Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak". Страница 87

church style and Italian style. In 1881, Tchaikovsky completed an edition of his church

music, published in 10 volumes».

[89] «Дмитро Степанович Бортнянський (1751–1825), російський композитор,

навчався із Галуппі в Санкт-Петербурзі та Венеції. Після постановки двох опер в Італії,

1779 року, він повернувся до Санкт-Петербурга. Там 1796 року він став диригентом

Імператорського Капельного хору, для якого встановив високий стандарт. Він писав

в основному духовну музику, поєднуючи російський та італійський церковні стилі.

274274

1881 року Чайковський завершив видання його церковної музики, опублікованої в

10 томах».

Електронна енциклопедія «Коламбія», 6-те видання. – Колумбія Юніверсіті

Прес, 2007.

[90] http://renaissanceresearch.blogspot.com/2005_08_01_archive.html,

Mostly Mozart and Bortniansky

«Exploring the connection between Mozart and Russia is a dubious proposition,

because there was none. Not only did Mozart never visit the place, he knew next to nothing

about it. But his music was embraced there, thanks in part to the Ukrainian composer

Dmitro Bortniansky, a Mozart contemporary who was steeped in Italian music, studied

opera in Italy and introduced works like Mozart’s Requiem to the imperial court in St.

Petersburg».

Anthony Tommasini, A Moscow Choir Fills In for Mozart’s Ignorance of Russia

New York Times August 29, 2005.

[90] Здебільшого Моцарт та Бортнянський

«Дослідження зв’язків між Моцартом та Росією є сумнівною пропозицією, тому

що зв’язків не було. Моцарт не тільки ніколи не відвідував країни, а й нічого про неї

не знав. Але його музику там прийняли, частково завдяки українському композитору

Дмитрові Бортнянському, сучаснику Моцарта, який поринув у італійську музику,

вивчав оперу в Італії та представив роботу Моцарта «Реквієм» імператорському

дворові в Санкт-Петербурзі».

Томмасіні Ентоні. Московський хор заміняє Моцартове незнання Росії //

Нью-Йорк Таймс. – 2005. – 29 серп.

[91] http://cantabile.org/program_notes/journey_603.html

«Dmitro Bortniansky (1751–1825) was to influence all who came after him. The

emperor, after promoting Bortniansky to music director at the imperial chapel in St.

Petersburg, decreed that only his music and that of composers of whom he approved be

sung in church. Ever since then, the composer’s numerous sacred works have been fixtures

in Russian Orthodox repertoire, prominent among them his seventh and last setting of

The Cherubic Hymn for mixed chorus. It is Bortniansky’s reverence for the liturgy and

sensitivity to the bounds of good taste that make this music eminently enjoyable for

performers and listeners alike».

A Musical Journey, Program Notes by Sanford Dole

[91] «Дмитро Бортнянський (1751–1825) вплинув на тих, хто був після

нього. Імператор по призначенню Бортнянського на посаду музичного керівника

імператорської Капелли в Санкт-Петербурзі постановив, що в церкві мають співати

лише його (Бортнянського) музику та музику тих, кого він схвалить. З того часу

численні духовні роботи композитора закріпилися в репертуарі російського

православ’я, знаменитими серед них були сьомий та останній твори «Ангельського

275

гімну» для змішаного хору. Саме поклоніння Бортнянського перед літургією та

чутливість до проявів гарного смаку робить його музику особливо приємною як для

виконавців, так і для слухачів».

«Музична подорож», програмні нотатки Сенфорда Доуля

[92] http://www.newworldclassics.com/Bios%20&%20Reviews%20Estonian%20Choir.doc.

«Dmitro Bortniansky, appearing three times on the program, was a contemporary

of Mozart and survived into old age as Mozart did not, dying in 1825. He created a point

where Baroque choral style, the operatic tendencies of the late 18th century and the darkly

colored, drone-driven modal style of the Orthodox Church had little trouble meeting. He

was a musician of astonishing sophistication and one of the few forgotten composers we

might think about remembering».

«Songs of a Modern Allegiance and Reverence» ву Bernard Holland, New York

Times (2003-11-11).

[92] «Дмитро Бортнянський, який три рази з’явився в програмі, був сучасником

Моцарта та, на відміну від останнього, дожив до старості та помер 1825 року. Він

створив ту точку, в якій легко зустрілися хоровий стиль бароко, оперні тенденції

кінця ХVІІІ століття й похмурий та монотонний стиль православної церкви. Він був

музикантом разючої досконалості й одним з тих кількох забутих композиторів, про

яких ми мусимо пам’ятати».

Голланд Бернард. Пісні сучасної вірності та пошани // Нью-Йорк Таймс.

– 2003. – 11 лист.

[93] «The 18th century was chiefly represented by Dmitro Bortniansky (1751–1825),

whose conservative style (even given the time) effectively emits the sense of suffering and

mystery that is at the heart of so much Russian music».

«From the Baltics, With Intensity» by Daniel Schlosberg, Newsday (2003-11-07).

[93] «XIIIV століття головно було представлене Дмитром Бортнянським

(1751–1825), консервативний стиль якого (навіть у наш час) ефективно випромінює

відчуття страждання та містерії, що є в серці російської музики».

Шльосберг Даніель. Від Балтики, із силою // Ньюсдей. – 2003. – 11 лип.

[94] «Chief among them are «The Cherubic Hymn,» by Dmitro Bortniansky (1751–

1825), who arrived in the capital from Ukraine as a choirboy at the Imperial Court Chapel

and stayed on to become its director and an influential composer. His studies were with

Italian composers, whose lightening and brightening influences on the Slavic choral

tradition may readily be heard».

«The Powers of Heaven: Orthodox Music of the 17th and 18th Centuries»

By SARAH BRYAN MILLER, Post-Dispatch, 07/06/2003

276276

[94] «Найголовнішим серед них є «Ангельський гімн» Дмитра Бортнянського

(1751–1825). Композитор прибув до столиці з України, був співаком хору в

імператорській дворовій капелі, де й залишився і став її диригентом та впливовим

композитором. Він навчався з італійськими композиторами, стиль яких вирізняється

м’якість та жвавістю».

Міллер Сара Браян. Небесні сили: православна музика XVII та XVIII століть

// Пост-Діспетч. – 2003. – 7 черв.

277

ІМ’Я, ЩО НЕ СХОДИТЬ З ВУСТ

Життя таких людей, як Феодосій Добжанський, вартує окремої об’ємної праці –

документального матеріалу стане не для одного чи двох письменників та журналістів.

Можна лишень зазначити, що спливають роки й десятиліття, а ім’я цього вченого не

сходить з вуст на найповажніших генетичних симпозіумах чи конференціях, як і не

сходить зі сторінок публікацій з біології.