Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович. Страница 13

Тому сказати, який шлях зрештою обере Франко, було нелегко, але все-таки передбачити імовірність треба було заздалегідь.

Донован вирішив випередити події: він прийняв рішення не просто зрозуміти й вичислити можливі перспективи, але й наказав своїм агентам нав'язати Франко лінію поведінки, вигідну союзникам.

Граючи звичну для нього карту «противаги», Донован послав під дипломатичним «дахом» свого особистого представника в Мадрід, цією людиною був чікагський мільйонер Дональд Стіл, який зразу ж завів собі знайомих у вищому мадрідському світі, без упину повторюючи, що він — переконаний антикомуніст, воював з червоними у складі американського експедиційного корпусу, який було відправлено в Росію на допомогу білим арміям. Його змінив, діставши надійні зв'язки попередника, Грегорі Томас [13] — один з керівників парфюмерного концерну. Подарунки дамам світу він робив не вперше, духи — не хабар, а знак уваги; ніщо так високо не цінується за Піренеями, як знаки уваги, вони — ключ до сердець тих, хто має інформацію і може також передати нагору, Франко, те, що вважатиме за потрібне.

Резидент ВСС Доунс зустрівся в Лондоні з колишнім президентом республіканської Іспанії Негріном; той сказав йому: коли Франко приєднається до країн осі й пропустить війська Гітлера через Іспанію, в країні може спалахнути громадянська війна, а вже «масовий партизанський рух — просто неминучий».

Та оскільки в Іспанії нічого не було підготовлено, щоб розгорнути партизанську боротьбу, всіх людей Доунса заарештували, привезли в Мадрід, у підвали Пуерта дель Соль, і піддали третьому ступеню залякування. Кілька чоловік не витримали й призналися, що їх нелегально відправили з Марокко американці.

Міністр закордонних справ Іспанії [14] викликав американського посла Хайєса:

— Це безпрецедентний акт втручання в наші внутрішні справи! Це можна трактувати як крок до неспровокованої агресії! Ви готуєте в країні кровопролиття!

А в цей час люди ВСС у Мадріді, розвозячи по особняках коробки з духами, запустили точно вичислену дезінформацію: «Це тільки початок, інфільтрація буде продовжуватись, бо Білий дім побоюється, що Франко відкриє ворота Іспанії вермахту».

Франко, який боявся партизанської боротьби, знайшов можливість повідомити у Вашінгтон — через складний ланцюг контактів, — що він не пропустить військ рейху.

Після того як інформація надійшла до Америки, Державний департамент доручив Хайєсу запевнити Франко, що засилання «групи комуністичних терористів» це не діло рук американської армії чи секретної служби, це авантюра іспанських республіканців та американських комуністів; того, хто подав їм певну фінансову допомогу, «вигнали з державної служби».

Доунса справді звільнили з ВСС, але рівно через два місяці його призначили радником з особливих операцій при штабі генерала Ейзенхауера.

Посол Хайєс, який раніше так гнівно виступав проти Донована та його людей, підписав з «диким Біллом» договір про «дружбу», і відтоді його першим помічником у посольстві став офіцер ВСС…

Але ні Мюллер, ні Шелленберг, ні Канаріс не мали даних про те, що наступного дня після цього Гувер подзвонив Доновану й запропонував разом повечеряти;— вечір удався на славу, вороги стали друзями.

— Ну-як? — спитав Мюллер. — Цікаво копав Канаріс?

— Дуже цікаво, — відповів Штірліц, повертаючи Мюллерові папку. — Дані про операції ВСС кінчаються на сорок другому році?

Мюллер хмикнув:

— Штірліц, я належу до тієї породи людей, які перестають одержувати інформацію в ту саму хвилину, коли настає смерть.

Ні Шелленберг, ні Мюллер, ні «іноземний відділ НСДАП» не знали також про те, що незабаром після цього становище Донована дуже похитнулось.

