Літопис Руський. Повість минулих літ - Літописець Нестор. Страница 37
У РІК 1033
У РІК 6541 [1033] [388] Мстиславич Євстафій помер.
У РІК 1034
У РІК 6542 [1034]. Мстислав вийшов на лови, і розболівся, і помер. І положили його [у Чернігові] в церкві святого Спаса, що її він спорудив був сам; було бо зведено її при ньому [так] заввишки, як, на коні стоячи, [можна] рукою досягти.
Був же Мстислав дебелий тілом, рудий лицем, мав великі очі. [Він був] хоробрий у бою, і милостивий, і любив дружину велико, і майна не жалів [для неї], ні питва, ні їжі не боронив.
Після цього ж узяв волость його всю Ярослав і став єдиновладником Руської землі. Пішов Ярослав до Новгорода і посадив сина свого Володимира в Новгороді, [а] єпископом поставив [Луку] Жидяту.
І в той час родився Ярославу син, і нарекли його ім'ям Вячеслав [389].
А коли ж Ярослав перебував у Новгороді, то прийшла йому вість, що печеніги стоять, обложивши Київ. І Ярослав, зібравши воїв многих, варягів і словен, прийшов до Києва і ввійшов у город свій [390].
А було ж печенігів без числа. Ярослав тоді виступив із города, приготував до бою дружину. І поставив він варягів посередині, а на правій стороні — киян, а на лівім крилі — новгородців, і стали вони перед городом. А печеніги почали йти на приступ, і зступилися вони на [тім] місці, де ото є нині свята Софія, митрополія руська; бо тоді [це] було поле поза городом. І сталася січа люта, і ледве одолів під вечір Ярослав, і обігли печеніги в різні боки, і не знали вони, куди втікати, і ті, втікаючи, тонули в [ріці] Ситомлі, а інші — в інших ріках. І так погинули вони, а решта їх [десь] розбіглась і до сьогодні.
У той же рік всадив Ярослав у поруб [391] Судислава, брата свого, у Пскові; йому [на брата] звели наклеп.
У РІК 1037
У РІК 6545 [1037]. Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він також церкву святої Софії, премудрості божої, митрополію, а потім церкву на Золотих воротах, кам'яну, Благовіщення святої богородиці. Сей же премудрий великий князь Ярослав задля того спорудив [церкву] Благовіщення на воротах, [щоб] давати завше радість городу сьому святим благовіщенням господнім і молитвою святої богородиці та архангела Гавриїла. Після цього [він звів] монастир святого Георгія [Побідоносця] і [монастир] святої Орини [392].
І при нім стала віра християнська плодитися в Русі і розширятися, і чорноризці [стали множитися, і монастирі почали з'являтися. І любив Ярослав церковні устави, і попів любив він велико, а понад усе любив чорноризців. І до книг він мав нахил, читаючи [їх] часто вдень і вночі. І зібрав він писців многих, і перекладали вони з гречизни на слов'янську мову і письмо [святеє], і списали багато книг. І придбав він [книги], що ними поучаються віруючі люди і втішаються ученням божественного слова. Бо як ото хто-небудь землю зоре, а другий засіє, а інші пожинають і їдять поживу вдосталь, — так і сей. Отець бо його Володимир землю зорав і розм'якшив, себто хрещенням просвітив, а сей великий князь Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаєм, учення приймаючи книжнеє.
Велика бо користь буває людині од учення книжного. Книги ж учать і наставляють нас на путь покаяння, і мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се є ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мудрості, бо є у книгах незмірна глибина. Ними бо в печалі ми втішаємось, вони є уздою стриманості. А мудрість великою є, бо й Соломон же хвалив її [і] говорив: «Я, премудрість, вселила пораду, і розум, і тяму, я призвала страх господній;
у мене — порада, у мене — мудрість, у мене — сила; мною царі царствують і владарі узаконюють правду; мною вельможі возвеличуються і деспоти держать землю; я люблю тих, які люблять мене; ті, що шукають мене, знайдуть благодать» [393]. Якщо бо пошукаєш ти в книгах мудрості пильно, то знайдеш ти велику користь душі своїй. Бо коли хто часто читає книги, то бесідує він із богом або зі святими мужами. Читаючи бесіди пророків, євангельські повчання і апостольські, і житія святих отців, знайде душі він користь велику.
Ярослав же сей, як ото ми сказали, любив книги і, многі списавши, положив [їх] у церкві святої Софії, що її спорудив він сам. І прикрасив він її іконами многоцінними, і злотом, і сріблом, і начинням церковним. У ній же належні співи воздають богові в належні часи. І інші церкви ставив він по городах і по містах, настановляючи попів і даючи їм частку [394] майна свого і велячи їм повчати людей і приходити часто до церков; попові бо часто належить повчати людей, оскільки це йому поручено богом. І умножилися пресвітери і люди християнськії, і радувався Ярослав вельми, бачачи багато церков і люду християнського, а враг- [диявол] ремствував, що його побіждають новії люди християнськії.
