Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 57

Сей старий карнавал, що кінчиться «полоскозубом» в перший понеділок посту, очевидно, має теж доволі складну історію, котру досі не аналізовано скільки-небудь докладно. До нього належало, видно, і свято померших, що припадає тепер на першій неділі (часом на сирнім тижні).

Весняний цикл. Весняні обряди, колись, очевидно, ще більш багаті і різнородні змістом, ніж новорічні, дуже потерпіли під натиском християнського календаря і боротьби духовенства і адміністрації з поганством. Вони припадали на великий піст, що стояв в повнім контрасті з весняною «радістю». Через те дещо перекинулось на великодній тиждень і заціліло тут у нас майже виключно як дитячі забави молодіжи, а також як поминальні свята, дні померших. Інше приліпилось до поодиноких свят або полишилось в формі різних індивідуальних формул повитань перших птахів, перших рослин і замовлянь при тій нагоді собі на здоров’я і на щастя в господарстві. Ми бачили вже се. Переходити поодинокі свята на те, аби слідити, що до котрого прилипло, нема інтересу; краще буде попробувати відтворити загальний образ весняного циклу.

Прологом являється «стріча зими з літом», їх боротьба за панування. Вона притягнена тепер чисто механічно, назвою свята, на Стрітення: «Зима з літом стрічається». Зима каже: «Помагай-біг тобі, Літо». «Дай, Боже, здоровля», — каже Літо. «Бач, Зимо, що я наробило і напрацювало, ти поїло і попило». Вони «моцюються, котре котрого переможе», «кому іти, а кому вертатись». «Як на Стрітення тепло, перемагає літо, а якби ніде не капнула стріха, то зима мусить ще додержувати» 1.

Обрядовість сього моменту мало досліджена; можливо, що вона розгубилась, коли ся боротьба літа і зими переносилась на християнське свято. Значення, напр., «громничної» свічки, що святилася в сей день, і води — стрітенської води, що помагає особливо на «пристріт», потрібувало б іще ближчого розбору.

Дещо перейшло, мабуть, на заговинні обходи, бо при раннім великодні початок сирної неділі не раз сходився з Стрітенням. Подекуди весняні гри і пісні таки й починаються від сирного тижня 2.

Властиво ж весняний період розпочинався появою перших птахів, з початком березня ст. ст. і кінчався приблизно Благовіщенням. В ряді всяких асоціацій, підданих назвами церковних свят, сей період відкривається святом «обрітення глави Івана Хрестителя», 24 лютого ст. ст., яке в народній етимології стало святом «обернення», «оборотення». В сей день чоловік до жінки обертається, і птахи обертаються з вирія, «обертаються до нас головами, збираються летіти до нас». «Діти від хліба, а птахи до гнізд» 3.

1 Чубинський, III, с. 6. Матер. етнол., XV, с. 29. Сборн. харк., 17, с. 79.

2 Там же.

3 Чубинський, III, с. 7. Матеріали етн., III, с. 40 (Самбірщина), XV, с. 63 (Волинь); Етн. Зб., V, с. 208.

Цікаво, що сей термін докладно сходиться з календарем Карла Великого, де «весна починається» ver oritur 23 лютого.

В сім першім веснянім періоді люди крок за кроком слідять за вістунами весни, радісно стрічають їх, ворожать і кличуть весну —

От прокидається байбак, виходить з нори — на св. Євдоху, «свисне три рази та знов ляже, на другий бік; а ховрашок тільки перевернеться».

Щука розбиває хвостом лід: вийшовши рано на річку, можна се почути і побачити, і тоді можна її взяти руками. Рибалки святкують сей момент — на добрі лови.

Летять з вирію журавлі, грачі, далі — жайворонки.

Показується гоголь.

Ремез, ледве діждавшись, що земля починає розтавати, вже починає плести своє гніздо.

Зостались деякі фрагменти пісень, присвячених сим першим вістунам весни, нераз дуже гарні, але тепер зв’язані вже з іншими мотивами, в такій фрагментарній формі:

Ой вилинь, вилинь, гоголю,

Винеси літо з собою,

Винеси літо-літечко,

Зеленеє житечко,

Хрещатенький барвіночок,

Запашненький васильочок!

(Записане як замовляння. — Єф., 208).

В весняних спірках хлопців і дівчат:

Чом ти, жаворонку, рано з вирья вилетів:

Іще по гороньках сніженьки лежали,

Іще по долинах криженьки стояли?

— Ой я ті криженьки крильцями розжену,

Ой я тії сніженьки ніжками потопчу 1.

Пісня про ремеза ввійшла до різдвяного циклу, як величання дівчині:

Твоє гніздо обдирати.