А вже після того, як брат європейського резидента ВСС Аллена Даллеса мультимільйонер Джон Форстер Даллес очолив зовнішньополітичний відділ передвиборної кампанії кандидата в президенти Томаса Дьюї, різко нападав на Рузвельта, вимагав жорстоких заходів проти «червоної загрози» і лякав американців комунізмом, причому багато документів одержував безпосередньо від свого давнього друга й соратника по партії Донована, президент наказав, щоб йому доповіли, хто перевіряє роботу ВСС, хто фінансує її операції, не включені у перспективні плани, і які корпорації дістають приватну інформацію з державного відомства політичної розвідки.

Ознайомившись з частиною одержаних матеріалів, Рузвельт сказав своєму найближчому співробітникові Гопкінсу:

— Гаррі, вам не здається, що Донована пора усувати з ВСС?

Той спитав:

— Який привід?

— Привід очевидний, — відповів президент і тицьнув пальцем у папку, що лежала перед ним. — Усіх членів штабу по виборах Дьюї — після його поразки — Донован узяв на ключові пости у ВСС, і всі вони зайняті в тих відділах, які планують операції по рейху, використовуючи свої давні зв'язки з фінансистами Гітлера.

…Ця розмова у Білому домі відбулася в березні сорок п'ятого, через півтори години після того, як Штірліц повернувся в рейх.

Усе в цьому світі поєднано незримими, дивними зв'язками — велике й мале, смішне й трагічне, підле й високе; часом ті чи інші перетинання доль не піддаються логічному поясненню, здаються випадковими, та саме ця уявна випадковість і є насправді однією з потаємних констант розвитку.

Ось як уміє працювати гестапо! — I

…Бомбили центр Берліна; над Бабельсбергом не літали, тому світло в районі не вимкнули, хоч лампочки горіли, як завжди, тьмяно.

— Тільки, будь ласка, Ганс, — попросив Штірліц, — не кладіть мені цукру, я п'ю каву з сахарином.

Шофер озвався з кухні:

— Так ви ж худий, пане Бользен, це моєму шефові доводиться остерігатися кожного шматка хліба, завжди ходить голодний…

— Індійські йоги вважають стан голоду найкориснішим, — зауважив Штірліц. — Так що ми, німці, живемо в умовах піка корисності — майже всі голодні.

На кухні було тихо, Ганс ніяк не прореагував на слова Штірліца, мабуть, згадав інструкції Мюллера, як поводитися в різних ситуаціях.

«А може, все-таки я сам себе лякаю? — подумав Штірліц. — Може, хлопець справді приставлений до мене для охорони? Не країна, а гігантська банка зі скорпіонами, зрозуміти логіку вчинків практично неможливо, треба покладатися на свої власні відчуття… А коли я не зможу відірватися від мого стража і вийти на зв'язок з радистами, що мені тут робити? Який смисл перебування в Берліні? Я правильно зробив, що натякнув Мюллерові про можливість моєї особливої гри, нехай думає; судячи з усього, така відповідь влаштувала його, хоч справжньої розмови у нас ще не відбулося…»

Кава була чудова, приготовлена за турецьким рецептом; Штірліц спитав:

— Хто вас навчив так добре заварювати?

— Син групенфюрера, Фріц. Він був ученою дитиною, знав по-англійськи й по-французьки, цілими днями читав книжки й підручники. Він же й натрапив на рецепт, як треба готувати справжню каву. Не ставити на електричну плиту, а тримати над нею, стежити, коли почне підніматися піна; хлопчик називав це якось по-вченому, не нашою мовою, але дуже красиво… Зараз, я пригадаю, як він перекладав… «Ефект смакового вибуху» — ось як він мудро це називав…

— А де зараз син групенфюрера?

Ганс підсунув до Штірліца мармелад:

— Це варить моя мама, пане Бользен, будь ласка, пригощайтесь.

— Ви не відповіли на моє запитання…

— А ще я хочу просити вас покуштувати нашого сала… Тато робить його за старовинним рецептом, з рожевою прорістю, бачите, як гарно?

— Еге ж, — відповів Штірліц, зрозумівши, що хлопець нічого йому не відповість, — із задоволенням покуштую вашого домашнього сала. Звідки ви родом?

— З Магдебурга, пане Бользен. Наш дім стоїть на розвилці доріг, пригадуєте, поворот у напрямі до Ганновера і покажчик на Гамбург? Гарний дім, старовинний, з великою силосною баштою в садибі…