Пригоди Тома Сои?єра - Твен Марк. Страница 17

Розділ дванадцятий

Кіт і ліки

У Тома з'явилися нові турботи. Беккі Течер перестала ходити до школи. Том кілька днів боровся з своєю гордістю і пробував викинути Беккі з голови, але йому не щастило. Він почав уночі блукати навколо її будинку і почував себе дуже нещасним. Вона була хвора. Що, коли вона помре? Ця думка гнітила його. Том не цікавився більше ні війною, ні навіть піратством. Усі чари життя зникли, лишився тільки сум. Він закинув навіть свій обруч і палицю: вони більше не розважали його.

Тітка стурбувалась і почала його лікувати, пробуючи всі можливі засоби. Вона була з тих людей, які дуже захоплюються патентованими ліками і всіма новими лікувальними методами. Невтомно вона проводила різні медичні досліди. Коли в цій галузі з'являлося щось нове, їй кортіло спробувати новину - не на собі, бо вона ніколи не хворіла, але на першому-ліпшому, хто їй траплявся.

Саме на той час входило в моду лікування водою, і пригнічений стан Тома був дуже до речі. Тітка Поллі вдосвіта підіймала Тома з ліжка, вела його в сарай і там обливала холодною водою і терла рушником, як скребачкою; потім вона загортала його в мокре простирало й укривала ковдрами, щоб він пропотів, і нещасний потів доти, поки, як він сам казав, «жовті плями його душі вилазили крізь пори».

Незважаючи на все, хлопець і далі бліднув і марнів, і вигляд у нього був дуже сумний. Тітка додала гарячі ванни, «сидячі» ванни, душі. Хлопець лишався похмурим, як катафалк. Тітка приєднала до води вівсяну кашу і гірчичники. Крім того, вона щодня наповняла його, ніби глечик, силою-силенною ліків.

Помалу Том збайдужів до всіх тортур. Це бентежило стареньку до глибини душі.

Треба було зламати за всяку ціну його байдужість. У цей час вона вперше почула про нові ліки - «болевгамовувач» і замовила собі величезну кількість цих ліків. Покуштувала їх і зраділа: то був справжній вогонь у рідкому стані! Вона облишила лікування водою й таке інше і поклала всі свої надії на нове зілля. Вона дала Томові випити повну чайну ложку і схвильовано стежила за наслідками. Тривога її відразу минула, і душа заспокоїлася, бо байдужість була зламана: хлопець не міг би стати жвавішим і палкішим навіть тоді, коли б його посадили на жар.

Том відчув, що час уже справді прокинутись. Таке життя цілком відповідало його пригніченому настрою, але в ньому дуже багато страждань і мало поживи для душі. Він став обмірковувати всілякі плани порятунку, і нарешті йому спало на думку удати, ніби «болевгамовувач» йому дуже сподобався. Він почав так часто просити нову порцію зілля, що, зрештою, надокучив тітці, і вона сказала, щоб він сам приймав ліки і не чіплявся більше до неї. Коли б це був Сід, до її щирої радості не примішувалося б ніякої тривоги, але йшлося про Тома, отже вона потайки стежила за пляшкою. Вона помітила, що ліків справді меншає, але вона й гадки не мала, що хлопець лікував не себе, а щілину в підлозі вітальні.

Якось, коли він лікував у такий спосіб щілину, до нього підійшов тітчин жовтий кіт, замуркотів і, жадібно поглядаючи на ложку, попросив, щоб йому дали покуштувати. Том сказав:

- Он, Пітере, не проси, якщо тобі не хочеться.

Але Пітер дав зрозуміти, що йому хочеться.

- Дивись, не помились… пошкодуєш…

Пітер був переконаний, що помилки тут нема ніякої.

- Ну, якщо ти вже так просиш, я тобі дам, бо я не жадібний. Але, коли тобі не сподобається, - дорікай сам собі.

Пітер погодився. Том розтулив йому рота і влив туди ложку «болевгамовувача». Пітер підстрибнув на два ярди в повітря і з бойовим покликом став кружляти по кімнаті, натикаючись на меблі, перекидаючи горнятка квітів, чинячи страшенний розгардіяш. Потім він зіп'явся на задні лапи і затанцював на підлозі у шаленому захваті, закинувши голову назад і волаючи на весь будинок про своє невимовне щастя. Далі знову заметушився по кімнаті, несучи на своєму шляху руйнування і хаос. Тітка Поллі ввійшла саме тієї хвилини, як він, перекинувшись кілька разів у повітрі, виконав свій останній номер: вискочив у розчинене вікно, тягнучи за собою ті квіткові горнятка, які ще лишилися цілі. Старенька остовпіла, оглядаючи кімнату поверх окулярів, а Том качався по підлозі, знемагаючи від сміху.

