Леопард - Несбьо Ю. Страница 86
Харрі взув лижні черевики, вийшов надвір і глянув на туалет. Туди слідів не було. Він став спиною до комори й помочився на стіну хатинки. І чому чоловіки завжди саме так чинять? Чому їм конче потрібно мочитися на що-небудь? Невже це залишки інстинкту мітити свою територію? Чи... Харрі раптом збагнув, що його цікавить не те, на що він мочився, а те, до чого повернувся спиною, — комора. Ніби хтось стежить за ним із комори. Він застебнув штани, розвернувся, поглянув на будівлю з гострим дахом. І рушив до комори. Проминаючи закиданий снігом снігохід, схопив лопату. Він спершу хотів одразу зайти в комору, але потім зупинився біля простих кам’яних східців, що вели до низьких дверей. Прислухався. Тихо. Чому в біса він тупцяє, там же нікого немає. Він зійшов сходами, спробував піднести руку до дверей, але рука не слухалась. Що діється? Серце калатало у грудях так сильно й боляче, ніби зараз лусне. Він упрів, тіло не хотіло слухатись. Поволі Харрі пригадав, що йому вже розповідали про ці симптоми. Класичний напад паніки. Й тоді його порятував гнів. Він сильно копнув двері й всунувся у темряву. Смерділо жиром, копченим м’ясом і зсілою кров’ю. Місячний промінь прошивав темряву, у ньому щось ворушилося, зблиснула пара очей. Він замахнувся лопатою й влучив. Відчув, що воно піддалося. Двері за спиною прочинилися, й у комору потрапило місячне сяйво. Харрі уп’явся очима в оленячу тушу. І туші решти тварин. Він випустив з рук лопату й упав навколішки. І раптом накотилося все вкупі. Стіна хатинки, що обвалилася, сніг, що ледве не зжер його живцем, паніка, бо не мав змоги дихати, довге падіння, сповнене справжнього, невдаваного жаху, коли він летів на чорне каміння. Так самотньо. Бо всі вони поїхали. Батько лежить у комі, він лише транзитний пасажир. Ракель та Олег — постаті, що стояли проти світла в аеропорту, вони теж транзитні пасажири. Харрі хотів повернутися. У кімнату, де крапає вода. Вологі бетонні стіни. Просякнутий запахом поту матрац, солодкий дим, котрий вів його туди, де вони. Транзитні пасажири. Харрі опустив голову й відчув, як по обличчю течуть теплі сльози.
Я зробив роздруківку фото Юссі Колкки із сайта «Дагбладет» і почепив її на стіні поруч з рештою. У новинах анічичирк про Харрі Холе й решту поліцейських, які були у горах. І про Іску Пеллер, до речі, теж нічого. Блефували? Вони стараються. А до всього тепер ще й мертвий поліцейський. Муситимуть щосили старатися. Вони повинні щосили старатися. Чуєш, Холе? Ти маєш старатися. Адже я так близько, що навіть можу шепотіти тобі на вухо.
Частина шоста
Розділ 64. Стан здоров’я
— Стан Улава Холе залишається незмінним, — мовив лікар Абель.
Харрі сидів біля батьківської постелі, дивлячись на чоловіка, стан якого лишався незмінним, а кардіограф весело наспівував мелодію з уривчастого серцебиття. Увійшов Сигурд Олтман, привітався і занотував цифри з дисплею у записник.
— Я, власне, прийшов провідати Каю Сульнес, — мовив Харрі підводячись. — Але не знаю, у якому вона відділенні. Якщо ваша ласка...
— Це ваша колега, яку вчора вночі привезли рятувальники? Вона в реанімації. Чекають на результати аналізів, адже вона довго пробула під снігом. Коли я почув про Ховасхютту, гадав, що це вона свідок з Австралії, про якого казали по радіо.
— Не вірте всьому, що чуєте, Олтмане. Поки Кая лежала під снігом, австралійка жила собі у Брістолі. У теплі й затишку, з охоронцями й обслугою, у першокласних номерах.
— Стривайте. — Олтман, примружившись, глянув на Харрі. — Ви теж були під снігом?
— Чому ви так гадаєте?
— За ходою збагнув. У голові паморочиться?
Харрі знизав плечима.
— Свідомість плутається?
— Повсякчас, — мовив Харрі.
Олтман посміхнувся:
— Вуглекислий газ ще не вийшов з тіла. Загалом організм позбавляється його досить швидко, якщо ви постійно вдихаєте кисень, але вам варто зробити аналіз крові на парціальний тиск вуглекислого газу.
— Ні, дякую, — мовив Харрі. — А як він почувається? — кивнув у бік ліжка.
— А що каже лікар?
