Заплотний лицар (ЛП) - Мартін Джордж. Страница 20

У турнірному двобої супротивник наближався би з лівого боку, з-за перешкоди, і Дунк мусив би нахиляти списа через Громів карк. Під таким кутом дерево списів охочіше розліталося на друзки. Та сьогодні гралася інша, далеко небезпечніша гра. Без роздільної перешкоди огирі мчали просто один на одного. Величезний воронець принца Баелора був швидший за Грома, і Дунк зміг побачити його краєм ока через зорову щілину. Інших він скоріше відчував, аніж бачив. Та байдуже, зараз у всьому світі важить один Аеріон. Тільки він, і ніхто інший.

Він спостерігав, як наближається дракон. Бризки грязюки летіли з-під копит Аеріонового сірого, і Дунк бачив, як роздуваються кінські ніздрі. Чорний спис і досі стирчав косо вгору. Старий колись казав, що лицар, який тримає списа високо і нахиляє у останню мить, завжди ризикує спрямувати його занадто низько. Своїм власним він мітив просто у середину принцових грудей. «Спис — частина руки», сказав собі Дунк. «Це мій палець, дерев’яний палець. Мені тільки й треба, що штрикнути його довгим дерев’яним пальцем.»

Дунк намагався не дивитися на гостре залізне вістря на кінці чорного Аеріонового списа, що росло з кожним кроком. «Дивись тільки на дракона», твердив він до себе. Велике триголове чудовисько з червоними крилами і золотим вогнем вкривало майже весь щит принца. «Ні, дивися тільки туди, куди хочеш вдарити», згадав він раптом, та спис уже почав відхилятися. Дунк спробував повернути його на місце, але спізнився. Кінець його списа вдарив у Аеріонів щит, поціливши дракона між двох голів. Зі щита пирснуло мальоване полум’я, спис глухо тріснув, Грім аж хитнувся від шаленості зіткнення. А через півудару серця щось буцнуло Дунка у бік з жахливою силою. Коні врізалися один у одного, загриміли обладунки, Грім спіткнувся, і спис вилетів з Дункової руки. Ще мить, і він промчав повз ворога, відчайдушно чіпляючись за сідло і намагаючись утриматися. Грім ковзнув убік на бруднім болоті; Дунк відчув, як задні ноги коня вислизають з-під нього. Вони разом закрутилися, мов на льоду, а тоді кінські крижі важко ляпнулися в грязюку.

— Ану вставай! — заревів Дунк, гамселячи коня острогами. — Вставай, Громе!

Незнамо як старий бойовий кінь випростався і знову став на усі чотири.

Дунк відчув гострий біль під ребром, ліву руку потягнуло донизу, а тоді він побачив, що Аеріон пробив йому списом дубового щита, вовняного вапенрока і сталеву кольчугу; з боку стирчало півсажня розщепленого ясена і гострого заліза. Дунк потягся правицею, вхопив списа під вістрям, стиснув зуби і рвучко висмикнув його з себе. Потекла кров, просочилася крізь кільця кольчуги, зачервонілася плямою на вапенроку. Світ поплив, і Дунк трохи не впав з ніг. Крізь біль, мов крізь подушку, він чув голоси, що гукали його ім’я. Гарно розмальований щит не міг уже прислужитися справі, тож Дунк викинув зеленого в’яза, падаючу зірку і уламок списа вбік, а тоді витяг меча. Але не знав, чи й зможе змахнути ним від пекельного болю.

Рвучко розвернувши Грома, він спробував роззирнутися, де що робиться на полі. Пан Гамфрей Гардинг чіплявся за шию коня, вочевидь поранений. Інший пан Гамфрей лежав нерухомо у калюжі скривавленої грязюки, а з низу живота в нього стирчав зламаний спис. Він побачив, як мимо промчав принц Баелор з цілісіньким списом і одним ударом зсадив з сідла когось із Королегвардії. Ще один білий лицар лежав на землі, а принца Маекара спішили. Третій лицар Королегвардії відганяв від себе пана Робина Рислінга.

«Аеріон, де ж Аеріон?» Почувши гуркіт копит позаду себе, Дунк різко обернувся. Грім заїржав і став дибки, марно відмахуючись передніми копитами, поки Аеріонів сірий таранив його на повному чвалі.

Цього разу надії втриматися не залишилося. Меча вибило йому з руки, назустріч стрімко ринула земля. Дунк гепнувся так, що пробрало усі кістки. Від пронизливого болю він аж схлипнув і якусь мить не здатен був поворухнутися. У роті відчувався смак крові. «Дунк-бовдунк, пнувся був один у лицарі.» Він зрозумів, що або стане на ноги, або йому смерть, тому зі стогоном зіп’явся на руки та коліна, неспроможний ані дихати, ані щось бачити, бо щілина шолома забилася грязюкою. Сліпицею зіп'явшись на ноги, Дунк проколупав щілину закольчуженим пальцем. «Осьде, подивимося…»

Крізь пальці він розгледів дракона і шпичасту кулю телепня, що крутилася на кінці ланцюга. А тоді голова наче розлетілася на шматки.

