Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 105

Про висоту зарібку свобідного ремісника ми маємо цїкаву, на жаль — одиноку вказівку в оповіданню про будову церкви св. Георгія в Київі, в 2-ій чверти XI в.: кн. Ярослав почав будувати сей свій патрональний монастир, але помітив, що коло нього робить щось замало робітників; тож він спитав ся тивуна — яка тому причина. Тивун відповів, що робітники не радо йдуть на сю роботу, тому що вона правительственна (понеже дЂло властелскоє): вони боять ся, що не дістануть заплати („найма”). Тодї Ярослав, аби запевнити людей, що вони дістануть заплату, казав оголосити на торгу, що за день роботи кождий має дістати по ногатї, а для більшої певности звелїв прилюдно возити гроші возами в сусїднї „комори Золотих воріт”. Тодї зібрало ся „множество дЂлающихъ” ³¹). Таким чином доброю платою за денну роботу майстрам уважала ся ногата, 1/20 гривни ³²). Зауважу, що се оповіданнє дає нам ще иньшу цїкаву вказівку — ся неохота робітників до княжої будови натякає, як часто тодї практикували ся ріжні публичні будови, де люде мусїли робити без заплати, за натуральну повинність.

В орґанїзації торговлї Руська Правда розріжняє „куплю” і „гостьбу”. Остання означає, здаєть ся, торговельні операції, що переходять за границї своєї землї, бо „гости” властиво значать купцїв, що ведуть заграничну торговлю: Р. Правда про купцїв сторонських каже: „а пришедъ гость — изъ иного города (себто князївства) или чюжоземець” (купець з чужих країв) ³³); одначе і загальне „купець” часом теж прикладаєть ся до купцїв заграничних нпр. в умові Ігоря з Греками. Спеціальна опіка права для сеї заграничної торговлї виявляєть ся в однім параґрафі Руської Правди ³⁴) — при конкурсї купця-банкрота заграничні купцї мають першенство перед свійськими: коли „гість” покредитує місцевому купцеви, не знаючи, що він уже дуже обдовжений, і сей купець показує ся неоплатним, а місцеві кредитори своїми претензіями перешкодять гостеви стягнути свої гроші, то треба продати неоплатного довжника, очевидно — разом з усїм його майном, і насамперед покрити претензії князя (як би вони були), потім гостя, а рештою мають подїлити ся свійські купцї. Подібні постанови, що дають першенство чужоземському купцеви перед свійськими, маємо і в умові Смоленська з Нїмцями ³⁵).

Иньші постанови опікують ся торговлею взагалї, полекшуючи її кредит для торговельних операцій: тим часом як звичайна позичка в сумах над три гривни вимагає сьвідків, инакше кредитор тратить свої претензії, між купцями дозволяють ся кредитові операції без сьвідків необмежно, і для попертя претензій кредитора вистає його присяга ³⁶). Друга постанова дає полекші для купця-банкрота: коли се банкротство станеть ся через нещасливу пригоду, не через недбальство купця, себто коли потоне його корабель, або пропаде товар під час війни, або від огню, то кредитори не можуть жадати конкурсу зараз — не можуть „насилити” анї продати його: купцеви даєть ся право сплачувати свої довги ратами, „бо шкода від Бога, а він сам не винен”; коли ж він збавить своє майно піяцтвом, або залїзши в карні справи („пробьєт ся”) або взагалї знищить йото своєю непорадністю (въ безумии), то він віддаєть ся на волю кредиторів — вони можуть дати йому прольонґату або зараз його продати ³⁷).

В сих постановах бачимо не тільки опіку кредиту, старання коло його розвою, але й сьвідоцтво того, що торговельний кредит був досить широко розвинений, як я то вже перше підносив ³⁸): товар давав ся в кредит навіть заграничним купцям, а операції часто вели ся на позичені гроші ³⁹).

Але кредит при тім був недешевий, судячи про ті постанови про проценти взагалї, які маємо в Руській Правдї. Вони мають на оцї ограниченнє лихви і були головно результатом народнього повстання 1113 р., тому я говорив про них з тієї нагоди ⁴⁰). З них бачимо, що при позичках великість відсотку залежала відречинця і при коротших позичках процент був вищий нїж при довших. Закон постановляв, що місячний процент може брати ся тільки при зовсїм коротких позичках: „а мЂсячный рЂзъ — оже за мало дни — поимати єму” ⁴¹). Який був той місячний процент, можемо судити з того, що при довших позичках, що доходили року, закон забороняв брати більше як „в треть”, себто 50% на капітал ⁴²); місячний процент значить був ще вищий. Мономахів закон обмежив сей процент о стільки, що допускав його при позичках не довших як два роки: хто взяв два рази по 50%, більше не міг брати проценту, міг узяти лише капітал (исто); хто взяв три рази по 50%, той не міг жадати навіть капіталу ⁴³). Нормальним річним процентом при довших позичках закон Мономаха признавав 10 кун від гривни річно: рахуючи, як то звичайно роблять, в гривнї 25 кун, се буде 40%, отже ріжниця від попереднього не велика.

