Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 18
18) “Да им де здЂсь приказывал канцлЂр, чтоб им то говорить, что они будут заодно с Ляхами против царского величества стоять, и послы де с ними тот часъ будут мир держать и тЂхъ городов, о которых ныне говорят, и панов на каранье просить не будут. И они де сказали, что они королевскому величеству служить ради. А противъ договору о какихъ дЂлех они присланы от гетмана и от митрополита и ото всего войска Запорожского, тЂ дела в совершенье привели, чтоб униятцкая вЂра снесена была тотчасъ и пана Чаплинского велЂли карать смертью”.
19) Кисіль довідавшися про сі зносини козацьких послів з московськими, з свого боку забив трівогу, рекомендуючи як найскорше відправити козацьке посольство, “з як найбільшим фавором”, “і не пускати їх до розмов з Москвою”. Міхалов. с. 552.
20) "АпрЂля въ 29 д. приезжал на посольской двор запорожской казакъ Богдан ПЂшто(!), которой прислан от гетмана Богдана Хмельнитцкого к королевскому величеству в посланникЂхъ и сказывал подьячему Григорью Богданову, что они в тЂхъ делах, для каких дЂлъ от гетмана к королю были присланы, от короля отправлены, і велено имъ Ђхать ныне к гетману, и они де ныне Ђдут к себЂ до гетмана с чЂмъ ихъ король отправил. И он де теперво. Для прежнего знакомства и дружбы заЂхал проститца, а что он накажет, чтоб тЂ ево рЂчи донести царского величества до великих пословъ, а он де тЂ слова приказывает до великих послов доносить по повелЂнью товарищей своих, которые с ним от гетмана до короля в посланникехъ присланы, и от себя, чтоб великие послы вскоре с королем в совершенье миру не приводили, для того что они поЂдут до гетмана наскоро днем и ночью, какъ им Богъ помочи подастъ, и царского величества про великих послов роскажут, и гетман де тотчас пошлут до царского величества посланца своего наскоро, чтоб ево гетмана і войско Запорожское под свою государскую высокую руку принял, и будет на них приходить войною заодно царского величества с ратными людьми для того, что имъ король противъ Збаражского договору, на чемъ помирился, многихъ статей не уступает, и которые статьи имъ и уступили, и то с вымысломъ, чтоб имъ и тЂхъ статей вперед отступитца и полживить было мочно, и хотят ихъ казаковъ обмануть против прежнево, какъ ихъ преже сего обманывали, и обманув ихъ християнскую кровь проливали. Да имъ же де вЂдомо учинилось, что хотят они с царскимъ величествомъ учинить мирной договор впрямь, и учиня мир с царскимъ величеством, дав большую казну крымскому царю и сложась, хотят ихъ казаков всЂхъ побить, а имъ де сказывалъ по совЂту про то дЂло подлинной человЂкъ честной, которой про такие дела вЂдает достаточно; и какъ де мы до гетмана приЂдемъ, и гетман де і войско Запорожское того терпЂти не будет и учнет промышлять ныне вскоре, какъ ему гетману і войску Запорожскому Богъ помощи подастъ; да имъ же Богъ дасть и не Ляхов на помощь многих людей и против короля встанут, потому что многие Ляхи шляхта небогатая і всяких чинов люди, которые живут от сенаторей и от нарочитых шляхтъ в большихъ обидах. А какъ де Господь Богъ то дЂло приведет в совершенье и нас царское величество православныхъ христиан не подастъ и примет ныне под свою высокую руку, и тогды де царское ввличество і всей коруны Польские і великого княжства Литовского доступит и без бою, потому что коруна Польская і великое княжство Литовское и от одного ихъ гетмана і войска Запорожского ныне живут в большомъ в страхованиі, и стоять имъ будет против царского величества і войска Запорожского нЂкимъ; а гетман де і войско Запорожское давно о томъ Бога молят, чтоб православная христианская вЂра была во единениі, и учали б они жити царского величества под высокою рукою безо всякого опасенія. И говорил такие рЂчи со слезами”.
