Леопард - Несбьо Ю. Страница 24

— Окрім бажання, щоб ти палко запрагнув мене трахнути, я б воліла тобі допомогти.

— Саме цього я й хочу.

— Що — трахнути?

— Щоб ти мені допомогла.

— Дідько. То пусте. То в чому річ?

— Маєте тут комп’ютер із доступом до Інтернету?

— Маємо спільний комп’ютер у спільній вітальні, але він не підключений до Інтернету. Вони не ризикують. Отож ним послуговуються лише для того, щоб розкладати пасьянс. Але у моїй палаті є власний комп’ютер.

— Скористайся спільним. — Харрі добув з кишені USBмодем і перекинув через стіл. — Це «мобільний офіс», так його назвали у крамниці. Треба лише встромити...

— ...в один з роз’ємів для USB, — сказала Катрина, узявши модем і сховавши його у кишеню. — А хто платитиме абонентську плату?

— Я, себто Хаген.

— Ох і побавлюся я сьогодні у Мережі. Чи є якісь гарячі порносайти, про які мені варто знати?

— Можливо. — Харрі підсунув течку. — Тут рапорти. Три вбивства, три імені. Хочу, щоб ти зробила те ж саме, що й у «справі Сніговика». Знайшла зв’язок, який ми не завважили. Чи ти чула щось про цю справу?

— Так, — мовила Катрина, не глянувши на течку. — Вони всі жінки. Ось тобі й зв’язок.

— Ти читаєш газети...

— Інколи. А чому ти гадаєш, що це не просто випадкові жертви?

— Я нічого не гадаю. Я шукаю.

— Але гадки не маєш, що саме?

— Саме так.

— Одначе ти певен, що злочинець у випадку з Маріт Ульсен той самий, що й убивця решти двох? Як я розумію, спосіб убивства геть інший.

Харрі посміхнувся: Катрина приховує, але вона завжди дуже пильно стежить за всіма подробицями, які є в газетах.

— Ні, Катрино, я не впевнений. Але як я зрозумів, ти дотримуєшся тієї ж думки, що й я.

— Певна річ. Ми ж із тобою обоє рябоє, чи ти забув?

Вона засміялася і враз стала колишньою Катриною, а не просто тінню тієї ексцентричної слідчої, з якою він заледве встиг познайомитися, як усе полетіло шкереберть. На свій подив, Харрі відчув, як у горлі застряг клубок. Бісова різниця часових поясів.

— Як гадаєш, зможеш допомогти?

— Знайти те, на що Крипос витратив два місяці? По­слуговуючись старезним компом у місцевій божевільні? Я навіть гадки не маю, чому ти мене про це просиш. В Управлінні поліції є набагато кращі шукачі в Інтернеті.

— Знаю, але я маю те, чого не мають вони. Те, що я віддати їм не можу. Пароль у безодню.

Вона спантеличено глянула на нього. Харрі озирнувся, аби переконатися, що їх ніхто не почує.

— Коли я свого часу працював у Службі безпеки, то отри­мав доступ до пошуківок, які використовує норвезька Служба безпеки для відстеження терористів. Вони застосовують секретні системи доступу в Інтернет, які MILNET, американська військова мережа, створила ще до того, як у вісімдесятих її віддали у комерційне користування через ARPANET. Як ти знаєш, ARPANET перетворилася на Інтернет, але таємні лазівки збереглися. Такі пошукові системи використовують трояни, які самі підбирають паролі та коди й скачують оновлення під час першого введення пароля чи коду. Замовлення квитків на літак, бронювання номерів у готелях, проїзд платними автошляхами, банківські операції в Мережі — ці пошукові системи знайдуть будь-що.

— Я чула про такі пошукові системи, але, чесно кажучи, не вірила, що вони дійсно існують, — відповіла Катрина.

— Існують. Їх почали використовувати у вісімдесят четвертому. Оруеллівське жахіття здійснилося. Але найпрекрасніше в тому, що мій пароль ще дійсний. Я перевіряв.

— То навіщо тобі я? Адже ти можеш впоратись самотужки?

— Системою дозволено користуватися лише Службі безпеки і, як я вже казав, лише за кризових обставин. Справа в тому, що в ній, як і в Гуглі, можна простежити, хто шукач інформації. Тож якщо виявлять, що я чи хтось інший з Управління поліції використовує пошуковик, нам загрожує судове переслідування. Але коли, шукаючи того, хто послав запит, виявлять, що слід веде до спільного комп’ютера у божевільні...

Катрина Братт розреготалася. Це був інший сміх — злий сміх відьмачки.