У РІК 1038
У РІК 6546 [1038]. Пішов Ярослав на Ятвягів і переміг.
У РІК 1039
У РІК 6547 [1039]. Освячена була митрополитом Феопемптом церква [Успіння] святої Богородиці, що її спорудив Володимир, отець Ярославів [395].
У РІК 1040
У РІК 6548 [1040]. Ярослав пішов на Литву і переміг.
У РІК 1041
У РІК 6549 [1041]. Пішов Ярослав на Мазовшан у човнах і переміг їх.
У РІК 1042
У РІК 6550 [1042]. Пішов Володимир, син Ярославів, на Ям і переміг їх. І погинули коні у Володимирових воїв, і коли іще дихали коні, здирали шкури з них, — такий був мор на коней.
388
У Лавр. після 6541 (1033) p. Ідуть два незаповнені роки — 6542 і 6543 (1034 і 1035). Події, записані в Лавр. під 6544 (1036) р., в Іп. подані під 6542 (1034) p., а далі роки 6543 і 6544 (1035 і 1036) відсутні зовсім; після 6542 (1034) p. відразу йде знаменитий 6545 (1037) p. За Татіщевим, 1036 p. в Ярослава народився сьомий син Ігор (за актовими печатями, його хрестильне ім'я Костянтин, а за іншими, писаними джерелами, можливо, Юрій); жона його невідома.
389
За актовими печатями, хрестильне ім'я Вячеслава — Меркурій; жона його невідома.
390
У Лавр. про цей похід сказано під 1036 p. З тексту, однак, цілком ясно, що тут ідеться про події давноминулого часу, коли Ярослав тільки став київським князем (що й підкреслено словами «ввійшов у город свій», доречними в 1017 p. І зовсім не доречними тоді, коли Ярослав уже давно сидів у Києві) і ще був тісно зв'язаний з Новгородом; приєднуємось до твердження, що печеніги обложили Київ навесні 1017 p.; після перемоги над ними та пізніших пожеж (див. прим. 1 до 1017 p.) і було закладено Софію київську, яку закінчили і освятили саме 1037 p., відзначаючи 500-ліття її прототипу Софії константинопольської (532–537 pp.) та ювілей Ярослава Мудрого (див. ще прим. 1 до 1037 p.).
391
Поруб — темниця, тюрма, найчастіше підземна.
392
В Іп. стаття під 1037 p. — ювілейна, до шістдесятиріччя Ярослава Мудрого. Хрестильне ім'я Ярослава було Георгій, а його друга жона Інгігерд, дочка шведського короля Олафа (Олава) III (Скотконунга), — відома з ісландських саг, мала хрестильне ім'я Ірина (в черницях —, Анна, — так вона названа в житіях святих). На свою честь (Георгій-Юрій) Ярослав назвав також два городи, збудовані ним — Юр'єв у Чудській землі і Юр'єв на ріці Росі.
393
Притчі Солом. VIII, 12–17.
394
В Іп., Хл. І Лавр. «урокъ» — тобто умовлену частку майна.
395
Десятинну церкву могли повторно освячувати, якщо її частково перебудували (сліди такої зміни в будові, власне у фундаменті, виявлено, тільки якого вона часу — невідомо) або осквернили (але тоді мало б місце так зване мале освячення і про це літописець навіть не згадував би). Є давнє обгрунтоване твердження, що слова про те, нібито згадану церкву «спорудив Володимир, отець Ярославів», внесено до літопису помилково в пізніші часи. Тут ідеться не про Десятинну і не про Софію, а про освячення третьої церкви Богородиці (Успіння), збудованої Ярославом, — рештки великої церкви того часу розкопано на перехресті нинішніх Володимирської та Ірининської вул. Аналіз топографічного викладу в літописі показує, що саме за цією церквою Богородиці стояв у часи Ярослава двір і, отже, дім доместика (керівника хору сусідньої Софії, а не Десятинної церкви) на місці зниклого кам'яного терема-ротонди Ольги на теремнім дворі справді над горою «внЪ града» (під фундаментом будинку виявлено старіший фундамент). Про кам'яний терем за городом, двір доместика і межі Києва за часів Ольги говориться під 945 p. (див. тут прим. 9). Згаданий митрополит Феопемпт з'явився у Києві, як твердять, десь у 1037 p. Про попередніх митрополитів відомості не досить певні. Новг. І налічує їх три — Леонтій, Михаїл та Іоанн, причому перші два нібито одна особа. Вважають, що Леонтій (Михаїл) був митрополитом у 992 (?) — 1008 (?) роках, а Іоанн (світське ім'я — Іона) — у 1008 (?)–1036 (?) роках.