— Стан незмінний. Але ваша думка?
— Я не лікар, Харрі.
— Тому й не треба відповідати мені як лікар. Скажіть напрямки.
— Я не можу...
— Це буде лише між нами.
Сигурд Олтман поглянув на Харрі Холе. Хотів щось сказати. Передумав. Прикусив нижню губу.
— Це питання днів, — мовив він.
— Навіть не тижнів?
Олтман не відповів.
— Дякую, Сигурде, — кивнув Харрі й попрямував до дверей.
Обличчя Каї на подушці було бліде й гарне. «Як квітка у гербарії», — спало на думку Харрі. Він стискав її маленьку холодну руку. На нічному столику лежала свіжа «Афтенпостен» із заголовком про лавину в Ховасхютті. Автор статті описував нещастя й цитував Мікаеля Бельмана, котрий назвав загибель інспектора Колкки, що супроводжував Іску Пеллер у Ховасхютту, великою втратою. Але Бельман тішиться, що свідок врятована й зараз у безпеці.
— Отже, лавину спричинив динаміт, — мовила Кая.
— Безсумнівно, — відповів Харрі.
— І як вам з Мікаелем працювалося там, у горах?
— Добре, — Харрі відвернувся, на нього раптом напав кашель.
— Чула, ви знайшли у прірві снігохід? А під ним, ймовірно, чийсь труп.
— Так. Бельман лишився в Устаусеті, щоб знову знайти це місце з хлопцями ленсмана.
— Кронглі?
— Ніхто гадки не має, де він є. Але його заступник, Рой Стіле, ніби вартий довіри. Щоправда, їм доведеться поморочитися. Ми гадки не мали, де ми є, там усе замело, снігу стільки... та й місцина.... — Харрі похитав головою.
— А чий то труп, як гадаєш?
Харрі знизав плечима:
— Дуже буду здивований, якщо це виявиться не Тоні Лейке.
Кая навіть підвела голову:
— Невже?
— Наразі я ще нікому не казав, але я бачив небіжчикові пальці.
— А що з ними не так?
— Вони скоцюрблені. А у Тоні Лейке — ревматоїдний артрит.
— Гадаєш, це він спричинив лавину? А потім у темряві впав в урвище?
Харрі хитнув головою:
— Тоні казав, що знає цю місцину, як свої старі чоботи, це його батьківщина. Погода була ясна, снігохід ішов на малій швидкості, його відкинуло убік всього на три метри. І ще одне: у небіжчика обгоріла рука, і справа не в динаміті. Та й снігохід не згорів.
— Що...
— Гадаю, Тоні Лейке зазнав тортур, його убили, а потім штовхнули униз разом із снігоходом, щоб ми його знайшли.
Обличчя Каї перекосилося.
Харрі потер затерплий мізинець. Невже відморозив?
— А якої ти думки про Кронглі?
— Кронглі? — Кая ненадовго замислилась. — Якщо він дійсно замірювався зґвалтувати Шарлотту Лолле, йому не варто було йти служити в поліцію.
— Він і дружину бив.
— Мені й не дивно.
— Справді?
— Справді.
Він глянув на неї:
— Ти від мене щось приховуєш.
Кая знизала плечима:
— Але ж він наш колега, та й я гадала, коли вже він тоді був п’яний, то й говорити нема про що. Але я завважила цю схильність у ньому. Він заявився до мене додому, досить грубо чіплявся, ну і...
— І що?
— У мене тоді був Мікаель.
Харрі відчув, як його ніби щось шпигонуло.
Кая підтягнулася вище у ліжку.
— Ти ж насправді не віриш, що це все — справа рук Кронглі?..
— Не знаю. Той, хто спричинив лавину, найімовірніше, добре знається на місцевості. До того ж, Кронглі має стосунок до тих, хто ночував у Ховасхютті. Та й Еліас Скуг казав, що у Ховасхютті став свідком сцени, що скидалася на зґвалтування. А Кронглі тягне на потенційного ґвалтівника. Та ще й ця лавина... Гадаєш, так би діяв той, хто хоче убити жінку, що ночує у туристичній хатинці разом з неозброєним поліцейським? Лавина результату не забезпечує. Чому не вчинити простіше й дієвіше? Взяти улюблене знаряддя убивства й піти просто у хатинку? Бо він знав, що насправді Іска Пеллер та поліцейський у хатинці не самі. Тож і напав у єдиний спосіб, який дозволяв йому згодом вільно піти звідти. Йдеться про людину, яка має доступ до таємної інформації. Про того, хто знав про наші гіпотези про Ховасхютту й збагнув, у чому річ, коли ми назвали ім’я свідка на прес-конференції. Офіс ленсмана в Устаусеті...