [війська] обаполи ріки Бугу.
А був у Ярослава кормилець і воєвода Блуд [366]. І став Блуд глузувати з Болеслава, говорячи: «Ось як ми пропорем тобі тріскою черево твоє товстеє!» Був бо великий і важкий Болеслав, так що навіть на коні не міг він сидіти, але був тямущий. І сказав Болеслав до дружини своєї [367]: «Якщо вам од сього глузування не прикро, — я один погибну!» І, сівши на коня, вбрів він у ріку, а вслід за ним — вої його. Ярослав же не встиг приготуватися до бою, і переміг Болеслав Ярослава.
Ярослав тоді втік із чотирма чоловіками до Новгорода, а Болеслав увійшов у Київ зі Святополком. І сказав Болеслав: «Розведіте дружину мою по городах на покорм». І було так [зроблено].
Коли ж Ярослав прибіг до Новгорода, хотів він утікати за море. Та посадник Костянтин, син Добринин, з новгородцями порубали човни Ярославові, кажучи: «Ми можем іще битись за тебе з Болеславом і з Святополком». І стали [новгородці] гроші збирати: з мужа — по чотири куни, а з старост — по десять гривень, а з бояр — по вісімдесят [368] гривень. І привели варягів, і дали їм гроші, і зібрав Ярослав воїв многих.
Болеслав тим часом перебував у Києві, сидячи [тут], а нерозумний Святополк наказав: «Скільки ото ляхів по городах — бийте їх!» і побили ляхів, а Болеслав утік із Києва, узявши майно, і бояр Ярославових, і дві сестри його [369], [Передславу та(Премиславу)]» І Анастаса, [попа] десятинного [370], він приставив до майна, бо той увійшов був йому в довір'я обманом, і безліч людей він повів із собою, і городи червенські зайняв собі. І вернувся він у землю свою.
Святополк же став княжити в Києві, та пішов Ярослав на Святополка, і переміг Ярослав Святополка, і втік Святополк у Печеніги.
У РІК 1019
У РІК 6527 [1019]. Прийшов Святополк із печенігами, з великою силою. І Ярослав зібрав множество воїв і виступив супроти нього на [ріку] Альту. Ярослав при цьому став на і тім] місці, де ото вбили Бориса, і, звівши руки до неба, сказав: «Кров брата мойого волає до тебе, владико! Відомсти за кров праведника сього, як ото відомстив ти єси за кров Авелеву, наславши на Каїна стогін і трепет. Таке нашли ти й на сього». І, помолившись, він сказав: «Брати мої! Якщо ви тілом одійшли єсте звідси, то молитвою своєю поможіте мені на противника сього, убивцю гордого». І як тільки він сказав це, рушили [полки] один проти одного і покрили поле битви на Альті безліччю воїв.
Була ж тоді п'ятниця, сходило сонце, і зійшлися оба [полки], і сталася січа люта, якої ото не було в Русі — і за руки беручись, рубалися, і зступилися тричі, так що по долинах кров текла, — і під вечір одолів Ярослав, а Святополк утік.
Коли ж він утікав, то напав на нього біс, і розслабились кості його, і не міг він сидіти на коні, а носили його в носилах. І принесли його до [города] Берестія [отроки], утікаючи з ним, а він говорив: «Утікайте зо мною, женуть вслід за нами». Отроки його тоді посилали насупроти, [узнати], чи хто женеться за ним. І не було ж нікого, хто гнався б услід, та втікали вони з ним. А він у немочі лежав і, схопившись, говорив: «Осьо женуться, оно женуться! Втікайте!» І не міг він видержати на однім місці, і пробіг Лядську землю, гнаний гнівом божим, і прибіг [371] у пустиню межи Чехами і Ляхами, і тут зле покинув він живоття своє.
Його ж і по справедливості, яко грішника, постиг суд [божий]. По зішестю зі світу сього пойняли муки цього окаянного Святополка. Показувала явно послана [богом] пагубна кара, [яка] в смерть немилостиво ввігнала [372] [його, що] й по смерті він вічно мучиться на дні пекла [373], зв'язаний. Єсть же могила його в пустині тій і до сих днів, і виходить із неї сморід тяжкий.
Се ж бог явив на поучения князям руським, що коли вони так само вчинять, [то], чувши це, таку саму кару дістануть, — навіть більшу од сеї, тому що, знаючи це, що сталося, [негоже] вчинити таке саме зло — братовбивство. Бо сім кар дістав Каїн, убивши Авеля, а Ламех — сімдесят [сідмиць], оскільки бо Каїн не знав, що [доведеться] відплату прийняти од бога, а Ламех, знаючи про кару, що була прародителю його, учинив убивство. «Сказав бо Ламех обом жонам своїм, [Аді і Ціллі]: «Мужа убив я на лихо мені і юнака на горе мені. Тим-то, — сказав він, — сімдесят [сідмиць] помст на мені, оскільки, — сказав він, — знаючи, я се вчинив» [374]. Ламех убив двох братів Єнохових [375] і забрав собі обох їхніх жон. Сей же Святополк — новий Авімелех [376], що родився був од перелюбу [і] який перебив братів своїх, синів Гедеонових, — такий і сей [Святополк] був.
Ярослав же прийшов [і] сів у Києві, утерши поту з дружиною своєю, показавши побіду і труд великий.
