Незвичайні пригоди Марко Поло - Мейнк Віллі. Страница 51

Гомін дня затих. Матео чув тільки, як десь неподалік шумувала річка та слуга з брязкотом опускав у колодязь відро. В кімнатах погасили світло.

Одна турбота гнітила Матео. Він не мав грошей. Його гаманець був зовсім порожній. Мафіо Поло дав йому двісті дукатів, щоб він купив для Ашіми коня й шовковий халат. Тепер він думав про майбутню мандрівку через зловісну країну вічної криги, що розкинулась в надхмарній високості. Чом він раніше не брав участі в торговельних операціях купців?

Матео відчинив двері до кімнати Марко.

— Ти ще не спиш?

— Сідайте, Матео, — радісно озвався юнак. — Я записую все, що мені розповів Насреддін про Бадахшан.

Матео трохи полегшало на душі.

— Ти ще станеш справжнім вченим, — сказав він. — Тільки не дуже покладайся на того дідугана. Він усе висмоктує з пальця. Що ти знайдеш тут, крім гір, річок та овець, яких ми бачили? — Матео сперся головою на руку. — Що ти скажеш про мою донечку? Хіба вона не схожа на справжню принцесу в своєму шовковому халаті? От якби ти навчив її трішки говорити по-італійськи.

— Вона слово боїться мені сказати. Коли я проходжу повз неї, вона опускає очі.

Матео ствердно кивнув головою.

— Треба мати терпіння. Ти пам'ятаєш, якою вона була? Ніби квітка, розтоптана в пилюці. Тепер вона потроху піднімається.

Марко відклав убік гусяче перо. Свічки заливали рядки літер блідим світлом.

— На відстані двох днів їзди звідси є гора Сікінан, — замислено мовив він. — Там — найкращі в світі рубіни. Варто тільки нахилитись, і бери, скільки хочеш.

Матео насторожився.

— Що ти кажеш? — його обличчя пожвавішало, очі спалахнули.

— Так воно і є, Матео. Тільки при цьому можна втратити голову. — І Марко розповів усе, що він чув від Насреддіна.

— Значить, гора називається Сікінан і до неї їхати два дні? — пробурмотів Матео й голосно додав: — Записуй усе, Марко. Капітан повинен занотовувати все, що трапиться в дорозі. Я більше не буду тобі заважати. На добраніч!

Але, перш ніж вийти, він ще раз обернувся.

— Ти повинен трохи піклуватися про Ашіму. Пообіцяй мені це. Адже ми тут довго залишимось… — Він раптом завагався. — Я не можу завжди бути з нею.

В словах Матео Марко не вловив нічого особливого.

— Гаразд, гаразд, я потурбуюся про Ашіму. На добраніч!

Грюкнули двері. Марко раптом відчув себе недобре. Все тіло в нього ніби горіло. Він загасив свічки, ліг і вкрився до самого підборіддя шкурами. Тепер йому навіть під ковдрою стало холодно. Він цокотів зубами. Але невдовзі йому полегшало і він міцно заснув.

Матео тихенько переступив поріг. В кімнаті горіла ще свічка. Дівчина лежала вже в ліжку. Побачивши його, вона удала, що спить. Але потім трохи розплющила очі і почала стежити за кожним його рухом. Чом він не лягає спати? Серце її забилося швидко й нерівномірно. Матео попорпався в своїх речах, витяг звідти якісь мішечки й гаманці, зняв з гачка свою важку шубу і поклав її поряд з іншими речами.

Ашіма від страху не могла поворухнутись. Ось велетень схопив свого меча. Тепер він здавався їй ще більшим. Крик застряв у горлі дівчини. Рабський страх стиснув її серце. Ось велетень підступив до її ліжка. Вона заплющила очі. Ось він підняв меча… Це той, що подарував їй шовковий халат, підбитий хутром… За що ж він хоче її вбити? Це, певно, лютий чарівник, а не Матео. Великий чужинець — добрий. Зараз він прийде і звільнить її.

— Матео! — вигукнула вона. Вперше в житті вона назвала його ім'я. Дівчина розплющила очі. Жахлива картина розвіялась, злого чарівника більше не було. Ашіма бачила перед собою обличчя доброго чужинця і чула його заспокійливі слова.

Матео став перед нею навколішки і відкинув їй з обличчя пасмо волосся.

— Тобі щось примарилось, кізочко? Ну, спи. Ти вже вмієш вимовляти моє ім'я? От чудово! Матео ненадовго залишить тебе. Спи. Не турбуйся, коли ранком не побачиш мене в кімнаті. Я повернуся…

Матео загасив свічку і вийшов з кімнати.

