Експансія-I - Семенов Юлиан Семенович. Страница 35

Цю телеграму, записану Макайром зі слів Даллеса, було побудовано на тому тотальному недовір'ї, якого зобов'язана була дотримуватись нова розвідувальна служба країни; Даллес знав, що робив, бо в свій час він звернувся до Гелена з особистим проханням — знову ж таки обминаючи всі офіційні канали — налагодити спостереження за зв'язками резидентів «рузвельтівської команди»; пропозиція Макайра почати контакт з Брунном — Бользеном передбачала дію, а розвідник ні в чому так не проявляється, як у дії, його всього видно наскрізь, наче голенького, бери — не хочу!

Не знав Макайр і того, що Даллес уже домовився з директором ФБР- Гувером про початок роботи по всіх тих резидентах, які додержувалися «старого курсу». Але він добре запам'ятав зауваження Даллеса, кинуте мимохідь: «Якщо раптом Гувер зацікавиться Роуменом, захищайте його коректно, стримано, я допоможу зробити так, щоб про вашу пропозицію дізналися в державному департаменті: там не люблять ФБР і цінять тих, хто не боїться захищати своїх».

… Однак, комбінуючи й граючи, затіваючи складні інтриги, підставляючи Макайра Гуверові, зіштовхуючи лобами державний департамент і служби Мюнхена, Даллес не знав, що й Гелен вів свою партію, і не збирався «вивчати» Кемпа, як і багатьох інших у різних країнах світу, бо той був резидентом «організації» генерала в Іспанії, користувався його цілковитим довір'ям і безмежною підтримкою.

Не знав Даллес і того, що Гелен, відчувши його певний інтерес до Брунна — Бользена, дав Кемпу вказівку налагодити стеження за цією людиною, оскільки, як писав він, треба чекати підходу до нього представників відповідних служб, а це «дасть нам можливість простежити на ділі, як працює американська розвідка в третіх країнах, а конкретно в тих, де живе багато вигнанців, які ще не змогли визначитися в суспільному житті і яких досі ніяк не використано на благо майбутнього Німеччини».

Саме ця вказівка Гелена й змусила Кемпа ще уважніше придивитися до Брунна — Бользена і звернутися в Мюнхен з проханням зібрати всі можливі дані про «об'єкт», тому що, писав він, можуть бути зовсім несподівані повороти справи, якщо, звичайно, дозволити собі розкіш довіритися — на цій фазі — почуттю, а не об'єктивним даним.

Гелен прочитав повідомлення Кемпа, сказав Мерку, що не слід довіряти почуттю, але порадив не випускати Вруна — Бользена з поля зору, чого чорт не втне, коли бог спить…

6

«Едгару Джону Гуверу.

Федеральне бюро розслідувань

Дорогий Учителю!

Ви навіть не уявляєте, який приємний мені був Ваш дзвінок!

Мушу признатися, що саме у Вас (я завжди пам'ятаю про щасливі години, проведені разом з Вами в роботі проти гітлерівських шпигунів) я навчився доброзичливості, яка притаманна Вам у ставленні до людей, незалежно від того, на яких щаблях ієрархічної градації вони стоять.

Ніколи не забуду, як Ви сердито й по правді шпетили мого нинішнього боса Нелсона Рокфеллера і водночас покірно вислухували докори прибиральниці, яка гнівно сварила Вас за те, що після наради у залі лишається так багато тютюнового попелу на килимах…

Я, взявши з Вас приклад, досить жорстко відстоюю свої позиції в кабінеті помічника державного секретаря, але покірно схиляю голову, коли дівчата з друкарського бюро лають мене за те, що завалюю їх роботою. Ніщо не здається мені таким бридким, як безтактність, та ще з тими, хто не може відповісти тобі тим самим. Ми часом аж надто багато говоримо про вірність ідеалам демократії, але поводимось, мов римські патриції, до того ж без достатньої на це підстави — ні перемог на полях битв за нами, ні переможених в суперечці філософів, ні покорених жіночих сердець.

Тепер про справу. Пол Роумен, який цікавить Вас, судячи по відзивах людей, що добре його знають, давно працює в розвідці.

Зараз він виконує обов'язки резидента в нашому посольстві в Мадріді, причому виконує їх коректно і зі знанням справи. Певну емоційну неврівноваженість Роумена можна пояснити тим, що йому довелося просидіти в нацистській тюрмі.

Мене трохи здивувала Ваша зацікавленість цією людиною, бо ФБР даремно ніким не цікавиться.

Я розумію, що дружба не дає права просити про щось таке, що може бодай трохи завдати шкоди тій справі, якій ми з Вами служимо, але я міг би допомогти у Вашій справі набагато компетентніше, коли б Ви вважали за допустиме точніше визначити сферу Вашого інтересу до Роумена. Це дало б мені змогу ще й ще раз подивитись його особисту справу, а також зустрітися з тими колегами, котрі працювали з ним пліч-о-пліч як у ту пору, коли він перебував саме у ВСС, так і після того, як у травні сорок п'ятого його перевели у Відділ державного департаменту. З найглибшою повагою

Ваш

Роберт Макайр».