Ой ремезу, ремезоньку,

Не вий гнізда на лідоньку,

Буде лідок розтопати,

Твоє гніздо забирати!

Увий собі в темнім лісі,

Не вий гнізда на opici, —

Будуть оріх оббирати,

Твоє гніздо оглядати.

В темнім лісі на opici.

Будуть горіх оббирати —

Ой ремезе, ремезоньку,

Увий гніздо на сосонці —

Сосна завше зеленіє,

Твоє гніздо рум’яніє!

Ой ремезе, ремезоньку,

Не вий гнізда на сосонці,

Будуть сосну обтинати,

Будеш її радувати 2.

1 Чубин., III, с. 110 (навожу з дрібними змінами).

2 Гол., III, 2 о., 38 і 170. Пісня вимагає реконструкції (про неї Потебня, Объясненія. c. 251): ремезові радять горіх, явір, сосну, потім за кожним деревом знаходять невигоду і дораджують оселитись у дівчини (паралель для парубка, котрому радять не ставити світлоньки ні у кого, тільки у милої). Я обмежуюсь дрібними поправками.

Твоє гніздо розтрясати.

Увий собі у дівиці,

У дівиці у світлиці,

Там їй будеш приспівати,

На «сорок мучеників» (9 ст. ст. березня) печуть з тіста пташків на честь, мовляв, жайворонків, що тоді вилітають із вирія. Се жертва весні, яка в різних формах була відома ще недавно в різних кутах слов’янства і у нас. Діти, розносячи печених «жайворонків», співають веснянки.

Головний момент сих веснянок — закликання весни — в нашій етнографії не виступає так виразно, як у великоросів, білорусів, сербів. Нема сумніву, що і у нас теж її формально кликали, виходячи на вишки і горбки, раннім ранком, на схід сонця, з сим характеристичним викликом:

Прийди, весно, прийди,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам збіжа,

Принеси нам красок (квіток).

Не в таких яскравих формах заклики: «Весно, весно красна, Прийди, весно красна» — одмічені все-таки і у нас подекуди як один з веснянчаних мотивів, що починаються то з Сорока мучеників, то з Благовіщення 1.

1 Матер. етнол., XV, с. 68.

Сим святом кінчиться, як я вже сказав, отсей перший період виглядання весни, так що він обіймає в цілості перший весняний місяць. Благовіщення й тепер уважається великим святом, але не оргіястичного, розпущеного, а навпаки — суворого, аскетичного характеру: все, що належить до зачинання, породу і т. д., обставлене різними суворими заборонами. Се свято землі, супроти котрого наказується боязький містизм, щоб його чимсь не споганити, не нарушити. Бог благословляє в сей день землю, «і всяке диханіє», або — як кажуть гуцули — він вкладає голову в землю, щоб її розгріти, і від того будиться вся живина, що спала в землі: муравлі, жаби, гади. Весна вступає в період вегетаційний. Від Воведенія до Благовіщення не можна порати землі, від Благовіщення можна працювати коло землі, — Бог благословить того дня рослини. Господар виганяє весь свій інвентар — худобу, дріб, пчіл і навіть пса на сонце, на волю, щоб чули весну, і самі на себе старались. Різні повірки, магічні акти, ворожіння, зв’язані з сею основною ідеєю: розбудження землі і скритого в ній життя.

Вегетаційні хороводи, описані вище, характеризують сей другий весняний цикл, що відкривається Благовіщенням. Кривий танець — розбуджування життєвої енергії в природі — відкриває їх. Церква се все постаралась у нас перекинути на великодній тиждень, щоб не нарушувати суворого посту сими весняними веселощами. В значній мірі се їй удалось. Хоча, як я вище згадав, дівчата подекуди ще від заговин починають співати веснянок вечерами та забавлятись, але здебільшого се перейшло на великодній тиждень (Благовіщення, як початок закличок весни, теж могло явитись як компроміс — як пролог Великодня: без того, очевидно, починали їх раніше). А що Великдень — свято рухоме, яке може припасти і на Благовіщення і на св. Юрія — стрінутись з сими двома великими весняними святами, які означають дві різні стадії наростання весняної сили, — тож коло Великодня зібралось дуже багато різних елементів з різних моментів весняної обрядовості. Наслідком же того, що се свято з дуже сильно вираженою церковною обрядовістю, передхристиянський ритуал підпав великим змінам і великому знищенню: різні обряди, які зв’язувалися з Великоднем, під натиском християнського обряду потлумили одні одних — і перед нами велика маса переважно лише дрібних фрагментів, котрі тільки порівняним методом можна буде привести до ясної системи і відтворити образ старої обрядовості — «свята весняного сонця», яким воно, мабуть, було первіснj.