Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 38

Ставлячи такі здогади (бо за браком докладнїйших сучасних відомостей для непевностей зістаєть ся тут богато місця, і більше як здогадом я сього й сам не назву), мусимо відповісти на питаннє: що могли викликати такі пляни Польщі на Галицьку Русь? На се питаннє зовсїм певної відповіди, розумієть ся, не може бути. Сучасні письменники підсувають далекосяглі пляни Казимиру — що він тратячи одно море для Польщі, хотїв пробити її дорогу до другого; але при трезвійшім поглядї на обставини XIV в. таких здогадів нїяк не можна ставити. Лїпше зістати ся при далеко простїйших мотивах, і власне неприхильне становище Юрия-Болєслава супроти Казимира, що з кінцем 1330-х рр. могло ще погіршити ся й перейти просто в вороже (пор. звістку про той похід Татар і Русинів в 1337 р. на Люблинську землю) могло послужити першим імпульсом до того. Заразом показували ся все виразнійші симптоми непевного становища Юрия-Болєслава на галицько-волинськім столї в його відносинах до боярства, може ще які иньші користні для Польщі обставини, і у Казимира легко могла виникнути гадка — зігнати з галицького стола свого кузена, або користаючи з замішань забрати собі його землї. (Могла тут вплинути память про полїтику Лєшка Білого, з початків XIII в., супроти Романової спадщини, й традиції про давнїйшу боротьбу за західню Русь, але то вже меньше правдоподібно). Треба було лише порозуміти ся з Угорщиною, і се було зроблене.

Супроти такого значіння сього моменту в пізнїйшій історії України було б дуже інтересно здати собі справу з відносин Юрия-Болєслава до Угорщини. На жаль, джерела тут не дають зовсїм нїчого позитивного. По тих натяках про участь галицьких князїв у внутрішнїх війнах Угорщини, про які я згадував, маємо здогади про пляни походу кор. Кароля на Русинів в 1330-х рр. — здогади оперті одначе лише на досить неправдоподібнім толкованню одної булї ⁶⁴), і потім одну лїтописну звістку, досить стару, але змістом своїм зовсїм загадкову. „Року божого 1338 коло сьвята Петра і Павла, читаємо в угорських хронїках, прийшов князь руський Лотка (вар.: Лочка) з вибраним полком своїх вояків до Вишгороду, до короля угорського Кароля, обіцюючи йому всяку приязнь” ⁶⁵). Стилїзація звістки вказувала б, що тут іде мова не про якогось галицького боярина, як думали часом, а таки князя. Чому він називаєть ся „Лотка”, Аллах знає, але коли се руський князь, то найприроднїйше приходить ся бачити тут Юрия-Болєслава ⁶⁶). В такім разї ся звістка говорила б нам, що разом з тим як укладало ся порозуміннє між Польщею й Угорщиною в справі Галицької Руси, Юрий-Болєслав — може прочувши про сї звернені против нього переговори, попробував перебити їх й перетягнути на свій бік угорського короля, зложивши йому парадну візиту, але сей маневр йому не удав ся, й угорський король зістав ся союзником Польщі й став по її сторонї в справі Галицької Руси.

З внутрішнїх відносин часів Юрия-Болєслава особливо важне значіннє мав конфлїкт, що вийшов між Юриєм і його боярами і мав великий вплив на полїтичну ситуацію того часу, остаточно закінчивши ся трагічною смертию сього князя. Ті об'яснення, які дають сьому конфлїкту джерела, кидають де що сьвітла на внутрішнї відносини взагалї. Іван Вінтертурський, переказуючи поголоски, які дійшли до нього, каже, що Юрия-Болєслава струїли „по довгих лїтах доброї управи за те, що він став розмножати число латинників і їх віру”. Ширше оповідав про се иньший сучасник — пражський крилошанин Франтішок: „сей князь, ревний до правої віри, спроваджував з ріжних країв католицьких сьвящеників і богословів, бажаючи защепити правдиву віру у Русинів і викоренити їх схизму, ті ж, жалуючи своєї віри, струїли князя і богатьох католиків позабивали ріжними способами”. Подібне каже й пізнїйший дещо Ян з Чарнкова: вбили Юрия за те, що він „хотїв перемінити їх закон і віру”. Инакші поголоски переказують записки т. зв. Траски: що Юрий „був дуже неповздержний в відносинах до своїх підданих: вязнив їх і вимагав від них грошей, відберав у них доньок і жінок та безчестив, й наводив на них иньші народности — Чехів і Нїмцїв; здаєть ся, що через такі кривди вони йому й смерть заподїяли” ⁶⁷). Отже сї поголоски, написані незалежно від себе кількома авторами, підносять такі причини незадоволення на Юрия-Болєслава: він протеґував латинство; він старав ся змінити порядки (legem) землї; він протеґував чужинцїв, Чехів і Нїмцїв, запрудивши ними землю; нарештї — він чинив насильства над людьми й жив роспустно.