— Починаю розуміти. Я потрібна тобі не як геніальна слідча Катрина Братт, а... — вона махнула рукою, — як пацієнтка Катрина Братт. Її ж все одно не засудиш, адже вона неосудна.

— Саме так, — усміхнувся Харрі. — Поза тим, ти ще й одна з небагатьох, у кому я впевнений, що нічого не розпатякаєш. До слова: якщо ти й не геніальна, то принаймні кмітливість у тебе вища за середню.

— А, до дупи все це!

— Ніхто не дізнається, що ми тут із тобою затіяли. Але я тобі гарантую, що тут ми з тобою наче The Blues Brothers [38].

— On a mission from God! [39]

— Пароль я на зворотному боці сім-картки написав.

— А чому ти певен, що я упораюсь із цими шукалками?

— Вони працюють як Гугл. Навіть я з ними упорався, працюючи у Службі безпеки. — Він криво посміхнувся. — Адже їх розробляли для поліцейських.

Вона глибоко зітхнула.

— Дякую, — мовив Харрі.

— Я нічого ще не обіцяла!

— Як гадаєш, коли ти для мене накопаєш щось?

— Пішов ти! — вона гепнула кулаком по столу.

Харрі зауважив, як на них пильно зиркнув санітар. Харрі витримав дикий погляд Катрини. Перечекав.

— Не знаю, — прошепотіла вона. — Скажімо так: наврядчи я сидітиму серед білого дня у загальній вітальні й послуговуватимуся таємними пошуковиками.

Харрі підвівся.

— Гаразд, я зв’яжуся з тобою за три дні.

— Ти нічого не забув?

— Про що?

— Розповісти, what’s-in-it-for-me? [40]

— Гаразд, — відповів Харрі й застебнув плаща. — Тепер я знаю, чого ти хочеш.

— Чого я хочу... — Здивування на її обличчі змінилося зніяковінням, щойно вона второпала сенс його слів, і вона гукнула услід Харрі, котрий уже прямував до дверей:

— Безсоромний нахаба, ось ти хто! Та ще й фантазер!

Харрі сів у таксі, скомандував: «Аеропорт», добув з кишені мобільник і побачив, що було три пропущених дзвінки з одного з двох номерів, які він мав у своєму переліку контактів. Чудово, отже, вони щось таки знайшли.

Він зателефонував.

— Люсерен, — сказала Кая. — Там була майстерня із сукання мотузок, але її закрили п’ятнадцять років тому. По обіді місцевий поліцейський з Утре-Енебака покаже нам це місце. У тій місцині є кілька чолов’яг з кримінальним минулим, але всі дрібні правопорушники: крадіжка зі зломом, викрадення автомобілів. Є ще один, засуджений за те, що побив жінку. Але він переслав нам увесь список, і я зараз порівнюю його зі списком осіб, які були засуджені за сексуальні злочини.

— Добре. Заберіть мене у «Гардермоені». Це дорогою до Люсерена.

— Зовсім не з руки.

— Ти маєш рацію. Все одно заберіть.

Розділ 19. Наречена у білому

Швидкість була незначною, «вольво-амазон» пахкав і трусився на вузькій звивистій дорозі між полями та рівнинами Естфолда.

Харрі куняв на задньому сидінні.

— Отож, навколо Люсерена — жодних злочинів на сексуальному ґрунті, — мовив Бйорн.

— Просто нікого не арештували, — уточнила Кая. — Хіба ти не читав опитування у «Верденс ганг»? Лише одна людина з двадцятьох зізнається, що скоїла щось таке, що нині можна назвати сексуальним домаганням.

— А хіба люди, які беруть участь у таких опитуваннях, кажуть правду? Якби я зайшов з панянкою надто далеко, мені б стачило клепок згодом викинути це з голови.

— Хіба ти заходив так далеко?

— Я? — Бйорн повернув і пролетів повз трактор, додавши газу. — Ні. Я з тих дев’ятнадцяти. Утре-Енебак. Трясця, як звати того коміка з телека, котрий звідси родом? Того бевзя-селюка в окулярах із розбитим склом та мопедом? Такий-то з Утре-Енебака. Страшенно смішна пародія.

Кая знизала плечима. Бйорн зиркнув у люстерко, але побачив лише роззявлений рот Харрі.

Місцевий поліцейський, як і було домовлено, чекав їх біля очисних споруд у Вьойєнтанген. Вони припаркувалися. Він назвався Скай, і це дуже сподобалось Бйорну Гольму, а потому вони рушили вниз до плавучої пристані, де на тихій воді гойдалося кілька човнів.