Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 106
Коли б справдї, як показувало ся з наведеного порівняння, давня київська гривна була 10-лотова, то прийдеть ся признати, що вага її з часом збільшала ся і зближала ся до північної. Коли давнїйше вона виносила коло півлїтри візантийської (12 л.), пізнїйше важила вона коло пів фунта нїмецького (16 л.). Се можна-б поставити в звязок з ослабленнєм торговельних зносин з Візантиєю й перевагою торговлї західно-европейської, нїмецької. Але в теперішнїх часах все се ще будуть гіпотези: дослїди над археольоґічним матеріалом що йно починають ся, і в нїм ще дуже богато неясного; незрозуміле нпр. се незвичайне ваганнє ваги: часто навіть у тій самій нахідцї стрічають ся гривни важші й лекші. Все се вияснити — задача будущих дослїдів. Тут піднесу ще тільки одну вказівку з писаних джерел, що містить в собі натяк на зміни курсу давнїх грошей і на те, що в емісії їх брало безпосередно участь правительство: в грамотї Сьвятослава Ольговича (коло р. 1137) уставляєть замість десятини для епископа постійна сума 100 гривен „новыхъ кунъ” 49).
Окрім гривен срібла рахували часом і на гривни золота, але рідше; зіставало ся неясним, чи були монетні гривни золоті, чи се тільки теоретичний рахунок, при тім — чи тут треба розуміти гривни монетної ваги, як срібні гривни кун, чи се проста вага — отже фунт золота. Перед кількома роками трапила ся перша певна нахідка з золотими прутами (в Київі), які можна б уважати за гривни; але їх там було лише два, ріжної ваги, отже справа й тепер не зовсїм ще ясна 50). Відносини срібла до золота для тодїшнїх часів обраховують як 1: 12 51); але є й иньші зовсїм відмінні обрахунки.
Як меньші одиницї рахунку звістні нам з староруських джерел ногата, куна, різана і вівериця. Обчислення вартости приплоду (мабуть з XIII в.), що стрічають ся в деяких кодексах Руської Правди ширшої редакції, дають можливість уставити докладні відносини до гривни ногати й різани: гривна мала 20 ногат і 50 різан 52).
Що до куни, то тут у нас нема такої певної підстави; порівняннє ріжних сум з Р. Правди показує, що гривна мусїла мати десь між 20 і 30 кун. Найправдоподібнїйше було-б приймати щось коло 25 кун — звичайно так і приймають 25 кун у гривнї, хоч і гіпотетично. Потім маємо рахунок Нифонта (з XII в.) за сорокоусти; він рахує на гривну пять служб божих, за 6 кун одну, за 12 дві 53); звичайно думають, що тут на гривну пораховано пять служб з опустом, по 5 кун. Нарештї згадане „Сказаніє св. отець о покаяніи” можливим процентом уважає „3 куни або 7 різан” від гривни; тут, по стилїзації, 7 різан не може бути меньше 3 кун, тільки рівно або більше 54); в першій евентуальности ми мали-б в гривнї коло 22 кун (властиво 213/7, але таке некругле число неможливе), в другій рахунок 25 кун на гривну був би найвідповіднїйший. Минї він здаєть ся найправдоподібнїйшим. Зрештою прийнявши куну за 1/25 гривни мали бисьмо ту вигоду, що різана була-б половиною куни: різана — відрізок, половина куни, як рубель — відрубок, половина гривни.
Для обчислення відносин віверицї (вЂверица, вЂкша) до гривни бракує нам всякої підстави; очевидно тільки, що була се найменьша одиниця для обчислення (в перекладах вона відповідає словам мЂдница, лєпта, отже найдрібнїйшій монетї). На реальну вартість її одинока вказівка — що мала воскова сьвічка коштувала одну віверицю, „єдину вЂкшу” 55).
В археольоґічних находках маємо меньші від гривни золоті й срібні штамповані руські монети 56). Золоті одначе о стільки рідкі, що можна сумнївати ся, чи вони були коли в купецькім оборотї в значнїйшім числї і чи зайняли певне місце в монетній системі. Важать сї золоті монети коло 1/3, лота (6 ґр.); при 10-ти лотовій гривнї і пропорції 1:6 така монета була-б варта коло 10 ногат. Срібні монети, судячи по двом значним нахідкам (київській і нїжинській) і численним меньшим, були в купецькім оборотї, в значнійшім числї. Питаннє — яке місце в поданій вище монетній системі вони займали? Звичайно уважають їх різанами. При 10-лотовій гривнї різана відповідає 1/5 лота срібла; між срібними монетами є дїйсно такі. Але трудність в тім, що поруч монет сеї ваги ми маємо і тяжші й лекші (39 до 105 доль = 0,13 до 0,35 лота), і досї не переведено докладнїйших дослїдів у сїм напрямі, не уставлено, яка саме вага для сих монет нормальна і як пояснити значні відміни в вазі поодиноких монет, навіть битих тим самим штампом.
