Наказано вижити - Семенов Юлиан Семенович. Страница 20

Шефство над Рубенау взяв Абрам Шор, член підпільного бюро кельнського обласного комітету соціал-демократичної партії. Він, як і покійний Гіршфельд, розумів, що людина, подібна до Рубенау, яка не має твердої соціальної ідеї і потрапила в табір випадково, зламається, здасться, стане брудним провокатором, якщо її не підтримувати, не впливати на неї, не держати біля себе. Тому через комуніста Уве Грубера, що працював у канцелярії, товариші змогли перевести Рубенау з найважчих робіт на легші — обслуговувати бараки для хворих.

З Шора теж зірвали шестикутну зірку; як і більшість політичних «хефлтлінгів», він був приречений на кулю, але гестапо одержало відомості, що його дружина, комуністка Фаїна Шор, змогла втекти в Чехословаччину, почала роботу в Празькій «Червоній допомозі в'язням гітлерівських концтаборів», встановила контакти з Міжнародним Червоним Хрестом у Женеві, двічі їздила до Москви, у МОПР, побувала у Стокгольмі, зустрілася з Брехтом, Пабло Пікассо, Елюаром і Арагоном, заручилася їхньою згодою, що вони допомагатимуть і підтримуватимуть її роботу, дала кілька викривальних інтерв'ю у британській і французькій пресі. Гестапо доручило своїй людині в Дахау проаналізувати можливість використати Шора, щоб повернути його дружину в рейх.

Особливий представник четвертого управління РСХА при коменданті штурмбанфюрер Ліксдорф погортав особисту справу Шора, зрозумів, що ця людина з породи марксистських фанатиків, гратися з ним марно; підвів до нього провокатора Клауса; той, хоч і віртуозно працював, розколоти в'язня не зміг; коли мова заходила про дружину, він зразу ж замикався в собі.

Ліксдорф надіслав телеграму на Принцальбрехтштрасе в Берлін, у штаб-квартиру РСХА, з проханням дозволити йому залучити до роботи Рубенау. Якби Рубенау був на восьму частину євреєм, а ще краще на шістнадцяту, і не по материнській лінії, а по батьківській, бо по-справжньому, як довів Альфред Розенберг, національність визначає мати, а не батько, тоді Ліксдорф міг залучити його до агентурної роботи на свій страх і риск, та коли це стосувалося чвертькровки або, більше того, напівкровки, тоді — за вказівкою Гейдріха — треба було доповідати вищому керівництву, аж до рейхсфюрера. Як правило, Гіммлер забороняв залучати таких до роботи. Тільки один раз йому довелося поступитися Канарісу, коли абвер налагодив в Іспанії контакт з одним із членів фінансового клану Марча. Сам старий Марч дав Франко величезні гроші на купівлю найновішої зброї, поставивши єдину вимогу: після перемоги фалангістів великий каудільйо іспанської нації не дозволить погромів.

…Ліксдорф вважав, що штаб-квартира СС йому відмовить; а втім, так і сталося б, коли б не знав Шелленберг — який тоді ще тільки починав свою кар'єру під Гейдріхом, могутнім шефом головного управління імперської безпеки, — що Фаїна Шор стає по-справжньому небезпечною для рейху, що її зв'язки з Москвою, Парижем, Стокгольмом і Берном з дня на день завдають дедалі більшої шкоди рейху. Він зумів довести Гейдріху важливість операції, яка дозволила б заманити Фаїну Шор у рейх, віддати її під суд і стратити, щоб іншим комуністичним емігрантам не кортіло каламутити воду, — поїхали, то й сидіть собі тихо, як миші.

Саме тому Вальтера Рубенау й занесли в особливу картотеку осіб неарійського походження, допущених до роботи на чинів СС, які представляли інтереси РСХА в концентраційних таборах рейху.

Ліксдорф спочатку заарештував дружину Рубенау, німкеню Єву Шульц, і двох його дітей — Єву й Пауля, віком десяти й семи років; в'язнів доставили в мюнхенську тюрму; туди ж привезли й Рубенау.

Ліксдорф викликав його в слідчу камеру й сказав:

— Підійди до вікна і подивись у зону для прогулянок.

Той побачив двір, розділений на кам'яні мішки-сектори, обнесені до того ж колючим дротом; в одному з секторів гуляли його діти, одягнені у величезні, не по них бушлати; в другому — дружина.

Рубенау відчув дзвінке, стугонливе запаморочення і повалився на підлогу.

Коли фельдшер привів його до тями, Ліксдорф сказав:

— Хочеш, щоб їх відпустили?