Розумієть ся, не треба собі робити ілюзій, що видані в сїй справі закони — про нормальний процент і заборону вищих процентів — дїйсно знищили сї надужитя. Коли в теперішнїй полїційній орґанізації закони про лихву дуже часто зістають ся мертвою буквою та дають початок тільки до нових штучок і форм скритої лихви, то тим більше можемо ми надїяти ся сього від тодїшнїх обставин.

Незвичайно високий процент і взагалї надужитя лихварів були причиною, що церковні сфери дуже завзято виступали против лихви, уважаючи її одним з найтяжших переступів против християнської морали, перешкодою до посьвящення в сьвященство, і т. и. Про се ми будемо говорити низше, тут тільки зауважимо, що всї їх напади, хоч як гострі, були безсильними против явища, викликаною елєментарною силою економічного розвою.

З сього погляду варті уваги ті, нечисленні вправдї голоси, що мирячи ся з неможливістю знищити зовсїм „різоімство”, старали ся тільки вплинути на зменьшеннє процентової стопи. Нифонт новгородський радить сьвященикам впливати в сїм напрямі на людей: коли хто позичив по 20%, то нехай візьме тільки 12 або 16% ⁴⁴)· Анонїмне ”Сказаніє о заповЂди св. отець о покаяніи” так само радить, „коли не можуть відстати від лихви”, брати не більше як 3 куни або 7 різан від гривни, себ то 14% по принятому рахунку ⁴⁵).

В сих виводах, як бачимо, прийшло ся нам не раз оперти ся о монетну систему Руси, і я все говорив про неї з певною резервою. Се тому, що в нїй і досї дуже богато непевного і незвістного. Ми маємо два роди матеріалу: звістки писаних джерел й археольоґічні нахідки, і досї факти обох катеґорій з собою не зведені, а через те і наші відомости в значній мірі висять у повітрі ⁴⁶).

Підставою для рахунку в більших сумах була гривна срібла. Звичайно виводять се слово від „грива” — шия, отже первісно — намисто (з срібла), обруч, що міг якийсь час бути одиницею при обмінї, як вага, а потім як і монета. На вагу аж до XVIII в. гривною (або гривенкою) звав ся фунт. Але ті гривни, на які рахувалися, себто гривни монетні — міняли ся в своїй вазї, подібно як і всяка монета, й були ріжні, але здебільшого вагали ся коло півфунта: на Українї пів візантийської лїтри (що важила 3/4 віденського фунта, 24 лоти), на півночи — пів нїмецького фунта (як нїмецька марка). Така монетна гривна звала ся „гривною кун” (куни значать загалом гроші), а частїйше просто гривною, без всяких близших пояснень ⁴⁷).

Найдавнїйшою вказівкою на великість монетної гривни служить порівняннє кари 5 лїтр срібла, уставлених по закону руському в Олеговій умові, з 12 гривнами, уставленими за туж провину в Руській Правдї ⁴⁸): виходило-б, що гривна була меньша від 1/2 грецької лїтри. Розумієть ся, зрівнювати дати, роздїлені досить значним часом, буде дуже небезпечно, хоч ми дїйсно знаємо з находок гривни відповідної ваги (10-лотові). Взагалї звістні нам з українських нахідок гривни вагають ся між 10 і 16 лотами. Сї українські монетні гривни мають вид досить нефоремних, рапавих шестикутних грудок срібла, без всяких стампіль. Вони звуть ся в нумізматицї гривнами київськими, бо окрім таких гривен знаходять й инакші: в північних находках маємо гривни в формі грубих, округлих, з одного боку вижолоблених палічок, — се т. зв. у нумізматів гривна новгородська, і в формі плиток з кінцями роздавленими і розширеними — сї остатнї мають ріжні відміни, досї ще не склясіфіковані, а звуть їх гривнами понизовськими (поволжськими); але клясіфікація ся також хитаєть ся. Новгородські гривни важать коло пів фунта нїмецького (15-17 лотів).