Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 139

День походу на Чернигів був визначений на 20 липня ¹²)-коли саме наспіла від Ґонсєвского відомість про битву під Димером і уступленнє київського війська. Сю новину взято під серйозну розвагу, і в результаті кількаденних міркувань і обговорювань сеї справи, 25 липня ¹³) рішено до дальних розпоряджень короля лишити під Черниговом обсерваційний відділ ¹⁴), а самим як можна спішно йти під Київ. Армату і угорську піхоту виправлено водою, байдаками; решта пішого війська пішла з кіннотою берегом; зійтися мали під Сорокошицями (Сорокоцицями). Йшлося тяжко. “Литовське військо з-під Чернигова до Київа комонником ішло, тяжких переправ мали без кінця (gwalt): одного дня пять мостів самі собі побудували, другого дня сім разів пливали”, переказує реляцію Радивила Млоцкий. Байдаки также спізнилися, так що се викликало деяку затримку. Під Межигорським манастирем коло Вишгорода по сім визначено схід головного походу з відділом Ґонсєвского. Радивил спішив використати київську паніку і безпомічність, щоб опанувати Київ і його околицю, поки Хмельницький зможе прийти їм в поміч.

Примітки

¹) Операції на північнім фронті, кінчаючи білоцерківською угодою оповідає Rerum in m. d. Lithvaniae per tempus rubellionis russicae gestarum commentarius-згаданий в літературі Хмельниччини (VIII. II с. 202). Як зазначив Смирнов в своїй моноґрафії (с. 228), “коментарій” сей стоїть дуже близько до Реляції Януша Радивила про його операції 1651 р., що на неї покликається Пасторій, і очевидно-він вийшов від самого Радивила чи від котрогось з його двірських літератів. Инша реляція, такогож очевидно походження заховалася серед матеріялів, що привіз того року до Москви гонець Старий-Польські справи 1651 р., столб. 7: “Роспись из обозу в. кн. Литовского испод Киева, августа месяца 1651”; на жаль вона тут подана в такім лихім перекладі, що місцями цілком затрачує зміст. Документальний матеріял не зібраний разом, найбільше листів zв збірці Starozytnosci Historyczne І с. 314 дд. Доповняю її невиданими документами Осол. 225 і 2286. З старої літератури найважніше Kotlubaj, Zywot Janusza Radziwilla, Вильно, 1859. Новіша студія: Я. И. Смирновъ, Рисунки Кіева 1651 г. по копіямъ ихъ конца XVIII в., в Трудах XIII археол. съЂзда въ ЕкатеринославЂ, 1905, т. (1908), тут м ин. ґрунтовна розвідка, що приносить і деякий невиданий матеріял: Князь Янушъ Радзивилъ в его кіевскій походъ 1651 г. (ст. 213-374, кварто). Між ин. пок. автор дошукувався згаданої реляції, привезеної Старим, за вказівкою Бантиш-Каменского на портфелі Мілєра Cosacica, але не міг знайти тих портфелів (с. 283); правдоподібно, сі портфелі містили копію з актів Старого.

²) Сей плян подав він 30 червня до відома королеві, — Сапіга повідомляє королевича: “Князь гетьман польний литовський повідомляє з-під Речиці, що 6 день має мати забаву з козаками під Лоєвим: хоче пустити частину війська в тил їx табору, а з частиною наступити в чоло і замішати неприятеля, що стоїть там в великій силі”-Збірка Піноччі і теж саме Осол. 225. л. 411-2.

³) “Небаба бачучи такий тягар на собі, почав відступати пішо, але тут його товариш з-під хоругви п. старости мозирського добре заїхав: довго він від того товариша боронивсь і вруч з собою ширмували, бо й той товариш зіскочив з коня, не можучи його взяти з коня; другий товариш поспів йому в поміч, і тут його приборкали вдвох, бо ніяким чином не хотів себе дати живцем узяти, і коли йому затяли праву руку, став лівою боронитись, так що його вбили на місці”. Освєнцім с. 349.

Його костюм: “На Небабі жупан отласовий зелений, коштовний панцир, поверху лосина шкіра з золотими ґудзями й таким же шнурком: шабля в оправі, перстень на пальцю і хрест золотий. Товариш, що його вбив, узяв каптан, в котрім було 7000 злотих золотом-то йому князь й. м. дарував, а Небабу велів поховати і висипати велику могилу”.-Теки Наруш. 145 с. 400.

