Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович. Страница 130

Детальне повідомлення про ті сенсаційні дані, які мені вдалося одержати у Гаузнера, я надішлю після того, як буде завершено сьогоднішню операцію. Я прошу вас висловити думку про можливість залучення до роботи для виявлення нацистських злочинців і всієї їхньої сітки — не тільки в Іспанії, а й у всьому світі — тутешніх республіканців, яким властива традиційна ненависть до гітлеризму. Мушу зауважити, що чимало з них відчувають потяг до комуністичної ідеології. Чи можливе співробітництво з ними в операціях проти нацистів? Я прошу зафіксувати всіх, через кого проходитиме телеграма, поки її не покладуть на стіл Макайру, щоб можна було почати розслідування, пов'язане з виявленням німецької агентури у Відділі розвідки. Роумен».

Ну, що, Макайр, посміхнувся Роумен, важко тобі буде відповідати на цю телеграму, га? Вона ж прийде до тебе по щаблинах, короткий зміст цієї інформації буде записано в реєстр, про неї напевно доповідатимуть великому начальству, бо йдеться про можливу зраду когось із працівників Відділу розвідки. Очевидно, ти зможеш довести, що тобі підсовували липу про ситуації в Латинській Америці і тамошній німецькій агентурі, яку ти навіщось надіслав мені. Хто саме гнав тобі цю липу? Чи перевіряли її? Хто перевіряв? За чиїм дорученням? А коли перевіряли, то чому існує абсолютне довір'я до джерела інформації? Так назви його, назви!

Блискавка вже надійшла до тебе, Макайр, викручуйся тепер. А ця надійде пізніше, тоді, коли Кріста розповість мені все, що мусить розповісти, Джонсон витопче цих трьох нацистів, а Штірліц допоможе провести очну ставку між Гаузнером, мною й Крістою. Гаузнер не може не з'явитися тут, і я розумію, навіщо вони його сюди послали… «Сховаюся від арешту»… Розкажіть вашій тьоті… Він шукатиме зустрічі зі мною, щоб поставити всі крапки над «і», але Еронімо зробить так, що знайду його я. І коли все це відбудеться, я пошлю докладний звіт про те, що мною було зроблено: можете робити що вам заманеться, а я веду свою боротьбу з нацистами, і я її вестиму, аж поки не здохне останній нацист у помийній ямі. Ви можете робити те, що вважаєте за потрібне, а я всі ці місяці робив те, без чого не можна жити на цій землі, бо багато чого можна простити, а от тільки гітлеризм простити не можна. І я правильно робив, що гнув своє і діяв за своїм планом, не надсилав його вам на затвердження. Я робив правильно, тому що я виявив тутешню нацистську сітку, а згодом я зроблю це ж і в Латинській Америці, і я знаю, як я це зроблю…

… Спустившись униз, Роумен зайшов до невеличкої заскленої кімнати чергового, ще раз уточнив у транспортному довіднику точний час (якщо в Іспанії можна говорити про такий), коли прибуває автобус із Севільї, експрес «Сур-Норте», і почав гортати товстий зошит (схожий на той, у який батько записував надої його племінних корів), в якому було зареєстровано адреси й телефони дипломатів, співробітників військового аташату, представників преси та керівників провідних фірм, акредитованих при міністерстві економіки.

Він повільно водив пальцем по іменах, примушуючи себе бачити обличчя кореспондентів ЮПІ, Ассошіейтед Пресе, «Лук», «Кольєрс», «Нью-Йорк таймс», «Вашінгтон пост»; він вірив у фізіогностику, йому завжди здавалося, що людина з відкритим, гарним обличчям не зробить підлості, це можуть тільки тонкогубі, щербаті потвори; фізичний дефект у чоловіків подібний до духовної травми жінки, після якої та пускається берега; людину з неприємною зовнішністю охоплюють такі ж бажання, як і того, кому природа дала сильне тіло й привабливе обличчя; однак якщо симпатична (зовні) людина живе без комплексів, то потвора вже з дитинства починає розуміти: домогтися свого зможе лише хитрістю й обманом, змійством, одним словом. (Якщо, звичайно, не йдеться про незвичайний характер, обдарований талантом чи просто яскраво вираженою здібністю — в математиці, музиці, поезії, фінансах.)