Він тихенько причинив за собою двері. Ашіма так і лишилася лежати з розплющеними очима. Тепер уже морок не лякав її. В її вухах ще й досі лунав заспокійливий голос Матео. Вона намагалася повторити його слова: «Тобі щось примарилось, кізочко?» Однак не могла второпати їхнього змісту.

Поволі спливав час. Хтось важким кроком пройшов через двір. Потім знову запала тиша. Дівчина провела рукою по м'якій хутряній ковдрі. Де подівся великий чужинець? Неспокій закрався в її душу. Чом він так пізно пішов кудись? Після напруженої верхової їзди Ашіма була дуже стомлена, і все ж таки не могла заснути. Вона чуйно наслухалася до кожного шереху. Ні. Жодного звуку, який би свідчив про його повернення.

Ашіма відкинула ковдру і встала. Вона одягла свій шовковий халат, відчинила двері і виглянула надвір. На небі блищали зірки, повний місяць заливав подвір'я блідим світлом. За зачиненими дверима спали мандрівники. Десь там була й кімната молодого пана. Чи не піти до нього? Ашіма знала, що він — друг великого чужинця. Він зрозуміє її хвилювання, з ним вона знайде спільну мову.

Ніч була холодна. Дівчина почала дрижати. Хіба ж наважиться вона зайти до кімнати молодого пана? Ашіма повернулася до себе в кімнату, сіла на постіль і непорушним поглядом втупилася в темряву. Минали години. Ашіма боролася зі сном. В пам'яті її спливали одна за одною картини — добрі й злі. Вона опустилася на ковдру. «Тобі щось примарилось, кізочко?» Невже це він повернувся? На обличчі Ашіми проступила щаслива посмішка. Сон забирав її в свої обійми.

Тільки-но почало займатися на світ, як Ашіма прокинулась. Постіль великого чужинця була порожня. Надворі чулися голоси. Конюхи вели із стаєнь коней на водопій до річки. Дівчина нашвидку вмилася біля колодязя і побігла до дверей, що вели в кімнату молодого пана. Вона стиха постукала, приклала до дверей вухо і кілька секунд наслухалася. Але турбота за Матео примусила її забути страх. Ашіма ще раз постукала і покликала молодого пана. Їй здалося, начебто вона почула стогін. Тоді вона обережно, готова кожної миті кинутись навтікача, відчинила двері.

Коли її очі призвичаїлись до напівмороку, вона побачила на постелі Марко. Він поворухнувся і застогнав. Дівчина підбігла до нього і стала навколішки.

— Що з вами, пане?

Марко не зрозумів її: дуже схвильована, вона заговорила своєю рідною мовою.

— Що з вами, пане? Ви занедужали? — спитала вона по-персидськи і приклала руку до його гарячого чола. — Принести вам води?

Дівчина хутко вибігла з кімнати і скоро повернулася з кухлем води.

— Прокиньтесь!

Марко заборсався під ковдрою. Ашіма змочила хустинку і поклала йому на лоба. В цю мить він розплющив очі, однак не впізнав її. Він бурмотів щось незрозуміле. Дівчина взяла Марко за плечі і спробувала підвести й напоїти. Та тільки-но вона його трохи відпустила, як він одразу ж упав на спину.

— Зачекайте, пане, — мовила Ашіма. — Зараз я повернуся.

Вона вибігла надвір і постукала в двері купців. Чийсь гучний голос запросив її в кімнату.

Дівчина ще не опам'яталася як слід, і тому слова ніби самі зривалися з її вуст.

— Великий чужинець… Матео… щез… Юний пан… хворий… — бурмотіла вона.

— Що ти кажеш, Ашіма? — вигукнув Ніколо Поло. — Марко хворий?

— Так, пане, хворий. В нього обличчя аж горить.

— Ти чуєш, Мафіо?

Брати поскидали ковдри й квапливо подалися за Ашімою в кімнату Марко. Схилившись над хворим, Ніколо Поло обережно підняв його голову і влив у рот трошки води.

— Марко, ти чуєш мене? Це я, твій батько. Він не розуміє мене, Мафіо! — Ніколо безпорадно обернувся до брата. — Але ж у нього розплющені очі. Що він каже?

Марко бурмотів щось нерозбірливе, повторюючи одні й ті ж самі слова.

Мафіо Поло нахилився до рота хворого і лише похитав головою.

— Він якусь нісенітницю бурмоче. — Мафіо рішуче випростався. — Треба привести лікаря. Ашіма, ти залишишся біля нього, доки ми не повернемось.