Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович. Страница 65

Пішли голоси на полонинах,

По всіх царинах, та й по всіх садах,

По виноградах, по пасіченьках —

Всі полонини у цвіту стали,

Всі полонини та всі царини,

Та й усі сади, та й виногради.

Зродили цвіту по всьому світу,

А пчолоньки сі бай ізроїли,

Та на цвіт спали, медок зібрали

(Гн., с. 214; покорочую текст).

В оранці

Святий Петро за плугом ходив,

Святий Павло волоньки водив,

А сам Господь-Бог пшеничку сіяв,

А святий Ільо заволочає.

Сей варіант, очевидно, первісніший, ніж ті, де оранка Петра — Павла переноситься на яр, на весну, і заволочує св. Юрій, а посіває св. Микола: не було б рації прив’язувати до сього акту Петра і Павла, — тим часом вони всі виступають плугатарями.

Інтересних відправ, зв’язаних з сим святом, не можу вказати.

Два тижня пізніше — на св. Курика (Володимира, 15 с. с. липня) характеристичне, але мало обсліджуване свято вітра: «Сесь день святкує ся задля вітру: можна все робити, лиш коло сіна ні коло оборога, бо вітер геть порозмітує» 1. Часто се свято входить також і в серію громових, «сердитих» свят, в 20-х днях липня ст. ст., що хронологічно сходяться з святами обжинок — закінчення роботи на полі. Збіжжя, зложене в копи чи стирти, виставлене на особливу небезпеку бурі та блискавиці, тому вимагає особливої уваги для громовиків. На самбірськім підгір’ї за громові свята вважаються Гавриїл (13 липня), Тріскуча Анна (25) і Паликоп Пантелеймон (27). По інших місцях Гавриїла і Анни не знають, а святкують з сього приводу Курикові й Іллі 2. Найбільше ж популярні Ілля як громовик і Пантелеймон-Паликоп, або Палій, як володар блискавиці. Оба являються патронами обжинок.

З обжинкових церемоній найбільш інтересне дожинання поля до останньої купини збіжжя, яке зав’язується «на бороду» Волосові або Іллі, або нарешті Спасові, з різними обрядами. Парубкам, напр., кажуть пролазити через сю бороду; посівають збіжжя між стеблом, промовляючи: «Роди, Боже, на всякого долю, на багатого і на бідного»; ворожать про будучий рік, кидаючи поза себе серпи і т. д.5. Сей звичай зав’язування недожатої купини збіжжя стоїть в очевиднім зв’язку з широко розповсюдженими поза східнослов’янськими краями назвами останньої недожатої купини або останнього снопа «цапом» або «козою»: се доволі правдоподібно пояснюється як останній притулок польного духа, представлюваного в виді цапа (сатіра) 4. Деякі паралелі тому звісні і серед східного слов’янства: напр., «коза» в Словнику Даля — недожата купина збіжжя; у нас, на Волині, воно зветься «козою» або «бородою» 5. Ся назва бороди, здається, найчастіша — борода Волосова, «Ількова» і нарешті Спасова — мабуть, через закінчення обжинок і перенесення посвячення обжинкових вінків на Спаса —

Ходе Ілля по межі,

Дивується бороді.

Дивно мені

З сеї бороди...

Ой, чия ж то борода?

Да золотом улита,

Чорним шовком обвита 6.

1 Мат. етн., XI, с.і 11 і XV, с. 52. Повірки про вітер ще Сборн., 17, с. 105.

2 Мат., III, с. 48, VII, с. 264.

3 Чубинський, III, с. 226.

4 Mannhardt, Wald- und Feldkulte, вид. 1905 p. II, c. 155 дд.; Bockgestaltige Korn- und Feldgeister in Nordeuropa.

5 Матеріали етн., XV, c. 75.

6 Чуб., III, c. 227 — 8, записка з Сіверщини. «Зав’язати Іллі бороду» — в Слобідщині і Чернігівщині — Матер., VI, с. 136, Сборн. харк., 17, с. 166. Афанасьевъ, І, 464. Про Волосову бороду — Терещенко, VI, 39, Афанасьевъ, І, 697. Варіанти:

Сидить ворон на копі,

Дивується бороді, і т. д.

Ой чия ж то борода

Сріблом-злотом обвита?

Нашої пані борода

Сріблом-злотом обвита.

Не роніте рябих пір’їв по полю!

— Ой вже ми рябеє пір’я породили,

Літаючи по гороньках, по долинах.

