Незвичайні пригоди Марко Поло - Мейнк Віллі. Страница 81

Вісім озброєних верхівців мчали вулицею. Попереду були Марко Поло і Янг. Шість інших належали до особистої охорони Хіу Хенга.

— Ось де він, пане, — мовив Янг, показуючи на будинок.

Вершники перейшли на легку рись. Перед муром вони спинилися, зіскочили на землю і щосили загупали у ворота.

Марко Поло і Янг з мечами напоготові стояли біля входу. Охоронці сховалися в затінку муру. Вони напружено прислухались до кожного звуку. У вухах Марко гуділо. Серце його калатало, а рука міцно стискала держак меча. За цими мурами було ув'язнено Ашіму. Звідти не чути жодного звуку. Тільки пташки виспівують у гіллі. Десь у глибині саду голосно тьохкає соловей. Цей спів був нестерпним.

— Постукай ще раз! — наказав Марко Янгові.

Носильник затарабанив ногою у ворота. Раптом почулися кроки. Марко Поло поглядом дав знак Янгу. Охоронці міцніше стиснули списи і наготувалися до стрибка.

— Відчиніть ворота! — гукнув Янг. — Ми прийшли від милостивого пана Ахмеда.

Але йому ніхто не відповів. Кроки затихли. Однак напружений до краю Марко Поло відчував присутність людини за ворітьми. Більше не можна було зволікати. Держаком меча він щосили вдарив у ворота.

— Відчиніть ворота! — щосили гукнув він. — Іменем імператора!

Хтось квапливо пішов у глибину саду. І одразу ж десь здалеку виразно долинув крик Ашіми:

— Допоможіть! Я тут! Допоможіть!..

Марко Поло застромив меч у піхви і, підскочивши, вхопився за край муру, його приклад наслідували Янг і охоронці Хіу Хенга. Перелізши в сад, вони побігли до вілли. Ніхто не перестрів їх. Двері в будинок були замкнені.

— Лишайтесь тут! — наказав Марко охоронцям. — Щоб ніхто не втік.

Разом з Янгом вони проникли в дім і, проминувши кілька кімнат, потрапили до кухні. Тут вони побачили двох служників, служанку і товсту куховарку, яка без-пересталь скиглила:

— Не чіпайте нас, панове! Ми не зробили нічого поганого!

Марко Поло схопив одного з служників і витяг його з переляканого гурту.

— Де ви її заперли? — спитав він. — Іди вперед!

Служник, високий, кремезний чоловік, повів їх сходами нагору. Вони йшли довгим, напівтемним коридором. За колоною стояв Саїд. Він звик до темноти, і тому добре бачив Марко Поло, людину, за якою стежив уже вісім років, бо таким був наказ його пана. Зараз він ненавидів Марко більше ніж раніше, ненавидів, бо знав, що ніколи тепер не здійсняться його мрії про маленький будинок і спокійне панське життя. Ніколи не пробачить йому Ахмед того, що він випустив з рук дівчину. А він так безпечно почував себе у цьому будиночку. Тепер цей диявол і сюди прийшов. Ось він перед ним, за якихось п'ять кроків.

— Я йду, Ашіма! Ти чуєш мене?

З-за дверей долинув радісний голос дівчини:

— Марко, це ти?

Служник повернув у дверях ключ.

Саїд стояв беззбройний. Непрохані гості з'явилися так несподівано, що він зовсім розгубився. Ледача, одноманітна шпигунська робота приспала в ньому обережність. Нараз в коридор ввірвалося сонце. Ворог стояв перед ним, залитий яскравим світлом, високий, сяючий, його меч, глухо стукнувши, упав на підлогу.

Двері було відчинено. Марко побачив Ашіму. Вона несміливо ступила йому назустріч. Їй здавалось, немов вона піднімається на гору. На вершечку стоїть її коханий на тлі пломеніючого вечірнього неба.

Саїд, напруживши м'язи, приготувався до стрибка. Перед ним на підлозі лежав меч, блискучий, як срібло.

— Ашіма, — тихо мовив Марко. — Іди ж до мене!

Тоді вона кинулась до нього і сховала обличчя в нього на грудях. Марко міцно обняв її.

В цю мить Янг почув якийсь шерех. Повернувши голову, носильник побачив невиразні обриси чиєїсь постаті. Він підняв меч і замахнувся. Але Саїд прошмигнув повз нього і помчав униз по сходах.

Перед дверима в дворі стояли три охоронці. Саїд, наче вовк, вскочив у пастку. Він почав відбиватись, кусаючись, шкрябаючись, люто лаючись. Охоронці безжально вбили його.