Як виглядала в дїйсности ногата, куна, вівериця, се зістаєть ся поки що невідомим. Не знаємо, чи означали вони якусь свійську монету, чи більш розповсюднену чужоземну — напр. півлїтрова київська гривна більше меньше відповідає вазї пятдесяти арабських діргомів або візантийських півмілїарезій, що відповідали таким чином різанам, а мілїарезій кунї, по прийнятому вище рахунку, хоч і не вповнї докладно 57). Нарештї деякі приймають, що ті назви — куна, ногата і т. д. означають шкірки.
З сим вяжеть ся досить заплутане питаннє про шкіряні гроші. Рубрук, що подорожував по полудневій Українї 1253 р., оповідає, що у Русинів замість монети служать кусники дорогих шкірок; пізнїйші Ляноа (XV) і Герберштайн (XVI в.) згадують, що замість монети Русини уживали головки віверок, куниць й иньших зьвірят: ще в XVIII і на початку XIX в. звістні були стемпльовані кусники шкірки, що ходили в Росії замість грошей 58). Тому декотрі припускали, що в давнїй Руси в купецькім оборотї уживали ся такі куснї шкірки в ролї, скажім, паперових грошей. Але новійшими часами теорія шкіряних грошей в науцї знаходить дуже мало довіря. Тут одначе треба розріжнити два роди можливостей — уживаннє замість грошей, як помічний спосіб обміну, цїлих цїнних шкірок, і таких куснїв шкірок конвенціональної цїнности. Остатнї могли уживати ся хиба в дуже тісних кругах обороту: кусень шкірки з стампілею (Hausmarke), прибитою там купцем чи урядником, що видавав такий кусень шкірки як еквівалент її вартости, мав значіннє вексля, і міг мати вартість в тім крузї, де був звістний видавець і його виплачальність. Цїлі шкірки мали необмежену сферу для своєї ціркуляції й мусїли при загальній бідности металю в ті часи дуже широко уживати ся в поміч грошам при всяких оборотах. Але чи мали вони, чи декотрі з них монетарну вартість, так щоб куна значила шкірку куницї, а вівериця — шкірку білки? Я-б уважав і се досить можливим, хоч відносини між такими шкірками і металєм мусїли-б значно вагати ся, отже й саме монетарне означеннє для шкірок могло-б мати лише приблизне значіннє. Трудність також і в тім, що в наших джерелах якихось виразнїйших вказівок на таке значіннє „куни” і „віверицї” майже нема 59), і наше головне джерело для монетної системи — Руська Правда нїчим не зраджує, аби рахувала на що иньше окрім срібла 60).
Примітки
1) Т. І гл. 4.
2) Лїтературу див. в прим. 27.
3) 1 Новг. c. 200. Серґєєвіч (Древности III c. 169) дав иньше толкованнє: не брати худоби, але се зовсїм неправдоподібно; де б було таке військо щоб не рушало худоби.
4) Іпат. c. 296.
5) Іпат. c. 343.
6) Слово VI.
7) Виразну згадку про голод маємо в перших роках князювання Сьвятополка, коли до княжих усобиць і половецьких спустошень прилучили ся шкоди від сарани, що появляла ся 1094, 1095 і 1103 р. (потім маємо про неї звістку під 1195 р), окрім того згадуєть ся неврожай 1193 р. (жито не родило ся — Іпат с 454). Під 1230 р. новгородський лїтописець, оповідаючи про тяжкий голод, каже „се же горе бысть не въ нашей земли во одиной, нъ по всей области РусьтЂй, кромЂ Кыєва одиного” (c. 239), треба розуміти мабуть — взагалї України, котрої показчиком для новгородських країв був київський торг.
8) Про доводи, які пробував зібрати Ключевский на доказ сильного відливу людности на північ, див. c. 151.
9) Нпр. наведений вище епізод із чудес Бориса і Глїба, або згадки Р. Правди про безправну продажу закупа в неволю.