Ой їздило пахолятко по полю,

Запрашало челядоньку до двору:

— Ой до двору, челядонько, до двору,

Не запалюй білого личка на полю..,

Перепілонька мала:

Де ся будеш ховала?

Ми пшеницю дожали,

В снопоньки пов’язали,

В копоньки поскладали.

Єдна копонька в стозі,

А друга в оборозі,

А третя в стодолі —

Нам горілка на столі.

Красним шовком обшита.

А чужої пані борода

Мочалкою обвита, і т. д.

Переспів: Ой чуй, пані, чуй, вечерять готуй.

Білоруська паралель — Шейнъ, c. 208: Сядзиць козелъ на мяжЂ, дзивуицца бородзе (рефрен: Гей борода!) А чія ж гета борода, Уся медом улита, бЂлым шовком увита, і т. д.

Образ Іллі, що вважається наступником громовикаПеруна в міфологічній уяві народу, в обрядовості виступає слабо. Цікава стать його, що проходить полями з житяною пугою в руці, відірвалась від літнього циклу і заховалась припадком в новорічних привітаннях:

Ходить Ілля на Василя [на новий рік],

Носить пугу житяную,

Куди махне, жито росте,

Жито пшениця і всяка пашниця 1.

1 Вар.: Ішов Ілля на Василя,

В його пужка житяночка,

Куди махне — жито росте (Чуб., III, о. 452, поправляю розмір).

З прегарних обжиночних пісень — коротких, але дуже експресивних (при роботі, очевидно, довга пісня не виходить) — я дещо навів вище, характеризуючи робочу пісню. Доповню ще кількома взірцями. Як пісні при докінченні жнива варто одмітити:

Журилася стодола,

Що не повна сторона,

Не журися, стодола,

Буде повна сторона!

Як ми жито діжнемо,

Сторони докладемо.

Судив нам Біг дожати,

Суди, Боже, і пожити,

Миром, в спокою, в доброму здоровлю!

Вар.: Ой зазвеніли стодоли, стодоли,

Що не повні сторони, сторони!

Ой не звеніте, стодоли,

Будуть повні сторони:

Скілько на небі зірочок,

Скільки на полі копичок!

Зіроньки небо світили,

Копоньки поле укрили!

Ой летіла сива каня по полю,

Заганяла дрібні пташки до бору;

— Ой до бору, дрібні пташки, до бору,

Потім, як поле вижато, з піснями в’ється вінок, одній з дівчат убирають його на голову, і потім уся робоча дружина іде процесією до господаря:

Наше жниво вже в кінця,

А ну ж. дівчата, до вінця!

Конець нивонці, конець,

Будемо плести вінець!

Котився наш віночок по полю,

Просився челядоньки до двору,

Возьми мене, челядонько, з собою,

Нехай же я сторононьки доповню!

Котився віночок по полю,

Просивсь у хазяїна в стодолю:

Пускай, хазяїне, в стодолу,

Вже я набувся на полу!

Вже я на полю набувся,

Буйного вітру начувся,

Ранньої роси напився!

Я недовго полежу —

Зараз на поле побіжу [на новий засів].

Зашуміла діброва,

Залящала дорога,

Хазяїнові женці йдуть,

Золотий вінок несуть!

Місяцю, місячейку,

Світи нам доріжейку,

Щоби сьмо не зблудили,

Вонойка не загубили,

Бо наш вінойко красний,

Як місячейко ясний,

Іще вищий від плота,

Ще дорогший від злота,

Іще вищий від гори,

Ще ясніший від зорі!

Наше село веселе,

Ми віночка несемо,

Не з золота — з яриці,

З назимої пшениці,

Не з золота, а з жита,

Нам горілка налита!

Сива пава літала,

Крилами двір мітала,

Сподівалася вінця

До свого гуменця,

Замітайте двори,

Застилайте столи,

Сподівайтеся вінця

До свого гуменця.

Одмічу мотиви величальні:

Несемо вам полон

І зо всіх сторон,

І з гір і з підгір’я,

На господарське подвір’я,

З подвір’я до стодоли,

З стодоли до комори,

З комори на нивоньку

В щасливу годиноньку!

Закотилось да сонечко за зелений бір,

Ми поїдемо вечеряти у багатий двір!

А в багатому дворі хліба-солі на столі —

І хліба, і солі, і всього доволі,

Вареники в маслі, горілочка в пляшці!

Розгорися, вечерняя зоре, перед ранньою стоя,

Приберися, наша господинько, перед нами, жніями.

Одінь ти куни-соболі та білі горностаї!

«Не гріють мене тиї куни-соболі, ні білиї горностаї,