Роумен одразу зрозумів, що до Ліпишця він не дзвонитиме; дуже молодий, ие воював, з бідної сім'ї, тому не мав природженого потягу до незалежності мислення і вчинку, безупинна оглядка на тих, від кого залежало та н понині залежить його майбутнє; Едмонд Скулбрайт з АП був непоказний, лисий, з відстовбурченими вухами й неприємним запахом — від нього завжди смерділо потом і затхлою білизною, що зберігалася у вологому приміщенні; до того ж він расист; чомусь усі расисти смердять затхлістю та ще. в цих миготливі очі, як у клімактеричних жінок; Пік з «Вашінгтон пост» подобався Роумену, славна людина, воював, привабливий з виду, але його газета аж надто близька до адміністрації, йому буде непросто надрукувати в завтрашньому номері своєї газети, що конче потрібно опублікувати після того, як закінчиться розмова з Крістою, — вона головний свідок Пола; вона й Штірліц; вона — важливіша, її свідчення будуть (не мають права не бути) нищівні: «організація», яку очолює генерал Гітлера, почала розгортати свою агентурну сітку в світі, працює проти американців, використовуючи провокацію як метод діяльності; вона розповість про Гаузнера, про загибель її батька й про те, що сталося з Олафом Лі; вона скаже все про те завдання, яке тепер їй доручив Гаузнер, а вже потім усе це, та й не тільки це, прокоментує він, Роумен; відступати нікуди; все одно йому доведеться піти з державної служби, бо він не має наміру кидати Крісту, він любить її, і вона буде з ним. Завжди. До кінця днів його.

А вона цього хоче? Роумен почув у собі це запитання, але навіть не став відповідати на нього; воно здалося йому набридливим, як осіння муха, і таким же приреченим; він зараз відчував себе зосередженим і цілеспрямованим; я одружуся з нею тут, у Мадріді, вирішив він, Кріста візьме моє прізвище, і її не наважаться не пустити в Штати; Грегорі Спарк знайде мені місце в Голлівуді, не помру з голоду, та й потім, у нас поки що немає дітей, тільки ті бояться матеріальних труднощів, хто відповідає за життя, яке дали маленьким істотам, котрі не можуть постояти за себе. Відіб'ємося, сказав він собі, мусимо відбитися. Коли всі мовчать, повинен же знайтися хтось один, який скаже правду. І ця правда не має бути приблизною — тоді її легко ошельмувати й висміяти. Ні, сказати треба так і те, що примусить подумати тих, хто хоче посадити на лаву ганьби Брехта й Ейслера, а для цього працюють пліч-о-пліч з ве-ренами й гаузнерами, який чомусь зразу ж після того, як я його вичислив, знайшов і зламав, виявився не просто нацистським злочинцем, а «російським агентом», до того ж його люди «часто навідувалися в Голлівуд», — он куди повернув мій давній друг Макайр. Він вважає себе тонким і розумним, але він не такий уже розумний, яким хоче бути, він просто дурень, бо мислить, наче котить по рейці, — прямо-прямо, ух, як прямісінько, а в світі немає нічого абсолютно прямого, все різноспрямовано.

… Роумен зупинився на Олександрі Вутвуді з Чікаго, саме він підтримував зв'язок з Ерлом Джекобсом на прохання директора ФБР Гувера; по-перше, статечний, сивий і добродушний, а по-друге, на відміну від Ліпшиця і Скулбрайта, говорив що думав, а Роумен вірив таким; мовчуни здавалися йому людьми, які щось завжди приховують у собі, боячись проговоритися після двох добрячих склянок віскі, а коли людина змушена щось приховувати, вона ніколи не наважиться на відчайдушний вчинок, побоїться, гирі таємниці не дозволять їй ступити в порожнечу.

Роумен зняв телефонну трубку, щоб подзвонити Вутвуду, але зразу поклав; телефонні розмови посольства фіксуються, подзвоню з «Дона Піо»; а який же Ерл Джекобс, га?! Ну, ITT, ну телефонно-телеграфна корпорація! Тільки чому він наважився так підставити себе? Чому він пішов на те, щоб відкритися? Як він дізнався, що я дома?

— Дуже просто дізнався, — відповів Штірліц. — Було б смішно, якби він не знав про це: в нього ж працює Кемп, а він сам раз у раз літає в Мюнхен. Інша річ, тут ваша правда, чому він відкрився? Знаєте, я відчув ендшпіль, коли ми тільки зустрілись. Ви мені нічого не говорили і, мабуть, маєте на це серйозні підстави, але я відчуваю наближення кінця партії, Пол. У цьому розумінні я немов барометр, зрідка помиляюсь.