Іспанський варіант - Семенов Юлиан Семенович. Страница 8

— Ви вмієте бити аперкотом.

— Тобто?

— Це удар знизу, прихований, — відповів Пальма.

— Дуже не люблю бити, Ян. Не моє це діло. Та й не ваше, хоч батько й намагався вас учити зовсім протилежному.

— А вам звідки це відомо?

— Це нам відомо від Лізл…

Пальма намагався згадати, хто така Лізл, але не міг. Він запитливо глянув на Борцова.

— Ну, Лізл, із Кента…

— Боже мій, звідки ви знаєте цю стару?! Може, ви за сумісництвом служите Шерлоком Холмсом?

— Я не служу Шерлоком Холмсом, — спроквола відповів Борцов, — а от товариш Вольф чекатиме вас на віденському вокзалі завтра, о тринадцятій п'ятнадцять, і саме йому треба передати ці гроші.

— Він серйозна людина?

— Цілком.

— А чому ви мені про це говорите? Я читав шпигунські романи, там усе відбувається інакше. Коли ви не боїтесь, що нас почують через радіо, то поясніть, чому ви так довірливо розмовляєте зі мною про Вольфа?

— Я розмовляю з вами так відверто, бо маю на це підстави.

— Які саме?

— По-перше, я знаю, що ви були чесним хлопцем у Відні.

— Вольф вам розповів про машину?

— Машина — це дрібниця. Доброчинність у вашому суспільстві — одна з форм хобі. Просто ви нічого не публікували ні в Ризі, ні и Парижі, ні в Лондоні, як я помітив.

— Я багато писав їм.

— Тим краще. Це добре, коли в газетах не друкують ваших репортажів з Відня — значить, вони об'єктивні.

— Це все?

— Чому все? Мені про вас розповідав керівник вашого дискусійного гуртка в університеті.

— Ви знаєте нашого старого?!

— Знаю.

— Що він вам іще про мене розповідав?

— Багато. Він розповідав, наприклад, як ви хотіли побудувати барикади на лондонських вулицях, коли був загальний страйк.

— Побудую. Дуже скоро побудую.

— Ну й погано.

— Чому погано?

— Коли барикади будують такі люди, як ви, ми називаємо це лівацьким авантюризмом. Коли вам скучно і хочеться сильних відчуттів — їдьте в Полінезію… Танок живота, стрілянина з лука, полювання на тигрів та інші розповіді…

— Це несерйозна розмова.

— Якщо ви хочете серйозно розмовляти, то я просив би вас умовитися з Вольфом: чим ви зможете допомагати нам у майбутньому?

— Ви пропонуєте мені стати російським шпигуном?

— «Російський шпигун» — поняття, яке мало смисл лише до двадцять п'ятого жовтня сімнадцятого року. Тоді була Російська імперія. Тепер є Радянський Союз.

— Цікаво, кличку для мене ви вже приготували?

— Якщо ви зважитесь допомагати нам у боротьбі з фашизмом — псевдонім виберете собі самі.

— Невже ви серйозно думаєте, що я погоджусь бути шпигуном — навіть для милих моєму серцю радянських республік?

— Отже, вам доведеться боротися з Гітлером самостійно.

Бургос, 1938, 6 серпня, 9 год. 57 хв.

Хаген відкинувся на високу різьблену спинку стільця й засміявся:

— Чудово, дорогий Ян, я схиляюсь перед вашим умінням імпровізувати! Ви ловко ховаєтесь за спини жінок і за п'янки в нічних барах. Браво, Пальма.

— Виховані люди в мене на батьківщині звертаються до малознайомих людей неодмінно з приставкою «пане». Крім того, якщо ви ведете допит, то прошу ставити конкретні запитання, гер Хаген, а не грати зі мною в кота-мишки.

— Мій дорогий Пальма, по-моєму, у вас на батьківщині існує така формула чемного звертання до знайомого, — я просив би вас не забувати, що тут усе вирішую я: про що, коли і як мені запитувати вас. І якщо я зловлю вас на брехні, та ще й не раз, це збільшить вашу провину — і ваша доля може повернутися так, що, гляди, й не доведеться ходити вам по цій землі. Отже, повторюю: ви з Лерстом не бачились ні в Празі, ні на прес-конференції Борцова, про яку ви чомусь вирішили нічого не говорити зараз, ні потім?

Він бачився з Лерстом. Він тільки тепер згадав, що саме Лерст перевіряв його документи вдруге, коли він пересікав кордон і притискав до себе саквояж, повнісінький доларів, і намагався бути байдужим і насмішкуватим, але це йому не дуже вдавалося, і він відчував, як дрібно труситься ліва нога й поволі крижаніють руки.

Він тільки тепер збагнув, чому згодом, у Лондоні і в Бургосі, обличчя Лерста було йому таким страшенно знайомим.

«На кордоні Лерст був не в формі, а в цивільному костюмі. Я навіть можу сказати, що на ньому був сірий костюм, — подумав Пальма. — А взутий у черевики, здається, малинові…»

Він повертався до Відня через Берлін, і Лерст перевіряв його документи на німецькому кордоні. Поряд у купе сидів товстий, з задишкою, весь укритий потом, немолодий єврей. Лерст примусив єврея підвестися, вивернув його кишені, довго роздивлявся документи, а потім ліниво впустив їх на підлогу.

— Підніми, — сказав він, закурюючи.

Єврей став на коліна, швидко позбирав папери і хотів сховати їх у кишеню.

— Давай сюди. Я ще не закінчив переглядати твої документи.

Чоловік слухняно віддав документи Лерсту, і той знов упустив їх на підлогу.

— Підніми.

— У мене хворе серце…

— Невже? — співчутливо запитав Лерст. — Тоді тобі доведеться вийти з поїзда разом з нами для повторного медичного огляду.

— Ні, ні, я здоровий, — забелькотав єврей, — згляньтесь на мою старість… Дозвольте мені їхати… Мене жде онука у Відні… Пожалійте…

— Ви ж не жалієте німецький народ, — сказав Лерст, — коли вивозите з рейху гроші й цінності! Ні, любий мій, тебе затримано. Іди вперед, і без жартів!

Обличчя цього товстого, спітнілого, нещасного, заплаканого єврея стало біле мов крейда, і він притулився до дверей. Двоє есесівців у формі, що стояли біля Лерста, підхопили його під руки й потягли по коридору.