Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 41

В львівських новинах з 22 жовтня — що походять від тих же післанців Потоцкого, що їздили до Хмельницького, читаємо про нього таке: “Повертається з Волощини з побідою й великою здобичею, змовивши доньку господаря волоського за свого сина Тимошка, весіллє по Різдві, інтерциза (подружний контракт) списана і заприсяжена від господаря волоського Хмельницькому Чотирьох боярів дав господар Хмельницькому в закладі за свою доньку. Бо що мусів, то заявив готовність сповнити, але з тою умовою, що має відправитися весіллє — аби син Хмельницького на те весіллє приїхав з шляхтою польськoю і політикою нашою. Сього певне докаже, бо має при собі богато що його буде вчити політики.” (Осол. 2286 л. 112).

Павло Алепський, переїздивши через Волощину в 1654 р., записує, що йому оповідали — що в першу війну Татари забрали в полон 75 тисяч людей (І с. 112)

¹⁶) Рудавский збирає зміст порозуміння в такі точки, котрим він надає ляпідарні форми римського законодатного стилю: завдяки сій формі вони пішли як щось автентичне — напр. у Антоновича-Драгоманова, Ист. пЂсни “Волощина зістається Лупулові, Тиміш буде його зятем; Татарам і козакам зараз буде виплачено 600 тис. талярів; Полякам господар не сприятиме” (с. 65).

¹⁷) “Король має підозріннє на кн. Януша Радивила, литовського гетьмана” що має жінкою доньку господаря молдавського — що він може бути в порозумінню з Хмельницьким. На соймику того повіту де він перебуває, він виступив против дозволу на нобілітацію згаданого господаря (котрої просив Лупул, і за сим старався Потоцкий). Говорив, що се не новина, що доньки таких господарів виходили за польських шляхтичів, отже коли господар молдавський просватав свою доньку, а його своячку, за сина Хмельницького, то мусить дотримати слова. Сей Радивил завсіди був головою єретиків і лихих гадок, отже з сим новим виступом против короля і свого тестя, з такою охотою посвоячення з Хмельницьким, його вірність до батьківщини і свого короля стає підозрілою.” — Реляція Торреса з 26 січня 1651, с. 97.

Потоцкий роблячи підсумки волоської кампанії Хмельницького в листі до короля 22 жовтня так представляє небезпечні наслідки посвоячення Хмельницького з Лупулом — коли б воно прийшло до здійснення: “Великий тягар впав би на Річпосполиту, бо той неприятель (Хмельницький) при своїх домашніх силах матиме поміч татарську, турецьку, волоську, і може наробити Річипосполитій великого клопоту такого що трудно буде й вибрести. Той зрадник хоче обложити військо в. кор. милости, Ракоція з господарем мунтянським — що має готового війська тридцять тисяч — пустити на Краків, шляхту викорінити, у вашої кор. милости королівство відібрати і на престолі королівськім иншого посадити — бодай чи не Ракоція!" — Жерела XII с. 142 = Міхалов. с. 578.

¹⁸) Всі три варіянти у Антоновича-Драгоманова, але текст Цертелєва передруковано з збірника Максимовича, з деякими змінами, і против тексту Куліша-Метлинського тут теж єсть деякі відміни.

¹⁹) У Шута в часі минулім — одіслав — рушав.

²⁰) В старшім варіянті: “.Як до Дністра прибували. Через три перевози переправу мали. Сам Хмельницький наперед всіх рушав, До Хатії прибував, У старшого копитана на квартирі став”.

²¹) В стар. вар.: “Чи на примирє будеш приймати, Чи славної Волощини половину оддавати?” В новішім: “Чи можеш ли мені полумиски червінцями ісповняти?” Сі елєменти можна б об'єднати в такій формі: Чи будеш мене гетьмана Хмельницького благати, Мині полумиски червінцями сповняти, Та славної Волощини половину оддавати?

²²) У Шута: неужли, в новіш.: нежели.

²³) У Метл.: задобіддє, у Ант.-Драг. знадобіддє, нов.: до обіда.

²⁴) Сучави.

²⁵) Нов.: Так будем за иним королем стояти.

²⁶) У Шута і в нов. тут є далі: “Івана Потоцького кроля польського; відновляю з старшого варіянту, хоч і не певен, чи се не поправка видавця, Цертелєва, але вона відповідає архетипові.

²⁷) В старшім коротше: “Ти за дорогими напитками, бенкетами уганяєш, Чом ти Хмельницького не єднаєш? Вже почав він землю кінськими копитами орати, Кровю молдавською поливати”. В архетипі мусіло бути: Землю Волоську."

