Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 169

Сього Бугая заніс потім до своєї історії Коховский. Описуючи задніпрянські бунти-тим часом, як на Правобережжу Хмельницький підтримував спокій, він завважає: “аби Хмельницький відітхнув, инший провідник робив за нього заколот-тут Бугай прийняв начальство над своєвільною юрбою, що не могла вміститися в реєстрі, а в підданство панам повернутися не хотіла. А поруч нього в Ніжинськім окрузі повстав Мозира, недавно позбавлений корсунського полковництва” (с. 318).

Про Мозиру згадують варшавські новини з останнього грудня 1651 р.-що зараз наведу, а тепер хочу зацитувати відомости Освєнціма, записані в його дневнику під середніми днями грудня:

Тим часом з України летіли ріжні вісти про бунти і галаси між хлопством і козаками, що не тільки не переставали, але й наново починалися, одначе зверталися не стільки против нас, як проти своїх же. Так убили між собою білоцерківського полковника Громику ³), що хотів утихомирити ті їx галаси, й инших богатьох, що їx хотіли відвести від тих бунтів. Такі ж своєвільники за Дніпром вибрали собі иншого гетьмана-якогось Вдовиченка, і так поставили олтар против олтаря. Але Хмельницький завзято обстоюючи себе і свій уряд, з усею силою тому запобіг, звелівши постинати голови кількадесяти бунтівникам (397).

Вдовиченка, можливо, додано пізніш-ми про нього почуємо далі; про траґічний же кінець Громики дещо докладніш говорять тільки що згадані варшавські новини з останнього грудня-я наведу їх в цілости, бо дещо з них придасться нам ще далі:

З України то певне, що там тепер знову почалися від невдоволених козаків бунти з приводу новопостановленої старшиною згоди. Забито в них полковника білоцерківського, посланого до Корсуня на виписку козаків. Також і другого, корсунського полковника вбито-про се що години чекаємо потвердження; як тоді нашим пішло, і чи прийде до переправи за Дніпро, ще не відомо. Інструкцію про се має й. м. пан писар польний (брат Каліновского)-посилає його з нею й. корол. мил. до п. воєводи чернигівського (Каліновского-гетьмана): вказує йому спроби і остерігає, як мають поступити, коли будуть переправлятися за Дніпро; про се писано до гетьманів коронного і литовського, й копії тої інструкції післано тиждень тому.

Вислано також лист до Хмеля, аби як найбільше пильнував того, щоб козаки не давали поводу нашим до зачіпки і поріжнення, коли наші війська переходитимуть за Дніпро. А що новий полковник козацький, якийсь Мозира відгрожувався, що незадоводені (male contenti) хочуть вибрати собі нового гетьмана, щоб знести його Хмельницького) і старшину, то й. кор. м. наказав йому (Хмельницькому) завчасу порозумітися з п.п. гетьманами, щоб в потребі він міг одержати від них поміч против тих нових бунтівників, щоб їх знищити. Та щоб обережно поступати, аби не повторилося таке замішаннє як було, або ще більше-коли б з тих слів (погроз) вийшло що небудь ⁴).

Дисненський ігумен Арон в своїм донесенню московському цареві переказує такі поголоски, що ходили на Білоруси в січні-лютім 1652 р.:

Хмельницький не порозумівшися (“не договоряся”) з військом своїм, зложив присягу (на білоцерківські пакти). Побачивши те, все військо козацьке відступило від Хмельницького: зісталось у нього тільки 20 тис., що то в київські книги записано. А написали з війська до Хмельницького так: “Так ти, пане гетьмане, помирився з Ляхами й присягнув без нас,-за ту обіцянку, що тобі Ляхи Чигирин дали, ти нас усіх хлопами починив! Побачимо, кому той Чигрин достанеться-мабуть нам мужикам... ⁵) Вже, Богові хвала, маємо у себе гетьмана-шляхетно уроженого Дедюлю, і готові за кривду свою не тільки що з Ляхами, але і з тобою битись. Коли хочеш давай нам хоч і сьогодня поле”.

В січні 1652 р. московським послам оповідав їх пристав в переїзді їх через Білорусь, що після Білоцерківського замирення, “коли козаки довідалися, що згода сталася на тім аби реєстрових було тільки 20 тисяч, піднявсь у козаків бунт, тому що стали записувати козаків до реєстру “вибором” (не всіх), і пристав до їх бунту браславський полковник Богун, і хотіли вони почати війну. Хмельницький ледве їх намовив, щоб почекали сойму, і обіцяв їм, що посли на соймі будуть допевнятися пактів у всім згідних з Зборівським договором.