21) Осол. ркп. 189 с. 320. Далі Ґоліньский записує ще такі чутки: “Князь Вишневецький хоче впровадити Мойсея Могилу на панство Волоське. Сей Могила одержав уже хоругов від Отоманської Порти і деклярацію, що вони хочуть його мати на панстві Волоськім. Він же намовив до спілки (sprakty-kowal) Нечая: пообіцяв йому 100 тис. талярів, щоб він з ним ішов на Волощину. Але і Лупул, теперішній господар, не сидить без діла і сильно готується витати гостей” (с. 345). Се писалось перед козацьким походом на Волощину, після нього, очевидно, Ґоліньский написав на боці: “З того нічого не вийшло, Хмельницький хоче бути господарем волоським”. А далі читаємо такі “Новини з Варшави, 29 серпня”:
“Хмельницький по давньому, як чоловік неспокійний, присяги і вірности королеві і Річипосполитій не дотримує, ріжні інтриґи ведучи по заграничних державах, підіймаючи їх на корону Польську, щоб йому поміч дали. Турчинові віддається під протекцію, аби лиш дав йому поміч на Ляхів, і Туреччина того не вирікається, обіцяє прийняти під свою протекцію й помогти на Ляхів, аби лиш вирікся моря, і щоб усі козаки вічними часами на Турків не нападали, а були васалями (голодовниками) панства Турецького. З тим приїздив в посольстві до Хмельницького чауш. Також посол від Ракоція, від господаря мультанського і волоського, а з яким посольством, того ніхто не знає. Також два посли татарські. Всі вони трохи не в однім часі були у Хмельницького” (с. 353). Се вісти про події з липня і початків серпня.
22) Про них Соловьев II-Х с. 1515 дд.
23) Історія Акундинова у Соловьева II с. 1497-1500, 1601-8, 1644-9.
24) Торрес каже, що авдієнція була 20 червня — див. нижче його оповіданнє.
25) Memoriale Радивила, рук. Осол. 117 л. 160, Pamietniki c. 418 (текст трохи коротший).
ВЕНЕЦЬКА МІСІЯ ДО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ВЕНЕЦЬКИЙ ПОСОЛ ВІМІНА В ЧИГРИНІ, В ЧЕРВНІ 1650 Р., ВІДПОВІДЬ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО НА ВЕНЕЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО, ЗВІДОМЛЕННЄ ВІМІНИ, ДАЛЬШІ ПЕРЕГОВОРИ І ПОГОЛОСКИ, ПРО ВІЙНУ 3 ТУРЕЧЧИНОЮ.
В початках червня н. с. гетьман приймав венецького висланця в справі анти-турецької ліґи — козацького походу на Турків. Сим разом дати цілком певні, бо маємо автентичне звідомленнє самого висланця. Був се венецький священик дон Альберто Віміна, вишуканий кінець кінцем для сеї місії Торресом — в Варшаві 1). В квітні він одержав від венецького посла в Відні Ніколя Саґреда, котрому була доручена ся справа, інструкцію для сього посольства і листи для Хмельницького — писані в дуже загальних виразах, з огляду на непевність козацьких настроїв. Головним завданнєм Віміні дано — вислідити, наскільки вірні сі відомости (пущені в Варшаві) про намір хана спільно з козаками атакувати Порту 2). Коли дійсно такі наміри у них єсть, належить їх всяко підтримати, обіцянкою помочи Венецької республіки — одначе в загальних виразах, до отримання дальших інструкцій. Доручалося також розвідатися, чи не могли б до тої акції бути притягнені господарі Молдавії і Валахії, і які вигляди на участь в ній Польщі.
Коли ж би виявилося, що такого наміру у Татар і козаків нема, послові доручалося заграти на псіхольоґії Хмельницького, щоб понудити його самого до такої акції против Порти. Він мав йому представити поважаннє, яке має в Венеції його імя, його християнська ревність і благородне серце, сотворене для великодушних діл. З другої сторони вказати на безрадність Отоманської імперії — спільного ворога всього християнства — під властю хлопчика, серед сварок міністрів, розстрою в адміністрації, ворохобні серед війська. Шість літ Порта даремно напружує свої сили против Венецької республіки — сильна рука Хмельницького нанесе їй рішучий удар. Венецька фльота кілька разів замикала Дарданельську протоку: останній раз вона протягом 22 місяців тримала її в бльокаді не даючи ні війти не вийти ані малій барці. Коли б разом з новим наступом венецької фльоти, що має статись сього місяця, сильна козацька фльота з'явилась перед Константинополем і нічого иншого не робила, тільки перетяла б довіз поживи сьому великому місту на кілька тижнів, зараз почались би в нім розрухи, і після такого удару заданого голові, нічого б не вдіяли і всі инші части імперії.