В ПАЛАЦІ КРОНПРИНЦА

Вони, здавалося, в'їхали прямо у вогненне вечірнє небо. Червоне світло осявало їхні постаті. Ашіма сиділа поперед Марко на коні. Вони їхали на чолі невеличкого загону. Одразу ж за ними сопів Янгів кінь. Замикали загін чотири охоронці Хіу Хенга.

— Ти ще й досі боїшся, Ашіма? — стурбовано запитав Марко.

Повз них пролітали придорожні дерева. Зелене вруно на полях хвилювалось од вітру. Небо поволі згасало. Перед вершниками вимальовувалось місто: безладно розкидані по рівнині будинки й хижки, надмогильні пам'ятники і жертовники для добрих і злих духів.

Марко Поло відчував неспокій. За хвилюючими подіями останніх годин він мало не забув про важке і водночас величне завдання, поставлене перед ним. Він обіцяв смерком зустрітися з Хіу Хенгом, і тому з тривогою чекав першого удару дзвону, який мав сповістити всіх, хто забарився за містом, про те, що скоро буде зачинено міські ворота.

— Марко, я вже не боюсь, — радісно сказала Ашіма і сперлася на його руку. — Ох, я б убила його!

«Маленька моя», з ніжністю подумав Марко і водночас відчув, як у грудях його піднімається, аж подих перехоплює, глуха ненависть до Ахмеда.

Небо посіріло.

— Ти завжди мовчиш, — з легким докором мовила Ашіма.

В цю мить Янг підігнав коня і порівнявся з ними.

— Онде бачите, пане, паланкін? — сказав він. Марко Поло розгледів закритий паланкін під охороною восьми солдатів.

— Що з тобою, Янг? — здивовано запитав Марко Поло. — Чому ти такий схвильований?

— Я загинув, — прошепотів Янг. — Вони знайдуть мене, де б я не сховався.

— Я тебе не розумію, говори ясніше, — нетерпляче сказав Марко.

— Це паланкін міністра Ахмеда, пане, його несуть у віллу над річкою.

Марко натягнув повід. Кінь відкинув назад голову і, гарцюючи, спинився.

— Ти не помилився? — спитав Поло.

Паланкіна вже не було видно. Тепер не можна було гаяти жодної хвилини. У віллі двоє людей залишились наглядати за слугами. Якщо їх не попередити про небезпеку, вони загинуть. Кого ж послати туди? Янга? Чи доручити цю справу комусь із охоронців.

Марко Поло помахом руки підкликав до себе одного з них, мовчки оглянув його і нарешті сказав:

— Їдь назад! Ти повинен перегнати паланкін з вісьмома вершниками, але дивись, щоб вони тебе не помітили. Скажи нашим, щоб вони негайно пішли з будинку. Тільки не вулицею, а понад річкою.

Охоронець кивнув головою.

— Увага й послух! — відповів він і підвівся в сідлі.

— В паланкіні сидить міністр Ахмед, — подумавши, додав Марко.

— Розумію, пане! — мовив верхівець. Повернувши коня, він швидкою риссю подався до вілли.

Пролунав удар великого дзвона. Постать вершника розтанула у вечірніх сутінках.

— Краще б ви послали мене, пане, — озвався Янг, який уже подолав свій страх.

— Ти поїдеш зі мною, Янг. Ти мені ще будеш потрібний.

Вони рушили далі. Перед ними білів міський мур з великою баштою над ворітьми. Ашіма мерзлякувато звела плечі і вчепилася в руду гриву коня. «Ти завжди мовчиш». Нащо вона так сказала? Ще не минула небезпека, а вона вже заважає йому своїми нікчемними думками.

Охоронці на воротях пропустили загін Марко. Людський потік, що вливався в місто, розтікався по численних вуличках і завулках. Погоничі розпрягали перед тавернами своїх віслюків, коней і мулів. Дрібні торговці вантажили на візки свій крам і парасольки від сонця.

Марко спробував уявити, як діятиме Ахмед, дізнавшись про невдачу свого задуму. Перш за все, треба сховати десь у безпечному місці Ашіму — адже властолюбний міністр не спиниться тепер ні перед чим.

Марко пришпорив коня. На перехресті охоронці Хіу Хенга відокремились од нього. Марко з друзями дивилися вслід вершникам, аж поки їхні постаті не зникли в темряві.

Марко Поло розмірковував, чи не попросити йому Хіу Хенга, щоб той узяв Ашіму до себе. Що буде, коли їх спіткає невдача? Ашіма сиділа попереду, навіть не здогадуючись про його роздуми. Вона дрімала, спершись йому на руку. Хвилювання виснажило її. Марко пришпорив коня і звернув у бічну вулицю до свого будинку.