Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович. Страница 34

Пол Роумен старанно вивчив текст, дещо його здивувало, і він виписав на окремі аркушики кілька фраз, прочитав їх окремо від усього тексту ще раз і відправив у Вашінгтон шифротелеграму такого змісту:

Прочитавши телеграму, Макайр знову згадав Пола, його гірку історію, поставився до його позиції з поблажливим розумінням; зрештою, життя буде неповне, якщо вилучити з нього ідеалістів, відданих тій ідеї, котра яскраво освітила їхнє життя в минулому; в усякому разі, їхня інформація завжди визначається добросовісністю, а той перекіс у минуле, який, безперечно, буде в ній, цілком піддається коректуванню на підставі вивчення документів, що так чи інакше надходять від усіх інших служб сюди, у Вашінгтон, й розшифровуються у тому відділі, до якого входять люди, дібрані тепер з усією ретельністю, — абсолютні однодумці, якісно нова команда.

Та коли став відповідати Роумену, Макайр зрозумів, що відповісти не так просто, бо запитання виконуючого обов'язки резидента вимагали цілковитої ясності; Роумен з тих, хто не задовольниться малопереконливими формулюваннями; зрозуміло: він вірний ідеям Рузвельта, але усувати його з Мадріда лише через цей один факт недоцільно, адже він займав досить незначну посаду і не мав права на самостійні рішення, а його героїчне минуле було надійною гарантією шанобливого до нього ставлення тих, хто так чи інакше брав участь у битві проти коричневого страховиська.

Чим довше Макайр роздумував про цю ситуацію, тим складнішою вона йому вимальовувалась; найбільше він побоювався зв'язків своїх співробітників з людьми преси; у разі звільнення є можливість почати скандал, та й не всім у колі журналістів подобається новий курс Трумена.

Так, звичайно, далі роздумував Макайр, цей самий Роумен незначна фігура в системі департаменту, проте через посаду його допущено до таких матеріалів цілком секретного характеру, аналізуючи які можна скласти очевидну картину поступового коригування зовнішньополітичного курсу уряду. Тому, перш ніж відповісти в Мадрід, Макайр звернувся до своїх друзів з проханням перевірити зв'язки «чудового хлопця, тямущої людини, серйозного розвідника, героя боротьби проти нацизму» в одному лише плані — чи не дружить він з тими, в кого язик довгий та ще й до того ж погано тримається за зубами.

Відповідь, яка надійшла через два тижні, насторожила Макайра, бо з неї випливало, що Пол Роумен не тільки підтримував дружні зв'язки з світом преси (з братами Олсопами, Ліппманом, Солсбері, Стівенсом, Уїтні), не тільки й досі дружить з колишнім співробітником ВСС Грегорі Спарком, якого звільнили з системи через підозру в лівих настроях, а й сам дійсно був учнем марксистського професора Кана.

Коли Макайр на черговому ленчі зустрівся з Даллесом (він навмисне вступив до клубу братів, щоб зустрічі були виправдані й не викликали запитань у заздрісників і відкритих противників могутньої сім'ї) і розповів йому про те, що сталося, Аллен з відповіддю не поспішав, довго попихкував своєю люлькою, часом поглядав на співрозмовника чіпким вивчаючим поглядом («Будь проклята моя безмежно любима професія, — говорив він, — і її закон: коли хочеш вірити, нікому не вір»), потім, поклавши люльку на стіл, біля чашечки міцно завареного жасминового чаю, сказав:

— Даремне панікуєте, Боб. Цей Роумен, скільки я його пам'ятаю, прекрасний хлопець. Попросіть-но його скласти довідку на всіх тих нацистів, яких він витоптав у Іспанії. Покажете її мені, може, щось підкажу, все-таки я тримаю в голові тисячі німецьких імен, — а там і вирішимо, що робити., Напишіть йому, що розгорнуті рекомендації надішлете після вивчення всіх, кого він вважає за потрібне залучити джерелами інформації, і тих, спілкування з якими може завдати шкоди, — він торкнув себе пальцем у груди, — престижу цієї країни.

… Коли Роумен прислав таку довідку, Даллес забрав її на ніч, зробив фотокопію і запитав — по відомих лише йому одному каналах — генерала Гелена про всі ті імена, які згадував Роумен, попередивши, що цю роботу необхідно провести в обстановці виняткової секретності і що ніхто з його, Гелена, американських контактів про це не повинен знати — ні за яких обставин.

У відповіді, підготовленій Геленом, було дано установчі відомості на сімнадцять чоловік, про які згадував Роумен; також повідомлялося, що «доктор Брунн» насправді співробітник розвідки Шелленберга, відомий під прізвищем Бользен, але в всі підстави думати, що це його псевдонім; справжнє ім'я Бользена — Брунна з'ясовується.

Даллес подякував Геленові, попросив його скласти розширену довідку на доктора Зоммера, Кемпа і Брунна — Бользена, які зацікавили його, зустрівся з Макайром, порекомендував йому, як краще відповісти Роумену, і перевів розмову на останні фільми, що привезли у Штати з Франції:

— Там настає щось якісно нове, повірте моєму чуттю. Чи виявиться Голлівуд спроможним сказати своє слово в новій обстановці, ось що мене бентежить…

Потім він смішно прокоментував останній бейсбольний матч між «буйволами» й «техасцями», упевнено назвав майбутнього чемпіона, порекомендував Макайру їсти щоранку терту редьку з маслиновою олією, додавши, що це робить печінку бастіоном здоров'я, і, попрощавшись, поїхав до себе в Нью-Йорк, умовившись про наступну зустріч через тиждень на прем'єрі «Петрушки» великого Стравінського…