Сліпота - Сарамаго Жозе. Страница 38

Озброїлися вже відомою нам зброєю, повисмикуваними з ліжок залізними шворенями, що їх можна було застосовувати як важелі і як списи, залежно від того, будуть задіяні сапери чи штурмові загони. Старий із чорною пов'язкою на оці, який, схоже, одержав у молодості кілька уроків із військової тактики, нагадав усім, що треба триматися купно, відчувати лікоть сусіда, і якщо обертатися, то всім в один бік, бо це єдиний спосіб не перебити своїх, і що вони мають напасти в цілковитій мовчанці, щоб атака стала для них абсолютною несподіванкою, Роззуймося, запропонував він, Бо після битви буде важко знайти свої черевики, погодився хтось, а інший прокоментував, Черевики, що залишаться без хазяїна, будуть черевиками покійника з тією різницею принаймні, що в нас їх завжди хтось забере собі, А що ти мав на увазі, коли сказав про черевики покійника,

В одному прислів'ї чекати черевиків покійника означає не чекати нічого, Чому, Бо черевики, в яких закопували мерців, були виготовлені з картону, цього було досить, бо душі, як відомо, не мають ніг, Я хотів би наголосити ще на одному пункті, втрутився до розмови старий із чорною пов'язкою на оці, шестеро з нас, ті шестеро, які почуватимуть у собі силу, коли ми туди підійдемо, мають запхати ліжка досередини, щоб ми всі могли увійти, У такому разі нам доведеться покинути шворні, Думаю, не треба їх кидати, вони згодяться нам як важелі. Старий із чорною пов'язкою на оці зробив паузу, а тоді сказав із похмурими нотами в голосі, Головне триматися всім разом, якщо розсіємося, ми чоловіки пропащі, І жінки, сказала дівчина в чорних окулярах, ти не забувай і про жінок, А ти теж підеш, запитав старий із чорною пов'язкою на оці, ліпше ти туди не ходила б, А чому ти так думаєш, Бо ти надто молода, Тут не має значення ані вік, ані стать, тому не забувай про жінок, Ні, ні, не забуду, голос, яким старий із чорною пов'язкою на оці промовив ці слова, які, здавалося, належали іншій розмові, проте наступні стосувалися вже цієї ситуації, Чого я тільки не віддав би, якби котрась із вас могла бачити те, чого ми не бачимо, й вела нас правильною дорогою, спрямовувала наші списи точно в горлянки наших ворогів, так само точно, як це зробила та, інша, Ти надто багато хочеш, один раз не повторюється, а крім того, звідки ми знаємо, що вона не лежить десь мертва, адже відтоді ми нічого про неї не чули, нагадала йому дружина лікаря, Жінки відроджуються одна в одній, чесні відроджуються в повіях, а повії — в чесних, сказала дівчина в чорних окулярах. Після того, як вона це сказала, запанувала тривала мовчанка, для жінок усе було сказано, а чоловіки наперед знали, що потрібних слів вони не знайдуть, хоч би як їх шукали.