У РІК 1020
У РІК 6528 [1020]. Родився у Ярослава син, і нарік він його ім'ям Володимир [377].
359
Додано з Акад.
360
Додано з Новг. 1.
361
Ярослав Мудрий справді був кульгавий; рентген кісток показав, що в дитинстві княжич вивихнув праву ногу, а пізніше й переламав нижче коліна; зрослася вона неправильно.
362
В Іп. «хоромь рубить нашихъ». Найновіші археологічні розкопки теж показали, що Київ був тоді забудований дерев'яними рубленими домами. У Новг. І після цих слів про хороми іде таке продовження, відмінне од тексту Іп. І Лавр.: «І почав Дніпро замерзати. А був у Святополка муж, заприязнений з Ярославом, і послав до нього Ярослав отрока свого уночі, сказавши до нього [мужа]: «Такий-то! Що ти тому велиш робити? Меду мало варено, а дружини багато». І мовив той муж: «Скажи так Ярославу: «Якщо ж меду мало, а дружини багато, треба під вечір дати». І зрозумів Ярослав, що в [ту] ніч він велить іти на січу. І відразу того вечора перевізся Ярослав на ту сторону Дніпра, а човни одіпхнули вони од берега. І тої ночі пішли вони на січу, і сказав Ярослав: «Позначайте себе. Завивайте собі голови убрусом». Далі говориться про битву і перемогу над Святополком, але матеріал цей в Іп. поданий уже під 1019 p. (ідеться про іншу битву).
Пиятика Святополка, своєрідність зашифрованої мови Ярослава (знову таки ідея свята) і той факт, що 26 листопада було свято Юрія — день Юрія-Георгія Побідоносця, християнського патрона Ярослава Мудрого, — все це знову дозволяє говорити, особливо беручи до уваги попередні докази (див. прим. 39 до 1015 p.), що саме на світанні 26 листопада 1015 p., після майже трьохмісячного стояння, Ярослав і розпочав вирішальну і переможну битву. Можна звідси твердити також, що того ж дня наприкінці або 27 листопада Ярослав був уже на київському столі.
363
Святополк (за актовими печатями, його друге, хрестильне ім'я — Петро) був одружений з дочкою польського князя (наприкінці життя — короля) Болеслава Хороброго, сина князя польського Мешка І і внука князя польського Земомисла.
364
В Іп. тут спочатку було написано «ки» (тобто 28, так і в Хл., і в Лавр.), потім «к» видряпано, а «і» (тобто 10) приписано після «й»; отже, вийшло 18. Але з літопису точно відомо, що Ярослав помер 1054 p., маючи 76 літ: отже, в листопаді 1015 р. Йому було 38 років, а народився він десь у листопаді 977 р.
365
У Новг. І під 1017 р. сказано, що Ярослав рушив у похід до города Берестія. Отже, в Іп. мається на увазі його повернення назад до Києва. Пожежа церков спричинилася до того. що в 1017 p., як свідчить той же Новг. 1, «заложена быть святая София Кыев?»: за найновішими дослідженнями, це справжня дата закладин Софійського собору.
366
В Іп., Хл і Лавр. хибно «Будыи»
367
Додано з Лавр.
368
У Лавр. «по 18 гривень»; це, мабуть, вірніше.
369
За даними польського історика Яна Длугоша, Болеслав, захопивши Київ, зробив своєю наложницею Передславу, пізніше, як зауважувалось (див. прим. 9 до 980 p.), видану, очевидно, у Польщі, за Болеслава ІІІ Рудого, де той був тоді у вигнанні і де його осліпили. Утікаючи з Києва, Болеслав «поволік» із собою і Премиславу, у Длугоша названу, мабуть, хибно, Мстиславою (згодом її видали за Ласло Сара Лисого; див. ту саму примітку). Німецький хроніст-сучасник Тітмар Мерзебурзький, який наводить точні дати окремих епізодів походу (22 липня і 14 серпня 1018 p.), пише, що Болеслав захопив тоді навіть дев'ять сестер Ярослава, його мачуху, тобто сьому жону Володимира Алель (див. ту саму примітку), і невідому на ім'я першу Ярославову жону. За «Києво-Печерським патериком», до польського полону потрапив тоді також друг Передслави Мойсей, угрин, брат Георгія (якому 1015 p. відрубали голову, знімаючи з шиї гривну).
370
Тобто священика Десятинної церкви.
371
В Іп. І Хл. «проб?же»; у Лавр. «приб?жа».
372
Цей уривок (від слів «Його ж і по справедливості…») запозичено з «Хроніки» Амартола.
373
Додано з паримійного «Житія Бориса і Гліба».
374
Буття IV, 23–24.
375
У Біблії не сказано, що вони були братами Єноха.
376
В Іп. помилково «Ламех»; у Хл. І Лавр. «Авимелех»; біблійний Авімелех, син судді Гедеона від наложниці, після смерті батька убив сімдесятьох своїх зведених братів (Кн. Суддів IX, 5).
377
Це другий син Ярослава; першим від невідомої на ім'я жони, за Новг. І, був Ілля, який помер, за дослідженнями, очевидно, в 1034 p.; далі, рахуючи синів Ярослава, літописець Іллю до уваги не бере; жона Володимира невідома.