Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 140

“Висланий від князя на те щоб стоячи над Припетю боронити границь в. кн. Литовського від неприятельських наступів, мав я в однаковій дістанції двох козацьких полковників, кождого з кільканадцятьма тисячами війська: Антона Ждановича, київського полковника, під Чорнобилем, а Горкушу (Orkusa), поліського (polskiego) полковника під Овручом. Бажав я наперед спробувати київської сили, але коли я вже був на виході, під'їзди дали мині знати, що на вість про щасливу побіду кн. Радивила, що він погромив задніпрське військо і самого його реґіментаря Небабу на місці положив, Антін злякавшися втік з-під Чорнобиля під Київ. Прийшлось мині рушитися з лекшим військом на Овруч-полишивши всі вози в обозі, аби того другого полковника заскочити. Але й той не додержав пляцу-поспішив до Київа на вість про ту ж побіду.

“Пішовши за ним в погоню, не вдалося мині його догонити, бо кидаючи тягарі утік до Антонового табору. Дійшов я його вже сполученого, під Х...м (щось зіпсоване), в пяти милях від Київа, і 16 дня с. м. під Димером, в милі від них став. Другого дня кинув частину охотника на під'їзд, і як тільки їx побачила козацька сторожа й дала знати до табору, так густо висипали за міст через Ірпень ріку до шанцу, споруженого з тої сторони від нас. Повідомлений про се, вискочив я на поміч, щасливо вдарив на шанці-так що і шанці, і міст той, дуже довгий, і болота просторі вкрилися трупом, а полковники, уратувавши себе і недобитків спаленнєм мосту, втікли тої ночи до Київа. (Відомости про сей погром, і про князя-тут дещо вирізано при оправі) так їx настрашили, що і з Київа обидва полки почали тікати, забираючи хто що міг А митрополит київський з духовенством своїм і все місто прислали субмісію такого змісту, що віддають в руки (наші) місто й армату і благають з плачем життя собі й черни київській, а містові оборони-посилаю копію їx супліки, принесеної мині їх послами, а скоро будуть і самі у ніг маєстату королівського з належним підданством...

“На закінченнє листу подаю до відому, що Виговський, писар Хмельницького, біг через Київ за Дніпро, бунтуючи поспільство і потішаючи його, що хан, обдарований Хмельницьким, вернеться з Ордою в поміч йому, а полковникам (очевидно Ждановичеві й Горкуші) велів збиратися на раду до Корсуня”. (Далі відомости про Хмельницького, подані вище с. 308).

Зміст реляції Ґонсєвского Радивилові переказує отся невидана реляція з литовського обозу 25 липня:

“На саме рушеннє звідси під Чернигів прийшла від й. м. п. стольника в. кн. Л., поставленого над Бабичським полком, така відомість, що він пустився в погоню за київським полковником Антоном і його намісником Оркушею, коли вони уступалися з-під Чорнобиля, і догонив їх над рікою Ірпенем, під Димером, тільки в 6 милях від Київа. Неприятель, переправившися з табором, виставив на тім березі сильні шанці, щоб зборонити нашим переправи, але не витримав відважного наступу спішеної кінноти і пішого війська: викурений з шанців, мусів тікати: одні мостом побігли до табору, инші на болота. Наші сильно на них ударили: рубали і з мосту скидали, гонивши до половини мосту, що йде майже на півмилі; і ті що втікли на болото, не відсиділися, бо наші жваво кинувшися на них, частину вистріляли, а частину випекли (!). Остаточну перемогу то тільки стримало, що половину мосту запалили за собою, і тим дальшу погоню за собою утруднили. Густо ліг труп: наповнилися ним окопи, болото, міст, і сама ріка. Між иншим поліг Воропай (Worpay), великий осавул, которого головою оба сі полковники вели справи. У наших, з ласки божої, шкоди не було (вичислено втрати). Міцна надія на Бога, що військо при своїй охоті ледви в Київі опреться. Відти-як оповідають язики, і шпиги що повертають,-козаки йдуть в глибину України. Коли б тільки Бог пощастив тому замислові під Черниговом: там замкнулося немало недобитків Чернигівського полку, также з Ніжина, Борзни, Батурина, Мени, просто-з усеї Сіверщини, більше як 40 тисяч козаків”.

Приписка: “По написанню сього листу-з богатьох поважних міркувань стала ординація князя й. м.: полишивши залоги в Любечу і в Лойові самому рушитися з усім військом просто до Київа”.-Осол. 225 л. 417-8.

