Історія України-Руси. Том 3 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 96

Що до самого складу верстви лїпших людей, то в великих торговельних центрах, як Київ, по части Чернигів, Володимир і т. и., богаті купцї, промисловцї, взагалї капіталїсти мусїли в нїй займати дуже важне місце; в краях меньше торговельних ся верства мусїла складати ся головно з власників більших господарств. З рештою обидві катеґорії не могли бути докладно відграничені, й чимало, певно, тих „лїпших” належало разом до обох катеґорій.

Правною привілєґією боярства було те, що анї по них анї по їх людях князь не брав відумерщини, як брав з простих людей: коли не було у смерда сина, його майно заберав князь, по бояринї ж спадщину могли дістати доньки, коли не було сина. По боярських же людях — себто свобідних людях, що служили боярину або жили на його землї, спадщину, коли вони не полишали синів, мабуть брав боярин ⁶). Таким чином бояре були не тільки фактично, але й правно привілєґіованою верствою. Але вира за боярина була однакова з вирою всякого свобідного — 40 гривен, і тим боярин не-княжий відріжняв ся від княжого, бо за того платила ся подвійна вира.

Про звязки боярства з княжою дружиною я вже казав. Незалежно від тих звязей земське боярство взагалї мусїло стояти до княжого правительства в відносинах близьких і прихильних. Як я вже підносив, ми не помічаємо нїякого антаґонїзму або боротьби за власть між князївсько-дружинним устроєм і сими „лїпшими мужами”, що давнїйше „держали землю”. Судячи по Руській Правдї, правительство на ґрунтї суспільно-економічнім стояло вповнї по сторонї боярства ⁷); така нпр. постанова, як ограниченнє процентів, була видана після повстання 1113 р., себто була вимушена від правительства сим повстаннєм, що мало всї прикмети соціального руху: бідна міська маса кинула ся грабувати доми княжих урядників, Жидів, а в перспективі зарисувало ся грабованнє „бояр” взагалї (монастирі боярські посли, мабуть, приплели сюди більше для ефекту); боярство попало в перестрах і як найборше спровадило собі князя, аби приборкав повстаннє. Сей епізод прегарно ілюструє суспільні відносини, де княже правительство, очевидно, стоїть по сторонї плутократії й зовсїм не бавить ся в демаґоґію. Не диво, що й пізнїйший рух против князївського режіму вийшов не з більших міст, осїдків боярства, а з глухих кутів, де боярства мабуть і зовсїм не було. А як князям було тяжко зійти, з протертої традиційної полїтики союзу з боярством, показує приклад Галичини, де князї, ведучи й боротьбу з боярством, а безперечно — маючи по своїй сторонї співчутє мас, одначе нїчого не роблять для того, аби двигнути сї маси до якогось активнїйшого кроку против боярства.

Про рядове міщанство — сих ”простих людей” городів можемо сказати ще меньше як про бояр. Насамперед треба зазначити, що чисто міщанський характер могла мати людність тільки в більших городах, де були більше розвинені ремесла і торговля, а в дрібнїйших містах вона, безперечно, була переважно хлїборобська, бо сї дрібнїйші міста були тільки обгороженими селами, як ті деревлянські городи за Ольги, що „дЂлають нивы своя и землю свою” ⁸).

Ріжниця в економічнім побутї города й села виявляла ся в тім, що городи платили свою данину переважно грошима, тим часом як села давали натуралїї ⁹). З адмінїстраційного погляду город виріжняв ся від сїл тим, що не входив уже, бодай часом, у їх сотну орґанїзацію. В полїтицї горожане мали привілєґію постановляти рішення, які були обовязковими для всього округа, а мешканцї головного міста — рішення обовязкові для пригородів цїлої землї. Се давало право людям города на особливу увагу зі сторони князя: їм задавав князь нпр. всенароднї пири, а часом робив і більш реальні ґречности: нпр. Ярослав, винагороджуючи участників свого похода на Київ, дає людям з самого Новгорода по 10 гр. кождому, а селянам — „смердам” по 1 гривнї, а тільки старостам сїльським, як горожанам, по 10 гр. ¹⁰). При сильнім розвою міського елєменту в нашім суспільно-полїтичнім устрою власне сї ”люди градскиї” й репрезентували землю.