- Томе! Що таке з нашим котом?

- Не знаю, тітко, - ледве вимовив Том.

- Зроду нічого подібного не бачила! З чого він збожеволів?

- Слово честі, не знаю, тітко Поллі; коти завжди перекидаються, коли у них яка-небудь радість.

- Невже?

Щось у її голосі змусило Тома насторожитися.

- Так… тобто, я так думаю.

- Ти думаєш?

- Так, тітко.

Старенька нахилилася. Том зацікавлено й стривожено спостерігав за її рухами. Занадто пізно він догадався, до чого вона «гне»: з-під ліжка стирчав доказ вини - чайна ложка. Тітка Поллі витягла її звідти і потрясла у нього над головою. Том здригнувся і похнюпився. Тітка Поллі підняла його з підлоги як завжди - за вухо - і боляче стукнула по голові наперстком.

- Ну, сер, поясніть, будьте ласкаві, навіщо ви так мучите безсловесну тварину?

- Я пожалів його і дав ліки, бо ж у нього нема тітки.

- Нема тітки? Дурню! При чому тут тітка?

- Як то - при чому! Коли б у нього була тітка, вона попекла б його тельбухи. Вона випалила б йому всі кишки без жалю… Вона не подивилася б, що він кіт, а не людина…

Тітку Поллі почала мучити совість. Її лікування уявилося їй у новому світі: те, що було жорстоким для кота, могло бути жорстоким і для хлопця. Старенькій стало соромно, і на очах у неї з'явилися сльози. Вона поклала руку йому на голову й лагідно проказала:

- Я ж думала зробити краще, Томе. І це ж пішло тобі на користь.

Том серйозно глянув їй в обличчя. Тільки куточки його рота ледь-ледь здригалися від прихованої усмішки.

- Я знаю, тітонько, що ви хотіли зробити мені добре, але ж і я хотів добра котові. Це було і йому корисно. Я ніколи ще не бачив його в такому веселому…

- Годі, годі, Томе, поки я не розгнівалась знову. Поводься добре, будь розумненький, і тобі не доведеться пити ніяких ліків.

Том прийшов до школи до початку уроків. Усі помітили, що це повторювалось з недавніх пір щодня. І сьогодні, як і завжди цими днями, замість того, щоб гратися з товаришами, хлопець крутився на шкільному подвір'ї, біля воріт. Він одмовився від ігор, говорячи, що нездужає. Та й вигляд у нього справді був поганий.

Він удавав, що дивиться навкруги, а насправді, весь час дивився на дорогу. Поблизу з'явився Джеф Течер, і Том зрадів. Але за хвилину обличчя його знову було оповите смутком. У школі Том не відходив від Джефа ні на хвилину і всіляко намагався навести його на розмову про сестру. Але недогадливий хлопець не розумів натяків. Том увесь час чекав і чекав, підбадьорюючись щоразу, коли в далині з'являлося легеньке пляттячко, і ненавидів ту, кому належало воно, як тільки переконувався, що вона не Беккі. Нарешті платтячка перестали з'являтися, і Том остаточно зажурився. Засмучений увійшов він до порожнього класу і сів на своє місце, щоб мріяти і страждати. В цей час біля воріт майнуло ще одне платтячко, у Тома теленькнуло серце. Мить - і він був уже на подвір'ї, лютуючи, немов індієць: він гукав, реготався, ганявся за товаришами, стрибав через паркан з небезпекою для життя, ходив на голові, - одне слово, робив усякі геройські подвиги і весь час при цьому поглядав убік, чи помічає його Беккі Течер. Але вона, здавалося, нічого не помічала і навіть не дивилася в його бік. Невже вона не помічає його? Том переніс арену своїх подвигів ближче до неї. Він гасав навколо неї з войовничим покликом, зірвав з когось бриль і закинув його на дах, вдерся в юрбу школярів, розкидав їх в різні боки і розтягся на землі перед самим носом у Беккі, мало не збивши її з ніг. Вона відвернулася, задерла носа і сказала:

- Пхі! Деякі люди гадають, що вони дуже гарні… і завжди кокошаться…

У Тома запалали щоки. Він підвівся, і сумний, знищений, відійшов набік.