Коли очі знову відкрилися, він лежав горілиць на землі. Грязюку витрусило з шолома ударом, зате одне око залила кров. Нагорі не було нічого, окрім темного сірого неба. Обличчя смикало від болю, до щоки та скроні притискався холодний мокрий метал. «Він проломив мені голову, і тепер я помираю. А ще гірше, зі мною помруть інші: Раймун, принц Баелор, усі решта. Я їх підвів. Який з мене у дідька турнірний звитяжець. Я навіть не заплотний лицар. Я взагалі ніхто.» Він згадав, як принц Даерон вихвалявся, що краще за нього ніхто не вміє качатися непритомним у грязюці. «Еге ж, не бачив ти Дунка-бовдунка.» Сором був гірший за біль.

Над ним з’явився дракон. Він мав три шиї і яскраві, немов полум’я, голови: червону, жовту, жовтогарячу. Потвора сміялася.

— Ти ще не здох, заплотнику? — запитала вона. — Ану проси змилування, визнай вину, і тоді я вдовольнюся рукою та ступнею. А, іще ж зуби… та що таке кілька зубів? Можна багато років живитися самою кашею.

Дракон знову засміявся.

— Не згоден? Тоді подавися оцим.

Шпичаста куля зробила коло по небу і ринула до голови швидше за падаючу зірку.

Дунк відкотився убік.

Де в нього знайшлася сила, він не знав і сам, але підкотився Аеріонові до ніг, обхопив його закольчуженою рукою навколо стегон, стяг на землю під лайки та прокльони і видерся зверху. «Ну ж бо, потруси тепер тим клятим телепнем.» Принц спробував ударити Дунка по голові краєм щита, але удар сприйняв на себе шолом. Аеріон був сильний, та Дунк сильніший, а до того ж вищий і важчий. Він схопив щита обома руками і скрутив, розірвавши ремені, а тоді почав гамселити принца по шоломі, розбиваючи полив’яні язики полум’я на гребені. Щит був товщий за Дунків — суцільний дуб, скріплений смугами. Відпав один язик, тоді другий. Прикраси закінчилися на принцові раніше, ніж у Дунка — удари.

Аеріон нарешті відпустив руків’я марного тепер телепня, сягнув по кинджал на стегні й навіть витяг його з піхов, та Дунк гепнув по руці щитом, і ніж відлетів далеко у грязюку.

Напевне, принц зумів би перемогти лицаря Дункана Високого. Та не Дунка з Блошиного Подолу. Старий трохи навчив його кінного бою і мистецтва клинка, але раніше, у кривих та темних провулках позаду міських шинків, Дунк набрався зовсім інших вихваток. Він відкинув побитого щита і вхопив забороло Аеріонового шолома.

«Забороло — то слабке місце», згадав він слова Баш-Булата. Принц майже припинив боротися. Очі його зачервонілися і наповнилися жахом. Дунк відчув раптове прагнення видлубати одне з них і розчавити між сталевими пальцями. Та це було б не по-лицарськи.

— Здавайся! — заволав Дунк.

— Здаюся, — прошепотів дракон, ледь ворушачи зблідлими вустами. Дунк змигнув, дивлячись на нього. Хвилю часу він не міг повірити, що чують його вуха. «То усе скінчено, абощо?» Він покрутив головою туди-сюди, намагаючись роздивитися. Зорову щілину частково закрив удар по лівій частині обличчя. Він побачив принца Маекара з булавою в руці, що намагався пробитися до сина. Та його стримував Баелор Списолам.

Дунк звівся на ноги і підсмикнув за собою принца Аеріона. Подлубавшись пальцями у поворозках свого шолома, він одірвав його, викинув убік, і негайно оглух та осліп. Стогони і лайки, галас натовпу, іржання котрогось із коней, що носився полем без вершника… Навкруги криця дзвеніла по криці. Раймун зі своїм братом у перших, обидва спішені, завзято рубали один одного перед помостом. Від їхніх щитів з зеленим та червоним яблуками залишилися самі спаплюжені тріски. Один з лицарів Королегвардії тяг пораненого братчика геть з поля. У білих обладунках та корзнах вони не вирізнялися з-поміж себе. Третій білий лицар теж вибув з боротьби, тож Шторм-Реготун став разом з принцом Баелором до бою проти принца Маекара. Булава, сокира і меч люто брязкали по шоломах і щитах. Маекар отримував три удари на кожен, якого завдавав, і Дунк бачив, що йому недовго лишилося. Треба скінчити швидше, поки ще когось не вбили.