Полишивши на боцї сю остатню поголоску, підозрілу своєю банальністю, та й не піддержану иньшими джерелами (Іван Вінтертурський як раз противно каже, що Юрий правив добре) — ми властиво можемо звести иньші поголоски до одної характеристики: Юрий-Болєслав роздражнив своїх підданих тим, що бувши по свому вихованню латинником і прихильником польсько-нїмецького укладу, занадто необережно став накидати латинство і нїмецькі порядки Русинам, і се привело до конспірації. Се було-б вповнї правдоподібно, а натяки на щось таке ми знаходимо і в сучасних урядових актах. Папа згадує в однім своїм листї з 1341 р. про реляцію Казимира, де той писав йому, що „схизматицький нарід руський отруїв князя руського Болєслава, сина католицьких батьків, і немилосердно позабивав иньших католиків, які були прихильні до того князя за його житя”. Як бачимо, і тут повстанню на Болєслава надаєть ся релїґійна закраска, а окрім самого Болєслава рух сей звертаєть ся й на його прихильників-католиків, по всякій очевидности — чужинцїв.

Що Юрий-Болєслав, перейшовши на православну віру, зіставав ся прихильником католицтва, в тім трудно сумнївати ся. Чутки про його прихильність до латинства були причиною, що вже дуже скоро по його приходї на володимирський стіл папа заходив ся навертати його на католицтво. Ми маємо папські листи з червня 1327 р., де він пише, що з великою утїхою довідав ся про замір Болєслава, руського князя, перейти від схизматицького грецького обряду до римської церкви, і намовляє Болєслава, аби таки дїйсно „звернув ся спасенно до сьвіта правди”, а в осібнім листї до Локєтка просить його, аби впливав на Болєслава своїми батьківськими намовами в сїм напрямі ⁶⁸). Часто висловлювано гадку, що сї листи папи були відповідею на висловлене Юриєм-Болєславом на адресу папи бажаннє перейти на латинство; але зміст папських листів на се нїчим не вказує. Так само загально прийнятий погляд, що Юрий дїйсно слїдом таки вернув ся до католицтва, уважаю безпідставним: в зацитованім вище листї 1341 р. папа, говорячи про побитих Русинами латинників ⁶⁹) — слуг Юрия, його самого зве тільки сином батьків-католиків ⁷⁰): з сього очевидно, що Юрий умер таки православним, на латинство сам не перейшов. Але звістки про його прихильність латинству через те своєї ваги не тратять ⁷¹). Інтересна з сього погляду звістка, що Юрий женячи ся з донькою Гедимина, охрестив її й весїлє справив в Плоцьку, на Мазовшу ⁷²); очевидно, він зробив се не у себе, в Володимирі, хиба з якихось спеціальних причин, і справедливо здогадують ся, що се зроблено було для того, аби вихрестити жінку не на грецьку, а на латинську віру.

В чім могли проявляти ся змагання Юрия-Болєслава „викорінити схизму” ⁷³), „змінити віру” ⁷⁴), своїх підданих, тяжко сказати, і се обвинуваченнє мабуть скорше треба вважати аґітаційним мотивом ⁷⁵). Коли сам Юрий, як ми бачимо, зістав ся при православній вірі, тим меньше міг брати ся до якихось острих способів ширення латинства; та й за слабе його становище було на се. В дїйсности мабуть се ширеннє латинства обмежало ся тим, що Юрий давав легкий приступ на Русь латинському духовенству й латинникам; з його прихильности могли користати католицькі місії, сьвященики й монахи, і католицькі кольонїсти Руси, а можливо — що він і сам спроваджував їх.

Що до протеґовання чужоземної, латинської кольонїзації на Руси, то памяткою заходів Юрия коло неї зістала ся його грамота м. Сяноку на нїмецьке право, видана в Володимирі 1339 р. ⁷⁶). В нїй надає він війтівство в Сяноку свому слузї Бартку з Сендомира, з правом на третину податків з міщан, з юрисдикцією і з иньшими вигодами звичаєм подібних надань (грамота взагалї уложена в формі звичайного надання маґдебурського права); міщанам сеї нової громади даєть ся 15 лїт свободи від податків, а ті національности, з котрих Юрий сподївав ся осадників новій громадї, вичислені так: „чи то буде Нїмець, чи Поляк, чи Угрин, чи Русин”.