Вірнопідданий - Манн Генрих. Страница 48

Та вони, на Дідеріхів подив, натрапили на рішучого противника. Вольфганг Бук стояв і далі; звучним голосом промовця він протестував проти поведінки голови, який порушує права оборони, і вимагав, щоб суд прийняв ухвалу про те, чи визнає порядок судочинства за ним право ставити запитання безпосередньо свідкам. Шпреціус даремно клював своїм дзьобом; йому не залишалося нічого іншого, як вийти з чотирма суддями до радчої кімнати. Вольфганг Бук переможно озирнувся; його двоюрідні сестри беззвучно поплескали йому в долоні; але в залі з’явився і старий Бук, і всі зауважили, що він знаками виявив синові своє невдоволення. Обвинувачений з обуренням на апоплексичному обличчі потиснув своєму оборонцеві руку. Дідеріх під перехресним вогнем поглядів силкувався зберегти спокійний вигляд і розглядав публіку. Але, на жаль, Густа Даймхен уникала його погляду. Тільки старий Бук доброзичливо кивнув йому: Дідеріхові свідчення йому подобалися. Він навіть вибрався з вузького проходу між лавами і простяг Дідеріхові свою м’яку білу руку.

— Дякую вам, любий друже, — сказав він. — Ви поставилися до справи так, як вона того заслуговує.

І в усіма покинутого Дідеріха набігли сльози на очі від такої доброти великої людини. І лише після того, як старий Бук знову сів на своє місце, Дідеріхові спало на думку, що це ж він тут ллє воду на Букового млина! Та й син його, Вольфганг, виявився зовсім не таким тюхтієм, як думав Дідеріх. Політичні розмови він, очевидно, провадив тільки з тією метою, щоб використати їх тут проти нього. Вірності, справжньої німецької вірності на світі немає, покластися не можна ні на кого. «Чи довго я ще буду тут стояти, щоб на мене з усіх боків витріщали очі?»

На щастя, суд повернувся. Старий Кюлеман обмінявся із старим Буком співчутливим поглядом, і Шпреціус із помітним зусиллям прочитав висновок суду. Чи має оборонець право безпосередньо звертатися до свідка, лишилося нез’ясованим, бо саме питання, чи був свідок п’яний, відхиляється як не належне. Після цього голова запитав, чи є ще у прокурора запитання до свідка.

— Поки що нема, — зневажливо сказав Ядасон, — але я прошу ще не відпускати свідка.

І Дідеріхові дозволили сісти. Ядасон підвищив голос:

— Крім того, я прошу негайно запросити слідчого, доктора Фріцше, який викладе передніші погляди доктора Геслінга на обвинуваченого.

Дідеріх злякався, а в публіці всі очі звернулися до Юдіфі Лауер; навіть обидва асесори за судовим столом подивилися в її бік… Ядасонове прохання було вволене.

Потім викликали пастора Цілліха, привели його до присяги і запропонували в свою чергу розповісти про злощасну ніч. Він заявив, що того вечора було надто багато вражень, які тяжко лягли на його сумління християнина, бо саме тоді на вулицях Неціга пролилася кров, хоч і з патріотичною метою. «Це справи не стосується!» — урвав його Щпреціус, і саме тоді до зали вступив урядовий президент пан фон Вульков у мисливській куртці і високих брудних чоботях. Усі обернулись, голова уклонився з місця, а пастор Цілліх затремтів. Голова і прокурор по черзі напосідали на нього, Ядасон навіть сказав дуже в’їдливо:

— Пане пасторе, вам, як духовній особі, мені нема чого нагадувати про святість зложеної вами присяги.

Тоді Цілліх зовсім поник і признався, що він чув те висловлювання Лауера, в якому його обвинувачують. Лауер схопився з місця і вдарив кулаком по лаві.

— Я не називав імені кайзера! Я остерігся!

Оборонець знаками заспокоїв його і сказав:

— Ми подамо докази, що тільки провокаційні наміри свідка, доктора Геслінга, спонукали обвинуваченого вимовити слова, які тут переказуються невірно.

А тепер він просить пана голову спитати свідка Цілліха, чи не говорив він проповіді, явно скерованої проти підбурювань свідка Геслінга.

Пастор Цілліх промимрив, що він закликав лиш до миру взагалі і цим виконав свій обов’язок речника релігії. Тоді Бук поставив нове питання:

— Чи не зацікавлений на сьогодні свідок Цілліх у дохованні добрих стосунків з головним свідком обвинувачення доктором Геслінгом саме тому, що його дочка…

Але Ядасон не дав йому договорити: він протестує проти цього питання. Шпреціус указав на його неприпустимість, і в залі знявся осудливий шепіт жіночих голосів. Урядовий президент перехилився через лаву до старого Бука і виразно сказав:

— А ваш син витинає добрі штуки!