7

«Роберту Макайру,

виконуючому посаду начальника

Відділу розвідки державного департаменту США

Дорогий Боб!

Спасибі за Ваші добрі слова. Тільки ради правди маю сказати, що не такий я вже й сміливий, як Ви вважаєте, бо я ніколи не заперечував ні президентові, ні міністрові юстиції, а треба б!

Відносно тих, хто стоїть нижче від нас, то їх у сто разів більше, ніж тих, хто стоїть над нами, вони ж і зберігатимуть про нас пам'ять, і передаватимуть її нащадкам. Буде прикро, якщо наступні покоління судитимуть про нас по тих невихованих чиновниках, які, на жаль, ще зустрічаються в коридорах влади. Ваша правда, найвища суть демократії полягає не в тому, як собачаться сенатори перед мікрофонами радіокомпаній, набираючи очки до майбутніх виборів, а саме в тому, щоб ненав'язливо й тактовно виховувати в народі своїм прикладом повагу до тих, хто править країною.

Тому, й далі посміхаючись, терпіть буркотливу лайку добрих ваших друкарок, але все-таки не сваріться з Нелсоном Рокфеллером.

Тепер з приводу Пола Роумена.

У мене, звичайно, не може не бути тих професіональних секретів, котрими я не маю права ділитися ні з ким, навіть з такою славною людиною, якою вважаю Вас. Однак у цьому конкретному випадку хочу сказати з усією відвертістю: мені на стіл потрапили документи, що свідчать про дуже довірливу дружбу м-ра Роумена з такими німецькими емігрантами, як Брехт та Ейслер, які давно й міцно пов'язали своє життя з більшовизмом.

Тому на цьому етапі мене цікавить лише одне: чи ставив коли-небудь м-р Роумен до відома своє керівництво про його не ділові (оперативні), а дружні контакти з цими іноземцями?

Якщо так, то питання буде закрите, оскільки розвідка передбачає «дружбу» з найжорстокішим ворогом. Якщо солдат перемагає у відкритому бою, то розвідник — у трагічно-закритому, не видному сторонньому оку, а тому особливо невдячному.

Коли ж ні, то я просив би Вас з розумінням поставитися до тих заходів, яких мені доведеться вживати, бо, хоч як нам дорога доля кожного американця зокрема, все-таки доля народу Сполучених Штатів усім значно дорожча.

Думаю, Ви зрозумієте мене правильно, коли я попрошу знищити цього листа.

Буду радий бачити Вас у кінці наступного місяця, коли я закінчу ту роботу, якій зараз віддаю весь свій час.

Щиро Ваш

Гувер».

8

«Джозефу Макарті,

Сенат Сполучених Штатів Америки,

Комісія по розслідуванню антиамериканської діяльності

Дорогий Джо!

Як я й думав, м-р Роумен, який цікавить нас, ніколи нікого не ставив до відома про свої дружні стосунки ні з Брехтом, ні з Ейслером.

У зв'язку з тим що мої хлопці наскребли ще деякі матеріали на цих живчиків (до речі, вони євреї, а не німці), оскільки в мене підбирається загрозливо-велике досьє на таких комуністичних симпатизантів, як Чарлз Спенсер Чаплін, Пол Робсон, Артур Міллер (це молодий драматург з породи викривачів, ліві мліють від захоплення перед його писаниною), а всі вони так чи інакше пов'язані один з одним в цілком оформленому товаристві противників існуючого в нашій країні ладу, я прийняв рішення переглянути всі. контакти Роумена, бо Кремль не може не бути зацікавлений у тій абсолютно секретній інформації, яку він має в своєму розпорядженні.

До того ж м-р Роумен був у нацистській катівні, тому більшовики мають можливість впливати на нього, використовуючи його відверто антинацистську позицію.

Дуже прикро для нас і виграшно для противника те, що м-р Роумен самотній, у нього зараз немає сім'ї, отже, він позбавлений тих «прив'язок», які допомагають одруженій людині, а тим паче батькові сімейства, надзвичайно ретельно контролювати ті рішення, які треба визначати як кардинальні.

Державний департамент надав мені додаткові можливості для оперативної роботи; я одержав звідти список рідних, знайомих та друзів м-ра Роумена.

Я дуже не хотів би лякати себе наявністю розгалуженої сітки, більшовицької змови у нашій країні, але краще дізнатися про хворобу заздалегідь і за допомогою скальпеля відчленити заразу.

Просив би Вас, дорогий Джо, зразу ж вилучити Роберта Макайра із списку, який Ви прислали: якщо ми почнемо шукати єретиків серед тих, кого вважаємо братами (і справедливо вважаємо), то виграють лише ті, які мріють про те, аби тільки нашій країні було завдано шкоди. Я ручаюся за Макайра. Його добре — в минулому — ставлення до м-ра Роумена не повинно кидати на нього тінь.

Про хід моєї роботи я ставитиму Вас до відома.

Сподіваюсь, що цей лист Ви знищите, бо він має особистий характер і розкриває те, про що не мають права знати навіть Ваші співробітники. Це не Ваша провина, це — наша спільна біда, бо були широко розчинені двері для червоних не тільки державних установ, а й святі для кожного американця ворота Капітолію.

Сердечно Ваш

Гувер».