Рубенау заплакав.

— Ну? Я не чую відповіді, мерзото! — крикнув Ліксдорф.

Рубенау кивнув.

— Ти готовий заради цього на все?

Рубенау мовчав, все ще беззвучно здригаючись, плакав. Ліксдорф підійшов до нього, обіперся на плече, зазирнув у вічі, нагнувся і ще тихше сказав:

— Я не чую відповіді. Ти повинен сказати «згоден», і тоді ми продовжимо розмову. Якщо мовчатимеш, то долю твоїх діточок буде вирішено зараз же, на твоїх очах.

Страшна машина гестапо працювала за простим принципом: навіть на краю загибелі людина сподівається на благополучний кінець. Гейдріх якось сказав своїм прибічникам: «Я раджу кожному з вас зайти в ті відділення наших клінік, де лежать хворі на рак. Зверніть увагу на цікавий процес «відштовхування», коли хворий не хоче, а скоріш, уже не може об'єктивно оцінювати свій стан… Заарештований нами злочинець — той самий раковий хворий. Чим більше завдасте йому болю, чим швидше зламаєте його, тим податливішим він стане; він житиме ілюзією про своє звільнення, тільки вміло натякніть йому про це».

— Я згоден на все, — прошепотів тоді Рубенау, — але спочатку ви відпустіть нещасних дітей і дружину.

— Я відпущу їх у той день і годину, коли ти виконаєш те, що я тобі доручу.

— Я виконаю все, я вмію все, але ви обдурите мене, тому я робитиму, що вам треба, тільки після того, як ви їх звільните. А якщо ні — то вбивайте мене.

— Навіщо ж тебе вбивати? — здивувався Ліксдорф. — Ми їх при тобі битимемо, поки не вмруть, ти ж знаєш, ми слів на вітер не кидаємо.

І Рубенау погодився. Він узяв у Шора листа до його дружини. Той ще не міг знати, що Рубенау працює на гестапо.

З Фаїною почали гру після того, як Рубенау взяли з Дахау, помістили в госпіталь, підготували до роботи і потім переправили в Прагу. Фаїна Шор установила через нього «контакт» з чоловіком. Контакт, як сказав їй Рубенау, йшов по надійному ланцюгу. Жінка погодилася зустрітися з так званими представниками «підпілля», які влаштовували втечі політв'язням. Зустріч призначили на кордоні. Двох супутників Фаїни Шор убили, її саму схопили, привезли в Берлін і гільйотинували разом з чоловіком.

Учасників цієї комбінації відзначили подяками рейхсфюрера СС, але в метушні забули про Ліксдорфа; він необачно написав листа Гейдріху: «Працювати з напівкровками не тільки можливо — судячи з наслідків поїздки Рубенау в Прагу, — але й необхідно, мій досвід треба запровадити в інших таборах». Гейдріх розлютився: «Цього ідіота зовсім розклав більшовизм! Він хоче поодинокий випадок звести в принцип! Він відкрито замахується на основний постулат, у якому сказано, що національність — головне, що визначає людину! Ні, працювати з напівкровками неможливо, а він, Ліксдорф, отруєний згубною трутизною російської класової свідомості, що була, є і буде головним ворогом нашого вчення, яке базується на приматі національної ідеї!»

Ліксдорфа вигнали з лав СС; після двох місяців тяжких пояснень його насилу влаштували в пожежну охорону Бремена. Він запив. Під час приступу білої гарячки повісився в туалеті пивної, що була розташована по сусідству з командою, приколовши до грудей аркуш з літерами, написаними кров'ю, яку він перед тим пустив з вени: «Я — жертва проклятих євреїв на чолі з Гітлером! Відплатіть йому за життя занапащеного арійця!»

Шелленберг стежив за Рубенау. Дружину й дітей за його розпорядженням на якийсь час випустили з тюрми, дозволивши їм проживати в гетто; раз на місяць Рубенау викликали на «допит» і вивозили в місто, де він, з вікна машини, міг бачити свою сім'ю.

За це він ще двічі брав участь в операціях гестапо проти своїх єдинокровних братів. Останній раз Ейхман прихопив його з собою в Будапешт, де вів переговори з рабинами, які мали контакти з Заходом. Ті обіцяли передати вермахту і СС за кожного звільненого з концтабору рабина по вантажній машині з двадцятьма каністрами бензину на додачу. Ці машини Ейхман гнав у розпорядження рейхслейтера Альфреда Розенберга, що перевозив з Німеччини в гори поблизу Лінца, в шахту Аусзеє, скарби культури, вивезені з музеїв Росії, Польщі та Франції.