Вони вийшли з палати вервечкою, шестеро найсильніших ішли попереду, як і було домовлено, серед них лікар і продавець аптеки, за ними йшли інші, кожен озброєний шворенем, висмикнутим зі спинки ліжка, така собі бригада списоносців, виснажених і обшарпаних, коли переходили через вестибюль, хтось випустив із рук залізного швореня, який загримів на плитах, мов кулеметна черга, якби бандити почули це торохтіння й зрозуміли, що ми до них ідемо, нам був би кінець. Нікого не попередивши, навіть чоловіка, дружина лікаря вибігла наперед, подивилася вздовж коридора, потім повільно прослизнула попід стіною й наблизилася до входу в палату, там зупинилася й стала дослухатися, і їй здалося, що голоси в палаті не були стривожені. Вона швидко повернулася й повідомила про це всіх, і наступальний загін рушив далі. Попри повільність і тишу, в якій рухалося військо, пожильці двох палат, які сусідили з бастіоном бандюків, знаючи, що має відбутися, попідходили до дверей, щоб ліпше чути галас і гамір битви, яка незабаром почнеться, і деякі з них, збуджені запахом пороху, який мав спалахнути, вирішили в останню мить приєднатися до нападників, дехто навіть устиг повернутися до палати й виламати там із ліжка залізний шворінь, і тепер тих, котрі йшли на приступ, було вже не сімнадцять, а принаймні удвічі більше, таке підкріплення навряд чи принесло б радість старому з чорною пов'язкою на оці, але він так і не довідався, що командує вже двома полками замість одного. Через кілька вікон, які виходили на внутрішнє подвір'я, до коридору вливалося останнє світло дня, сіре, напівмертве, яке швидко згасало, уже провалюючись у чорний і глибокий колодязь ночі. Якщо не брати до уваги того невигойного смутку, спричиненого сліпотою, від якого досі непоясненно страждали сліпці, то треба віддати їм належне, вони мужньо протистояли меланхолії, яка була навіяна цими та подібними атмосферними явищами, безперечно, відповідальними за численні акти розпачу, які мали місце в ті далекі часи, коли ще не втратили можливість бачити. Коли дійшли до дверей проклятої палати, темрява стала вже зовсім густою, і дружина лікаря не змогла розгледіти, що ліжок, які утворювали бар'єр на дверях, було вже не чотири, а вісім, тобто вдвічі більше, як і тих, що атакували, проте з набагато гіршими наслідками для останніх, як незабаром стало очевидно. Старий із чорною пов'язкою на оці крикнув, Нумо, це був наказ, бо він чомусь не пригадав класичного, На штурм, а може й пригадав, але йому здалося безглуздим ставитися з такою воєнною пошаною до бар'єру, утвореного з брудних ліжок, що кишіли блохами та клопами, з матрацами, які прогнили від поту й сечі, з ковдрами, які перетворилися на ганчірки і змінили свій сірий колір на всі ті кольори, якими прикрашає себе мерзота, про це наперед знала дружина лікаря, проте в цій темряві вона нічого не побачила й навіть не помітила, що барикада була значно укріплена. Сліпі наступали, як архангели, в ореолі власного сяйва і з розгону вперлися в перешкоду своїми шворенями, як їх було навчено, але ліжка не захиталися, а треба сказати, що сили тих, котрі йшли попереду, мало переважали сили тих, котрі йшли за ними, й ледве утримували свої списи в руках, почуваючи себе, як той, хто колись ніс свого хреста на спині, а потім мусив чекати, коли його підіймуть на нього. Тиша урвалася, тепер кричали ті, що були зовні, почали горлати й ті, хто був у палаті, либонь, ніхто до сьогодні не звернув уваги на те, як жахливо кричать сліпі, схоже, вони кричать, самі не знаючи, чому вони кричать, ми хочемо сказати, щоб вони заткнулися, й самі тоді починаємо кричати, але ми не сліпі й тому не спроможні перекричати їх, принаймні доти, доки самі не осліпли. Отож у коридорі лунали нестямні крики, одні кричали тому, що атакували, інші тому, що оборонялися, і зрештою нападники, в розпачі від того, що їм не вдається відсунути ліжка, випустили з рук і кинули на підлогу свої шворені, й усі налягли на один, принаймні ті, яким пощастило пропхатися в отвір дверей, а ті, що опинилися збоку, натискали на спини тих, що були попереду, вони штовхали, штовхали, і здавалося, скоро вони здобудуть перемогу, ліжка вже трохи посунулися, коли раптом, без будь-якого попередження чи погрози, пролунали три постріли, то був сліпий рахівник* який стріляв не вгору. Двоє з нападників упали поранені, інші швидко поточилися, наштовхнулися на поранених і попадали, відлуння від стін коридору підсилювало безумні крики, тепер уже кричали й у інших палатах. Темрява стала майже непроглядною, неможливо було зрозуміти, у кого влучили кулі, звичайно, можна було запитати з відстані, Скажіть, хто ви такі, але так робити не годилося, до поранених треба ставитися з чуйною повагою, підходити до них із милосердним співчуттям, класти долоню їм на голову, якщо тільки з нещасливої випадковості туди не влучила куля, потім тихо запитати в них, як вони себе почувають, сказати їм, що все буде гаразд, що зараз прибіжать санітари з ношами, й нарешті, дати їм води, але тільки в тому випадку, якщо їх поранено не в живіт, як наполегливо рекомендується в підручнику з першої допомоги, Що ми тепер будемо робити, запитала дружина лікаря, на підлозі залишилися двоє, у кого влучили кулі. Ніхто не поцікавився, звідки вона знає, що їх двоє, адже пострілів було три, не кажучи вже про рикошети, які також могли влучити в людей, Ми повинні їх витягти звідти, сказав лікар, Ризик надто великий, невпевнено промовив старий із чорною пов'язкою на оці, який щойно пережив глибоке розчарування, адже його тактика штурму закінчилася катастрофою, якщо вони побачать, що туди повертаються люди, вони знову почнуть стріляти, він зробив паузу і додав, зітхаючи, Але поранених треба забрати, особисто я готовий іти, Я теж піду, сказала дружина лікаря, небезпека буде меншою, якщо ми наблизимося до них поповзом, але необхідно витягти їх звідти якомога швидше, перш ніж ті, хто всередині встигнуть зреагувати, І я з вами, сказала жінка, яка нещодавно промовила, Куди підеш ти, туди і я піду, ніхто з тих, хто чув цю розмову, не здогадався підказати, що дуже легко з'ясувати, кого поранено, хоч поки що невідомо, поранено їх чи вбито, поки що ми цього не знаємо, але досить було, щоб кожен сказав, Я піду або я не піду, ті, хто промовчить, і будуть ними.