Тим часом викликали свідка Кюнхена. Малий дідок бурею вдерся до зали, його окуляри блищали; вже коло дверей він почав викрикувати своє ім’я та звання і присягнув швидко, без підказування голови. Але потім від нього не можна було добитися ніяких свідчень, крім того, що того вечора високо здійнялася хвиля національного піднесення. Спочатку славний подвиг вартового! Потім чудовий лист його величності з визнанням позитивного християнства!

— Як зчинився скандал з обвинуваченим? Так, панове судді, про це я зовсім нічого не знаю. Саме тоді я трішки задрімав.

— Але ж потім говорили про цю історію! — наполягав голова.

— Тільки не я! — вигукнув Кюнхен. — Я говорив лише про наші славні подвиги в сімдесятому році. Вільні стрільці, сказав я, оце так банда була! Бачте, не згинається палець. То мене вкусив вільний стрілець, і тільки тому, що я хотів трошки полоскотати йому шаблею шию. Який мерзотник! — І Кюнхен уже зібрався був показати свого пальця всім, що сиділи за судовим столом.

— Можете йти! — прокрякав Шпреціус і знову загрозив звільнити залу.

Увійшов майор Кунце, наче на шарнірах; слова присяги він проказав таким тоном, ніби осипав Шпреціуса тяжкими образами. Після цього він заявив одверто, що до цієї чвари аж ніяк не причетний; він прийшов до погрібця вже по всьому.

— Я можу тільки сказати, що поведінка доктора Геслінга дуже відгонила виказництвом.

Але з якогось часу в залі відгонило чимось іншим. Ніхто не знав, звідки йшов той дух, у публіці недовірливо оглядали одне одного і потроху відсувалися від сусідів, затуляючи носа хусткою. Голова нюхав повітря, а старий Кюлеман, підборіддя якого вже давно спочивало на грудях, тривожно ворушився у сні.

Коли Шпреціус зауважив майорові, що ті, хто тоді розповідали йому про пригоду, були люди націоналістичних поглядів, майор лише відповів, що йому це байдуже, а з доктором Геслінгом він зовсім не був знайомий. Але тут виступив Ядасон; його вуха палали; він сказав, мов ножем різонув:

— Пане свідку, дозвольте запитати, чи не знайомі ви зате надто добре з обвинуваченим? Чи ви не відповісте: не позичав він вам ще тиждень тому сто марок?

З переляку все в залі стихло і всі очі звернулися до майора, який стояв у своєму мундирі і белькотів у відповідь щось незрозуміле. Ядасонова сміливість справила враження. Він негайно використав свій успіх і доправився в Кунце визнання, що всі добромисні, в тому числі й сам майор, щиро обурювалися з Лауерових висловлювань. Безперечно, обвинувачений мав на увазі його величність. Тут Вольфганг Бук не втримався.

— Якщо пан голова вважає за зайве висловити панові прокуророві осуд, коли той ображає власних свідків, то нам це і зовсім байдуже.

Шпреціус відразу ж напосівся на нього.

— Пане оборонцю! Моя справа — висловлювати осуд чи не висловлювати!

— Саме це я й констатую, — не ніяковіючи, Сказав Бук. — А по суті справи ми твердимо далі і встановимо за допомогою свідків, що обвинувачений зовсім не мав на увазі кайзера.

— Я остерігся! — голосно кинув обвинувачений.

Бук вів далі:

— У тому разі, однак, коли суд визнає протилежне, я прошу викликати видавця Готського альманаху як експерта в питанні про те, в жилах яких німецьких князів тече єврейська кров.

З цими словами він сів на своє місце, вдоволений з гомону зчудування, що пролинув залою. Громовий бас сказав: «Нечувано!» Шпреціус хотів уже клюнути дзьобом, але вчасно збагнув, що це мовив Вульков! Навіть Кюлеман прокинувся від шуму. Судді пошепталися, потім голова суду оголосив, що клопотання оборонця відхиляється, бо доказ того, наскільки інкриміновані слова правдиві, не стосується суті справи. Висловленої неповаги досить для складу злочину. Бук був переможений; його повні щоки по-дитячому сумно обвисли. Почувся хихіт, бургомістрова теща безцеремонно сміялася. Дідеріх на лаві для свідків був їй вдячний. Боязко прислухаючись, він відчував, як громадська думка майже непомітно переходить на бік тих, хто спритніший і хто має владу. Він обмінявся поглядом з Ядасоном.