²⁸) В нов. мабуть старший оборот: “Оттепер я буду знати, До віку вічного Хмельницького не займати!”

²⁹) Се закінченнє з старшого вар.; останні 4 стихі відділені у Цертелєва звіздкою; можливо — се вказує на долученнє сього закінчення з иншого джерела. В вар. Шута дума закінчується так: “Оттогді то Хмельницький помер, а слава його козацька не вмре не поляже! Теперешнього часу, Господи, утверди і подержи люду царського, і всім слушащим православним християнам, сьому домодержавцю — хазяїну і хозяйці подай, Боже, на многа літа“!”

³⁰) Подаю парафразу сього незугарного періоду: Військо козацьке не хотіло дармувати, тим більше — збратавшися з таким поганином, ворогом християнства. Волоська земля — християнська, і хоч у підданстві Турчина, але спокійно живучи при одном господарі без змін — стала богата. Кримський хан позавидував тому, що християнство, а особливо Русь (православні) гору беруть, і так розумію — що за дозволом Турчина, несподівано напав з гетьманом Хм. і всіми силами козацькими і татарськими і в нівець усю обернув.

ЛІКВІДАЦІЯ НАПРУЖЕННЯ, ПОСОЛЬСТВО ДО РАКОЦІЯ, ПЕРЕСИЛКИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО З ПОТОЦКИМ, ПОСОЛЬСТВО КРАВЧЕНКА, ПОВОРОТ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, ЕКЗЕКУЦІЇ НАД СВОЄВІЛЬНИКАМИ, ХРИСТИЯНСЬКА. ІДІЛІЯ, ЖОВТНЕВІ ПЕРЕГОВОРИ, ПОСОЛЬСВО ВАСЬКА ХОРУНЖОГО, РОЗПУЩЕННЄ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА, ЗВІДОМЛЕННЄ ПОТОЦКОГО. 22 ЖОВТНЯ 1650.

Волоська кампанія скінчилася занадто скоро як на пляни Хмельницького і його штабу. Господар прикладав всі зусилля, щоб як найскорше за всяку ціну позбутися наїздників з свого краю, аби користаючи з перебільшених вістей про його погром, хто небудь з претендентів не дістав тим часом від Порти надання на молдавське господарство. Він слав до Царгороду гроші й заспокоюючі реляції — і дійсно утримав ся на господарстві завдяки сій політиці ¹), а тим часом приложив усі старання аби як найскорше випровадити за границі Татарську Орду, не жалував грошей і дарунків і се йому вдалося. Даремно Хмельницький робив з свого боку всякі заходи, щоб затримати її.

Татари обвантажені богатою здобичею спішили до дому, і се змусило й Хмельницького як найскорше кінчати переговори й теж вертати до дому, поки престіж його сил не розвіявся з утечею Татар, і насмілені Поляки не відтяли йому дороги. В польських кругах було переконаннє, що коли б Татари не кинули козаків, Хмельницький ще був би наробив великих діл — погромив би Потоцкого й поставив би Польщу знову на краю погибелі ²). Але коли Орда обловилась, затримати її була несила, і облишений нею Хмельницький мусів кінчати як скорше свої переговори з Лупулом і задовольнятись його обіцянками, присягами, заставниками, замість довести справу до кінця зараз і на місці. Так само мусів спішно виясняти свої відносини до польської сторони: вдоволятися дипльоматичною ліквідацією сього напруження, яке властиво вимагало оружної розправи — що й прийшла півроку пізніше, але в далеко менше сприятливих обставинах.

Очевидно були вислані посольства до всіх, кого зачіпав сей козацький похід: до Отоманської Порти, до Семигороду, до господаря Валахії ³). Маємо грамоту вислану з послами до Ракоція — “з над ріки Прута 16 вересня 1650 р.”

“Світлійший княже Семигороду, пане, пане і приятелю прешановний! Постановили ми провідати добре здоровлє світлости вашої через послів наших і незміннє бажаннє наше до всякої послуги в. світлости об'явити. Просимо через них з звичайної своєї прихильности нас обвістити, а коли трапиться якийсь неприятель — поміч подати. Ми ж також готові противстати неприятелям вашої світлости, коли б потреба зайшла, і що в. світлость накаже — вірно і щиро виконати. Що на користь чи некористь нам може бути, просимо нас повідомити. Ми ж все ширше доручили послам нашим устно переказати і просимо їм віру дати”.