Іспанський варіант - Семенов Юлиан Семенович. Страница 26

— Як влаштувалися? — спитав Штірліц, заглядаючи в кузов. — Не. тісно?

— Нічого, — засміявся водій, — потерпимо…

Штірліц увімкнув світло кишенькового ліхтарика. Конвоїри примружились. Штірліц навмисне сліпив їх яскравим променем світла, їх і скрутили, поки вони були напівсліпими.

Машину гестапо він пустив у провалля, а сам сів у свою. Її вів сьомий член групи Вольфа, який зразу ж перескочив у пікап.

— Будь здоровий, Ян, — сказав Штірліц, — усе о'кей…

— Ненавиджу американізм… Говори, як справжні англійці: «ол райт», — відповів Пальма і примусив себе всміхнутися…

Повернувшись у бар, Штірліц зайшов до туалету. Подивився на Годинник. Було 2.14. Отже, він був відсутній тридцять три хвилини. Він вийшов з кабіни, почекав, поки хтось із п'яних відвідувачів увійде в туалет. Штірліц сунув голову під кран і довго стояв так, спостерігаючи, як напівп'яний іспанець смикався біля пісуара.

Скуйовдивши волосся, він звернувся до іспанця:

— Сеньйоре, допоможіть п'яному союзникові дошкандибати в зал.

Іспанець оглушливо зареготав:

— Люблю п'яних німців… Ви, коли п'яні, такі смирні, такі веселі…

— Невже смирні, — гикнув Штірліц, — скажете таке…

Він примусив іспанця сісти до їхнього столика і випив з ним на брудершафт:

— Я думав, що ви там заснули! — мовив Хаген, тамуючи часті позіхання. — Я теж хочу спати. А ти, Розіто? Ти хочеш спатоньки під перинкою? Га?

— У таку спеку спати під периною?! — засміялась Розіта. — Пауль, що ти говориш!

Штірліц здивувався:

— Хаген, я живу з тобою під одним дахом і лише зараз від дівчини дізнався, що тебе звуть Пауль. Як же тебе називала мама?

— Моя мама називала мене Паульхен, а тебе?

— Ми вже перейшли на «ти»? Ти просто молодець, Паульхен! Називай мене Макс!.. Мама називала мене «М»!

— Мама називала його ослячим прізвиськом, — засміявся Хаген і схилив голову на стіл. — Спати хочу. Ма!.. Розіто, почухай мені шию, чуєш? Ти не соромся, пташечко…

— Хаген, тут спати негоже, — сказав Штірліц, — це ж не наш дім…

— Нічого, нічого, — сонно відповів Хаген і осоловіло глянув на іспанця. — Правду я кажу, каудільйо?

Іспанець повагом підвівся з-за столу.

— Я вимагаю, щоб ви попросили пробачення, — кинув він. — Ви мене образили.

— Я прошу пробачення за мого знайомого, який не вміє як слід поводитись, — озвався Штірліц, — будь ласка, пробачте йому, дружище. Допоможіть мені підняти його — він зовсім п'яний. Де ви живете? Далеко? Я можу вас підвезти…

— Я живу на Пасео дель Прадо.

— В готелі «Флорентіна»?

— Еге ж.

— Мене звуть Штірліц, а вас?

— Мігель Арреда.

— Я завтра вас розшукаю і ви надаєте ляпасів моєму колезі, а я підтверджу, що ви були праві, а він поводився, як свиня.

— Але ж він ваш приятель…

— Насамперед він дипломат. Коли не вміє пити — хай не п'є.

Штірліц простяг іспанцеві свою візитну картку. Той, подякувавши, довго порпався у своєму гаманці, поки знайшов свою, написану на сандаловому дереві.

Штірліц прочитав: «Фінансист». Адреса. Телефон бюро і домашній.

«Справжній фінансист друкував би свої візитки на простому папері, — промайнуло в Штірліца, — прикро, якщо цей сандаловий Арреда шахрай: він же мій головний свідок, він — моє алібі».

Попрощались вони, як і заведено в іспанців: довго ляскали один одного по плечу й по спині; якби хто подивився збоку, подумав би — брати.

… Штірліц будив п'яного Хагена в присутності помічника посла. Він довго термосив його за плече, і, як тільки той розплющив очі, Штірліц закричав:

— Де Пальма, паршивцю?! Ви ж обіцяли відправити його на гауптвахту! Де він?!

— Він там, — очманіло відповів Хаген, — я наказав конвою…

— Його там нема! І конвою нема! А відповідати за вас кому! Мені? Га?!

«Я вийшов, — думав він, все ще гримаючи на Хагена, — я вийшов чистим. Тепер мені треба брати його під свій захист і приймати удар на себе. Це треба зробити на майбутнє. Це добре, коли я прийму удар на себе, — цей шмаркач нічого не зрозуміє, зате зрозуміє Гейдріх. Він любить такі штучки — корпоративне братство та інша нісенітниця… Янові тепер не загрожує небезпека — це головне. І я все зробив чисто. Тепер треба поспати, щоб не зірватися на дрібниці, бо я дуже стомився, страшенно стомився…»

Мадрід — Бургос — Москва