.Другим разом той же пристав додав, що бунт сей звернений против Хмельницького, “а провідниками в тім бунті шляхтич Хмелецький та Богун” ⁶).

Якийсь шляхтич, Терновський на ймя, оповідав їх товмачеві: Чув він, що прийшла королеві вість від гетьмана запорозького, Б. Хмельницького, що він понад реєстрове військо зібрав 100 тисяч чоловіка і побив бунтівників-запорозьких гультяїв, що почали були новий бунт-тисяч шість; а на що таке військо зібрано, того йому докладно чути не доводилось, єсть тільки чутка в людях, що чи не буде війни з Турецьким ⁷).

Грек Андрій Афанасів, переїздячи через Литовську землю коло того ж часу, теж чув таке:

В Браславській землі збирає військо козацький полковник Богун, а другий полковник Полторакожух збирає військо за Дніпром, і хочуть битися з Хмельницьким за те, що він замирився під Білою Церквою не на підставі давнішої, Зборівської угоди, а на тім щоб реєстрових козаків було тільки 20 тисяч, і Хмельницький записав у реєстр “вибором”-кого хотів. За реєстром козаків зістанеться тисяч зо сто, і ті козаки не хочуть бути коло рілі по давньому, а кажуть, що вони всі разом за віру християнську стояли і кров проливали. І ті полковники писали до кримського хана, щоб їм прислав у поміч людей, але кримський хан їм відмовив, що він присягав Хмельницькому на тім, щоб йому з ним бути в приязни, і куди піде Хмельницький, туди піде з ним війною і хан, а від Хмельницького не відстане. Хмельницький же теж збирає тепер військо в Чигрині (на бунтівників), і писав до гетьмана польного Март. Каліновского, в “сочельник”, аби він йому прислав своїх вояків на тих полковників, і бунт їх знищив, а він, Хмельницький, їм помагати не буде. Післано гетьманові (Каліновскому) королівський наказ-велено йому воювати тих полковників, що підняли бунт на Хмельницького ⁸).

Ся маса ймень людей що ніби то виступали противниками Хмельницького і претендентами на булаву, дає зрозуміти, що ніякого конкретного явного повстання не було відомо, а були тільки відомости про фермент у війську, незадоволеннє на гетьмана, і його провідниками навмання називано різних визначних у війську людей що вважалися конкурентами Хмельницького, провідниками опозиції, і т. д.

Примітки

¹) Се очевидно відгомони реляції Потоцкого, що козаки пішли до степових уходів на рибу і звіря-вище с. 384.

²) Жерела XVI, с. 137-8.

³) В ориґіналі: Hromiejke.

⁴) Теки Нарушевича №145, с. 448.

⁵) Тут місце незрозуміле: “тЂ бо к тебЂ, пану, но не мы”. Московський переклад листа, одержаного 20 лютого с. с. в Москві, в 90 звязці польських справ фонду загран. справ. Початок сього листу подаю нижче-ігумен пише його на підставі відомостей зібраних “у розныхъ великих пановъ”.

⁶) Польські справи кн. 81, р. 1651-2, посольство Прончищева, л. 126-30.

⁷) Тамже, л. 195.

⁸) Тамже.

СМЕРТЬ ПОТОЦКОГО, ВИСИЛКА ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА ЗА ДНІПРО, ЗАХИТАННЄ ВІДНОСИН.

Ряд фактів нарушив ту хитку рівновагу українсько-польських відносин, уставлених Білоцерківським трактатом, що її констатувалося в листуванню жовтня-листопада. 20 листопада помер в своїх подільських маєтках зломаний хоробою великий гетьман коронний Микола Потоцкий ¹). З проповідника пімсти і рішучого приборкання козаків, яким він уважавсь і був весь час Хмельниччини, в останніх хвилях зійшов він на речника трівкого замирення і обопільних уступок. Берестецька катастрофа в його очах (і в очах богатьох) була повною відплатою козакам за Жовті Води й Корсунь. З тим мала відновитися-козацькими руками-спільна боротьба против мусульманського світу, і вернути польській шляхті золотий спокій Володислава. Каліновський навпаки-в останніх подіях виявив більшу непримиренність в відносинах до козаків, і з тим як головний провід фактично переходив до нього, небезпека колізій збільшалася. Правда, найвище командуваннє король хотів затримати в своїх руках: він не дав нікому гетьманської булави по смерти Потоцкого, полишивши її за собою. Та се загрожувало тільки ріжними ускладненнями і непорозуміннями: військові операції диктовані з варшавського двору не могли визначатись потрібною пляновістю і приноровленістю до ситуації; се дуже скоро дало себе відчути.