Вірнопідданий - Манн Генрих. Страница 49

Черга була за редактором Нотгрошеном. Сірий і непомітний, він раптом опинився перед судовим столом і заговорив гладко, як присяжний промовець. Усі, хто його знали, дивувались: таким упевненим його ще не бачили ніколи. Він знав усе, давав свідчення, найнесприятливіші для обвинуваченого, і говорив так швидко, ніби читав напам’ять передову; лише зрідка, під кінець абзаца, голова суду прихильно, наче зразковому учневі, подавав йому репліку. Бук, який вже заспокоївся після своєї поразки, нагадав йому позицію «Нецігської газети», яка була весь час на боці Лауера. На це редактор відповів:

— Ми — ліберальна, отже, позапартійна газета. Ми відбиваємо публічний настрій. Але тому, що в даний час і в даному місці настрій для обвинуваченого несприятливий…

Очевидно, він ще в коридорі дізнався про це!

Бук заговорив іронічним тоном:

— Я констатую, що свідок висловлює дещо дивне розуміння присяги.

Але Нотгрошена не легко було залякати.

— Я журналіст, — заявив він і додав: — Я прошу пана голову захистити мене від образ з боку оборонця.

Шпреціус не дав себе просити, і редактора ласкаво відпустили.

Вибило дванадцяту; Ядасон звернув увагу голови на те, що слідчий, доктор Фріцше, готовий до послуг суду. Його викликали, і тільки-но він з’явився на дверях, як усі очі забігали від нього до Юдіфі Лауер. Вона ще дужче зблідла, чорні очі, які супроводили його до судового стола, стали ще більшими, в них з’явилася мовчазна настирливість; але Фріцше уникав їх. Всі були тієї думки, що він так само погано виглядає, але хода його виявляла рішучість. Дідеріх зауважив, що Фріцше з двох властивих йому виразів обличчя обрав цього разу сухий.

Яке враження справив на нього під час попереднього слідства свідок Геслінг? Свідок давав свідчення цілком добровільно і без будь-якого примусу, ще під свіжим враженням пригоди. Вірогідність свідкових слів, яку Фріцше мав можливість перевірити в ході дальшого дізнання, є поза всяким сумнівом. Той факт, що свідок сьогодні не може докладно пригадати все, що сталося, пояснюється тільки хвилюванням у даний момент… А обвинувачений? Зала здригнулася. Фріцше проковтнув слину. Обвинувачений особисто теж справив на нього скоріше позитивне враження, незважаючи на багато обтяжуючих моментів.

— Беручи до уваги суперечливість свідчень, чи вважаєте ви, що обвинувачений здатний на інкримінований йому злочин? — запитав Шпреціус.

Фріцше відповів:

— Обвинувачений — освічена людина: він, звичайно, остерігся вжити явно образливих висловів.

— Це каже сам обвинувачений, — суворо зауважив голова.

Фріцше заговорив поквапливіше. В своїй громадській діяльності обвинувачений звик сполучати авторитетність з прогресивними принципами. Він, очевидно, вважає себе за розсудливішого і правоможнішого в сенсі критики, ніж багато інших. Таким чином, цілком можливо, що в збудженому стані — а він був збуджений через убивство робітника вартовим — він висловив свої політичні погляди в такій формі, до якої, мабуть, не можна доскіпатися, але крізь яку проглядав образливий намір.

Видно було, як голова і прокурор вільно зітхнули. Члени суду Гарніш і Кюлеман кидали погляди на публіку, де помітне було пожвавлення. Асесор зліворуч досі ще розглядав свої нігті; але асесор справоруч, молодик із задумливим обличчям, спостерігав обвинуваченого, який сидів просто перед ним. Руки обвинуваченого судорожно стискали бильця лави, а очі, опуклі карі очі, були спрямовані на дружину. Вона ж, не відриваючись, дивилася на Фріцше, напіввідкривши рота, з виразом страждання, сорому і безсилля. Бургомістрова теща проказала цілком виразно: «А вдома у неї двоє дітей». Зненацька Лауер зауважив шепіт навколо себе, всі ці погляди, які уникали його, коли він зустрічався з ними. Він зіщулився, і його багрове обличчя так раптово пополотніло, що молодий асесор з острахом зарухався на стільці.