Треба завважити, що наслідком тісного звязку операцій Ґонсєвского з походом Радивила в сучасних звідомленнях і в пізніших оповіданнях про сей похід бітва під Димером представляється також безпосереднім ділом Радивила. Так і в цитованих вістях Млоцкого напр. мішається те що робив Гонсєвский і що робив Радивил, так що нераз трудно й розріжнити.

⁹) Про висланий до Київа лист від Радивила оповідав путивльський купець, що виїхав з Київа 5(15) липня: при нім прийшов до полковника лист від гетьмана Радивила, щоб Кияне добили чолом королеві і Річипосполитій, а коли не дібють, то він, Радивил, на них прийде скоро, і в Київі від того великий страх. У Смирнова с. 273.

¹⁰) Вище наведена реляція 13 липня про невдалу екскурсію на Чернигів кінчиться такими відомостями: “Князь й. м. повернувся (з-під Чернигова) до Любеча, і туди визначили іти возам і тягарам обозовим. Але боком пустив від Десни на Слабунь (Slabun) кілька татарських хоругов і 18 значків люзної челяди, додавши (до кожного) одного товариша. Аби лівим крилом загорнути все що трапиться і не допустити хлопам скуплятись і переправляти підмоги за Десну. Застали ми там в домах пустки, але в полях богато збіжа і худоби, і військо значно підживилося. Тепер, відпічнувши трохи, мало що не навідуємо вже, порядно, з арматою, пана Пободайла, теперішнього чернигівського полковника, котрого здається против його власної волі вибрали собі за голову на місце Небаби. Чекаємо тільки доброго язика і висланих шпигів”.-Теки Нарушевича 145 с. 217-8.

В цитованій вище реляції 18 липня з-під Любеча (перед одержаннєм відомости про битву під Димером): “Сьогодня князь й. м. виправляє добру чату за Чернигів ік Седньові, відтинаючи сукурс місту: пана підстолія, п. оберштерляйтнанта Ґанскопфа, п. майора Нольда, п. старосту радунського і кілька инших хоругов”-тамже с.218.

Цитований кореспондент Сопігів Млоцкий, пустивши 19 серпня передчасну вість про здобуттє Чернигова, тиждень пізніш дає кращі відомости від самого Радивила: “Князь (Радивил) чекає (в Київі) королівської резолюції, що йому скаже робити далі, бо Чернигів лишився позаду нездобутий, і в нім козацького гультяйства замкнулося сила. Додає в своїм листі, що хоче знову вернути до Чернигова, бо хоч лишив там чимало війська, але не хоче мати неприятеля в тилу”.-Автоґр. 221. л. 294.

¹¹) Сей плян, досі незвісний, відкриває невидана реляція Бжостовского зі Львова 26 липня: “Писав я, що й військо литовське не стоїть дурно. Коли знищили табор під Любечом, будуть братися просто до Київа, або поза Дніпром, волостьми князя воєводи руського” (do Kiiowa prosto albo po Zadnieprzu, na wlosci x. р. wdy ruskiego)-Осол. л. 228 л. 414 об. Можна думати, що се був не стільки плян Радивила-якого більше вабив київський тріумф а lа Болеслави, як побажання Вишневецького і приятелів. Може бути, що з сього становища треба оцінювати і згадку двірських записок Осол. 225 л. 419 об.: “дня 22 (серпня) листи від п. краківського, в котрих сповіщає, що лишивши п. Пшіємского під Любаром з арматою і піхотою, він сам з комонником пішов за Дніпро (мабуть-до Дніпра), тим більше що польний гетьман литовський війшов до Київа і пише королеві й. м., що йому далі велить чинити? чи йти за військом за Дніпро, чи вертати під Чернигів де замкнулося козаків до 40 тис.” І далі: “Декотрі наші чати пішли за Дніпро”.

¹²) Сю дату походу на Чернигів подає згадана реляція про похід Радивила на Київ, привезена з Литви Старим.

¹³) Пор. вищенаведену реляцію 25 липня, її закінченнє на с. 325.

¹⁴) Див. вище, на с. 326, що переказує Млоцкий з реляції Радивила.

МАРШ НА КИЇВ, “КИЇВСЬКА СУПЛІКА”, ВИШГОРОДСЬКА ЛЄҐЕНДА, РАДИВИЛ ВСТУПАЄ ДО КИЇВА, ПОГРОМ КИЇВА, КИЇВСЬКА ПОЖЕЖА 16 ЛИПНЯ, ЗНИЩЕННЄ МІСТА, БЛЬОКАДА ЛИТОВСЬКОГО ВІЙСЬКА.