Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 172

В додатку до сього Зеркальников сказав, що поки він у гетьмана був, у Поляків з Черкасами було ще тихо; козаки, хоч дуже побоюються Поляків, але в зборі козаків ще ніде нема. А чув він бувши в Чигрині, що “в Корсунських та инших місцях Поляки понаїздивши тіснять козаків і за обиди свої починають мститися” ⁴).

З сими оповіданнями згоджується лист Виговського до путивльського воєводи, одержаний в Путивлі 27 січня ⁵). Він писав, що гетьман Каліновский з військом став недалеко Богуслава: “хочуть зрадливо вдарити на козаків”. З козацької сторони змобілізовано три полки, велено стати їм вкупі, що буде-незнати.

Про зміст посольства Іскри, крім сказаного Зеркальникову в Чигрині, довідуємося ще тільки з протоколу розмови з ним в посольскім приказі при відповіді від царя 22 березня с. с. Дяки виложили зміст грамоти гетьмана привезеної Іскрою в таких словах (скорочую фразеольоґію): “Писав до й. цар. величества гетьман Б. Хмельницький і все військо Запорозьке, щоб й. цар. вел. їх пожалував, тримав у своїй милостивій ласці”. Все инше мабуть переказано було через Іскру устно, і він на запитаннє дяків, чи гетьман з військом на випадок “великої тісноти” від Поляків не збирається перейти на кримську територію і піддатися ханові, так відповів:

Коли гетьманові Б. Хмельницькому і всьому війську Запорозькому буде якийсь великий утиск від Поляків, їм нема де дітися крім ласки й. цар. вел. В такім разі й. цар. вел. нехай їх пожалує: велить прийняти їх на свою сторону з їх пограничними порубежними городами, котрі близькі до путивльської границі. А що у гетьмана був союз (дружба) з кримським ханом, то сей союз був поневолі. Бо як наступили на них Поляки, тоді їм, козакам, ніхто помочи не вчинив, і вони з біди покликали собі в поміч кримського хана з ордою. Та кримський хан і Татари хоч їм, козакам, на Поляків помагали, але й самих козаків зруйнували, доми їх попустошили і в неволю богато людей забрали. Тому він не думає, щоб військо Запорозьке в такім разі пішли до Кримського: вірити їм ні в чім не можна, і до Кримського вони не підуть. А нехай в такім разі й. цар. вел. їх пожалує. Звелить їм в царські приграничні (порубежні) міста іти. А крім царської ласки їм подітися нема де ⁶).

Я підчеркнув ті слова, в яких лежить вага посольства. Тут два варіянти: військо просить прийняти його під царську руку з його пограничними містами, або-дозволити перейти на московські пограничні землі. Коли доповнити се тим, на що тут тільки натякається, а не говориться виразно, та звязати з тим, що говорилося в Чигрині, ми дістанемо таку скалю бажаного козакам:

Цар повинен помогти козакам в війні з Поляками, що на них насувається-тоді вони не будуть триматися Орди.

Коли се неможливо-нехай він прийме козацьке військо тільки з приграничною територією, що притикає до московської границі.

Коли й се неможливо-нехай дозволить перейти і оселитися на московських землях сумежних з теперішньою козацькою територією.

Московський уряд признав неможливим навіть і се, так далеко зайшов він у своїм опортунізмі супроти Польщі. Вимовлявся тим, що се може привести його до конфлікту з Польщею-Литвою. Вважав можливим прийняти козаків для заселення дальших від границі земель. Але ми до сього повернемо потім, а поки що констатуємо козацькі настрої на переломі 1651-1652 рр. Повірити Виговському, що зміст посольства Іскри невідомий був нікому крім його і гетьмана, ніяк не можна: найбільш близькі гетьманові люде в кожнім разі були втаємничені в сю місію, в котрій вилилось передчуттє близької, неминучої рішучої розправи з Польщею. Очевидно, гетьман і його найближчі повірники вповні здавали собі справу, які наслідки матиме переправа польського війська на задніпрянські лежі. Після “надутих” погроз короля в передріздвянім листі для них було зовсім ясно, що сі наслідки-сі неминучі конфлікти між козацтвом і людністю, з одної сторони, і польським вояцтвом з другої-фатально ведуть за собою війну. Війну завзяту, рисковну, небезпечну, яка дійсно могла закінчитися ісходом козацтва за Дніпро, на московську границю, або й за границю-аби тільки цар дав на се свою згоду і свій протекторат.