⁴) Докладна реляція в двох варіянтах, з 13 і 16 липня з несвижського архиву в теках Нарушевича 145 с. 213 і 241; коротша, але з деякими подробицями про Небабу, наведеними вище, з того ж архиву, тамже с. 399. Друга писана зараз по битві 7 липня, в двох копіях-у Освєнціма с. 348 і в Staroz. с. 317 (також Краків, академії ркп. 342 с. 115). Лист Радивила до жінки у Освєнціма с. 348.

⁵) Реляція 13 липня-Теки Нарушевича с. 216-7. В “Коментарію” про невдалу екскурсію під Чернигів замовчано. Натомість до польського штабу, видко, були післані реляції дуже оптимістичні-їх переказує Мясковский в листах з Любару з 4 серпня (лист до короля виданий в Памятн. II ч. 12, инший до стольника вєлюньского, невиданий, в Осол. 2286). “Литві ведеться добре: кн. Радивил Чернигів вирубав, пішов під Остер і Ніжин; п. Ґонсєвский, стольник литовський, ставши під (Ди)мером, двох полковників погромив”. Сі відомости привіз до коронного табору післанець Ґонсєвского і відти сі передчасні тріумфи пішли до Польщі. Кореспондент Сопіги Млоцкий пише йому з Варшави 19 серпня, разом з вістями про побіду Ґонсєвского над козаками під Димером і підданнє Київа: “Чернигів (Радивил) взяв штурмом, (з Київа козаки) повтікали, скоро тільки довідалися, що Чернигів взято”. Автоґр. 221 л. 294.

“Самовидець” пише, що решта чернигівського війська, стративши свого полковника, вернулась до Чернигова і дала тут Радивилові-“за которими притягнул под Чернигов”, таку відправу, що він “там нЂчого не вскуравши, назад повернул на Любеч” (с. 27).

⁶) Маємо реляцію Павші Радивилові про сі його операції; в Staroz. І 314 вона датована “д. 24 червня з обозу литовського під Речицею”, означеннє місця хибне, часу не можу провірити, бо копія в ркп. Краків. Академії 342 с. 113 не має дати. Павша доносить, що він заглубившися в Овруччину (се могло бути виконаннєм інструкцій даних Радивилом при кінці червня), мав щасливу потичку на ріці Норини під Народичами з тамошніми козаками (їх начальником сі копії називають Натульчича чи може Натальчича, Зозуленка і Сагайдачного). Він погромив їх в битві, приступом здобув містечко, випаливши і вирубавши людей, що поховалися в церквах; навіть узяту в Полон старшину жовніри не хотіли лишати живими: всіх вязнів порубано, і тільки з самою здобичею уходили назад на Припеть. На переправі через Словечну приготовились їх погромити козаки Ждановича і Горкуші, але головному полкові вдалося відступити, обійшовши сю заставу, і мало що вона урвала.

За відомостями, одержаними від бранців, Жданович стояв тоді під самим Чорнобилем, а Горкуша в чверть милі від нього; між ними вийшла, мовляли, суперечка за худобу забрану в сім краю: приведено було більше як 8 тисяч штук до табору, більшу частину відправлено до Київа, а меншу полишено в таборі; походила вона мабуть з маєтків литовських панів, котрих до останнього розриву Хмельницький держав у своїй опіці. Так знищено Чорнобильську волость Сапіги, за котру він півроку тому так унижено дякував гетьманові, що тримає її в своїм протектораті (вище с. 221).

⁷) “З обозу литовського, з-під Любеча 18 липня: від п. стольника литовського, що тепер старшує над полком Бабичським, сьогодня прийшла відомість, що Оркуша на вість про побіду над Небабою рушив з місця і пішов до Київа, і по сім Чорнобильці ворота нашим відкрили і видали решту козаків Смольському, що туди був післаний. Він полишив там задню сторожу, а сам знищив сторожу козацьку (заслону полишену військом що відступило на Київ), кількасот побив і значних вязнів узяв”-Теки Нарушевича 145 с. 218.

⁸) Сю небезінтересну реляцію Ґонсєвского записав Ґоліньский, с. 512 під таким заголовком: “Копія листу до й. м. кс. референдара в. кн. Литовського від й. м. Ґонсєвского, стольника в. кн. Литовського з обозу з-під Овруча 18 серпня 1651 р.” Сей заголовок невірний: лист писаний не з-під Овруча, а з-під Київа, і не в серпні, а при кінці липня, мабуть зараз по одержанню “субмісії” київського духовенства і маґістрату з 24 липня, долученої до сеї реляції. Я наведу з неї дещо.