Дідеріх, в якого на душі ставало все легше, був, мабуть, єдиний, хто ще стежив за діалогом між головою та слідчим. Бач, який Фріцше! Ні для кого, не виключаючи самого Дідеріха, вся ця історія, з відомих причин, не була спочатку такою тяжкою, як для нього. Хіба не пробував він учинити майже протизаконний тиск на Дідеріха як свідка? А протокол Дідеріхових свідчень був усе ж таки тяжким звинуваченням, і власне свідчення Фріцше тим паче. Він діяв не менш безцеремонно, ніж Ядасон. Його дружні і особливі стосунки з домом Лауера не завадили йому виконати покладене на нього завдання: захистити владу. Ніщо людське не могло встояти перед владою. Яка наука Дідеріхові!.. Вольфганг Бук теж сприйняв її по-своєму. Він дивився знизу на Фріцше з таким виразом, ніби зараз блюватиме.

Коли слідчий вертливою ходою, яка здавалася якоюсь неприродною, попрямував до виходу, шепіт став голосніший. Бургомістрова теща, показуючи лорнетом на дружину обвинуваченого, сказала:

— Славне товариство!

Їй ніхто не заперечував. Публіка покинула Лауерів на самих себе. Густа Даймхен кусала губи, Кетхен Цілліх спідлоба стрельнула очима в Дідеріхів бік. Доктор Шеффельвейс нахилився до голови родини Буків, потис йому руку і єлейно сказав:

— Я сподіваюся, любий мій друже і заступнику, що все буде добре.

Голова наказав судовому приставу:

— Приведіть свідка Кона!

Черга була за свідками оборони! Голова понюхав повітря.

— Між іншим, тут погано пахне, — зауважив він. — Креке, відчиніть там ззаду вікно!

І він доскіпливо обвів очима менш добірну публіку, яка купчилася на останніх лавах. На перших лавах, навпаки, було вільно, а найвільніше — навколо урядового президента фон Вулькова, що був у своїй пітній мисливській куртці… У відчинене вікно задувало холодне повітря, що викликало нарікання серед приїжджих журналістів, які сиділи затиснуті на задніх місцях. Але Шпреціус тільки повів дзьобом в їхній бік, і вони відразу ввібрали голови в коміри.

Ядасон зустрів свідка Кона переможним поглядом. Шпреціус дав свідкові поговорити, потім Ядасон відкашлявся; в руці він тримав якогось документа.

— Свідку Коне, — почав він, — ви власник універсального магазину, що існує під вашим ім’ям з 1889 року? — І, не чекаючи відповіді: — Чи визнаєте ви, що в тому ж році один з ваших постачальників, якийсь Леман, застрелився в приміщенні вашого магазину? — І він подивився на Кона з демонічним задоволенням, бо його слова справили незвичайне враження.

Кона всього пересмикнуло, і він почав важко дихати.

— Знову цей наклеп! — заверещав він. — Я до цього абсолютно непричетний! Він був нещасливий в родинному житті! Цією історією мене вже колись занапастили, а тепер цей чоловік знов починає!

Оборонець також запротестував. Шпреціус накинувся на Кона.

— Пан прокурор не «чоловік»! За вислів «наклеп» суд накладає на свідка штраф у п’ятдесят марок!

І з Коном покінчили. Потім був допитаний брат старого Бука. Ядасон спитав його прямо:

— Свідку Бук, усім відомо, що ваші справи йдуть погано. З чого ви живете?

Тут знявся такий галас, що Шпреціус сам відразу втрутився.

— Пане прокуроре, чи це таки стосується справи?

Але Ядасон не відступав.

— Пане голово, прокурорський нагляд зацікавлений у з’ясуванні того, що свідок перебуває в економічній залежності від своїх родичів і, головним чином, від обвинуваченого, свого шуряка. Це дозволить нам судити про те, наскільки покази даного свідка заслуговують на довір’я. — Високий елегантний Бук стояв, похнюпивши голову. — Цього досить, — заявив Ядасон, і Шпреціус відпустив свідка. Його п’ятеро дочок під поглядами публіки збилися в купу на своїй лаві, наче ягнята під час грози. Менш добірна публіка на останніх лавах зловтішно сміялася. Шпреціус ласкаво попросив додержувати порядку і викликав свідка Гейтейфеля.

Тільки-но Гейтейфель підняв руку для присяги, Ядасон драматичним рухом зупинив його.

— Я б хотів спочатку поставити свідкові запитання, чи визнає він, що своїм схваленням образливих для його величності висловлювань обвинуваченого сприяв — і навіть збільшив — його злочин?