Прошу тут пригадати собі ту маленьку фразу в листі Кисіля про дивну пасивність, яку виявляло коронне військо супроти бунтів козаччини против гетьмана, против білоцерківських пактів, против нового реєстру ⁷). Коли вона впала в око Кисілеві, тим більше мусів її відчути гетьман з своїми однодумцями. Ледве чи міг він инакше собі її толкувати як тільки так, що у Каліновского і компанії є макіявеліївський плян: вложивши на гетьмана не здійснимі обовязки зменьшення козаччини і охорони панського володіння, лишити його на загибіль в боротьбі з повстанцями- дати йому згоріти в сім огні. І супроти того у нього міг дійсно повстати плян-противставити макіявелізм макіявелізмові: польськими руками знищити опозицію, і до останньої міри роздражнену панськими і жовнірськими претензіями, здирствами, екзекуціями українську масу вивести знову на знищеннє панської Польщі.

Примітки

¹) Зміст ориґіналу цілком ясний, і тому я справляю деякі стилістичні подробиці, які можуть вносити неясність: так в ориґ. стоїть: на Ржищев і за ДнЂпр.

²) Польські справи 1652 р., ст. 1/а, вязка 90.

³) Тут якась текстуальна недорічність, в ориґ.: “на завтрея того дни генваря в 6 день”.

⁴) Польські справи 1652 р., ст. la, звязка 90. Тамже московська копія подорожнього листу від гетьмана до путивльського воєводи, з датою 9 січня: Іван Іскра посилається в пильних справах (о скорых дЂлах) до царя з Порф. Зеркальниковим, гетьман просить не жалувати корму і не затримувати в дорозі.

⁵) Польські справи 1652 р., ст. la, вязка 90. Ориґінальний лист був вшитий так, що не можна було прочитати в цілости. Тепер його на наше проханнє розшито, і я можу подати його ориґінал: “Приятелю мой велце ласковый и друже! НЂяких вестей немаш, только сеймъ двадцятъ шостого генваря ведлугъ лядзъкого календара в Варшаве зачинаєт ся. А тепер тыми днями Калиновский гетман польный недалеко от Богуслава з войском лядзким стал, хотят зрадою ударить, и казано полкомъ тром в одно мЂсце скупить ся нашим; Богъ знаєт, счо далей будет. С Крыму нЂяких вЂдомостей немаш, только посол крымский, и той давно прышол. Ляхи на одном мЂсцу хвалили ся*, же счо одно посылают где, то хоч переплачают, то вЂдают. Прошу господина моєго, не звЂряй ся людем розным. Як будет што певного, пришлю к тебЂ” (Ориґінал на картці без підпису і адреси, тільки останки малої печатки на темно-червонім воску).

Фраза одзначена звіздкою доволі неясна, її не могли зрозуміти й тодішні московські товмачи; я думаю, її треба розуміти так: Ляхи десь похвалялись, що куди тільки вони посилають (своїх людей), то дістають потрібні відомости, хоч і переплачують за се. З огляду на се Виговський радить воєводі не звірятися ріжним людям, які можуть вивідуватися про його зносини в козаками і з самим Виговським; тому й така обережність: нема підпису.

⁶) Протокол виданий в Собрании госуд. грамот III, с. 472-4.

⁷) Вище, с. 396.

ЗАКІНЧЕННЄ РЕЄСТРУ І ПОСОЛЬСТВО НА СОЙМ, КОЗАЦЬКА ІНСТРУКЦІЯ НА СОЙМ.

В такій до крайности напруженій атмосфері закінчувався реєстр і приготовлялось посольство на сойм, що мало похвалятись сим актом льояльности й просити при затвердженню Білоцерківської угоди ріжних полекш. 9(19) висилалось те проханнє до царя-підтримки в останній крайности; 17 (27) закінчений реєстр подано до київського ґроду, для втягнення в книги. Два дні пізніше підписувалася грамота від гетьмана і війська, яку мало повезти посольство на сойм.

Реєстр не заховався для нас, і не можемо судити, як він був споряджений. Чуємо тільки нарікання людности, що до нього вписували “на вибір”, і занадто богато козаків лишалось поза ним-засуджені на кріпацтво. Судячи з того, що при складанню реєстру доходилося аж до крівавих конфліктів, убийств і т. д., очевидно списували його не просто в гетьманській канцелярії, “з стелі”. Ні, очевидно робили реально вибірку козаків до реєстру-або принаймні пробували робити. Недурно вбито Громику, скинено з полковництва Мозиру і т. под. Але за певне можна говорити і те також, що були й такі території, де сей реєстр переводився цілком номінально, або й зовсім не переводився: слідом побачимо характеристичний з сього погляду лист Хмельницького до Пободайла.