Правно і полїтично рядове міщанство було рівноправним з боярством. Що всї свобідні господарі мали однаковий голос на вічу, ми вже знаємо. Але в дїйсности по більших містах і за княжих часів мусїли мати головне значіннє голоси тих бояр, що держали землю в перед-княжі часи й тепер вели провід у громадї. Те що ми бачимо виразнїйше в пізнїйшім Новгородї, в ослаблених формах повторяло ся і у нас по більших центрах: всїм заправляли в громадї боярські партії й роди. Вище я вказав на повстаннє 1113 р. як на ілюстрацію того антаґонїзму, що істнував між сїрою міською масою й боярством. Але повстання були річею виїмковою, у звичайнім же житю ся маса стояла в залежности й послушности сьому ж самому боярству. Галицько-волинська лїтопись дала нам образок пишного боярина, що їде собі конем в одній сорочцї, й не дивить ся нї на кого, а прості люде біжать коло нього — „Галичаномъ же текущимъ у стремени єго”; сей образок пишного боярина й облесної, залежної від нього міщанської маси не далеко відбігав мабуть від дїйсности й иньших земель.

Сї відносини легко зрозуміти. Ми знаємо, як росповсюднене було по великих містах лихвярство і в які страшні лаби воно хапало своїх клїєнтів, знаємо, що ограниченнє процентів було переведено після повстання 1113 р., очевидно — під натиском тієї бідноти, що його робило; річ зрозуміла, се бідне міщанство й було предметом лихварських спекуляцій бояр. Ми побачимо далї, що ся лихва мала в результатї перехід свобідних довжників в катеґорію півсвобідних закупів-наймитів, відданих на ласку й неласку „господина”, і навіть в катеґорію холопів; але перше нїж виявили ся в таких правних формах залежности, економічна залежність мала широке поле проявляти ся в моральній залежности, й очевидна річ — що сї всї економічно залежні від боярства дрібні промисловцї, купцї, селяне були вірними слугами й партизанами своїх патронів в справах громадських і полїтичних.

Перейдїм тепер до селянства.

Відомости про нього для часу, яким займаємо ся, дуже бідні, що й не повинно нас дивувати, коли відомости про більш впливові в полїтицї верстви показали ся такими скупими. Селянство ж полїтичної ролї в сї часи не грало і для того на сторони наших історичних джерел попадало дуже рідко, а правний кодекс, бувши вірним зеркалом інтересів вищих верств, займаєть ся дуже богато несвобідними й півсвобідними клієнтами бояр і князїв, і дуже мало говорить про свобідних селян, що дуже рідко попадали мабуть перед княжі суди, маючи свою громадську самоуправу і свій суд. При тім велику трудність робить двозначність самої назви селянства ¹¹).

Терміном для свобідного селянина було смерд (смердъ, старосл. смръдъ, початок слова неясний) ¹²). Його значіннє дуже добре ілюструє оповіданнє лїтописи про походи на Половцїв 1103 і 1111 р.: похід призначав ся на весну, але тому спротивила ся дружина, кажучи, що се ненаручно смердам — може перепинити їм роботу на полї: „не веремя веснЂ воевати: хочемь погубити смерды и ролью ихъ (в другім: и ролью смердомъ)”. На се Мономах зауважив, що далеко важнїйше нїж дати можливість смердам з'орати поле, забезпечити їм взагалї спокійне від половецьких нападів господарованнє: „дивно ми, дружино, оже лошади кто жалуєтъ, єюже оретъ кто, а сего чему не расмотрите, оже начнеть смердъ орати, и Половчинъ приЂхавъ ударить смерда стрЂлою, а кобылу єго поиметь, а в село єго въЂхавъ поиметь жену єго и дЂти, и все имЂньє єго возметь и гумно єго зажжеть? то лошади єго жалуешь, а самого чему не жалуешь?” ¹³)

З сього оповідання видко, що смерди були селяне-хлїбороби, вони мешкали в своїх осібних дворищах („село єго”) й провадили своє власне господарство: цїле оповіданнє обертаєть ся коло пікловання про смердів, і нїщо не натякає, аби ті смерди працювали для кого иньшого — що то було господарство княже або боярське, де смерди були тільки робітниками.

Але слово „смерд” уживало ся і в иньшім, ширшім значінню: воно означало всїх окрім князя, всїх княжих підданих. В такім значінню нпр. Олег Сьвятославич, закликаний перед духовенство, бояр і горожан, назвав се судом „епископів, чернцїв і смердів”, так що се слово означає у нього всїх сьвітських участників проєктованого збору; так Ян Вишатич, арештувавши волхвів, питає їх: „чья єста смерда” — чиї ви піддані ¹⁴).